Іменем України
09 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4536/19
Луганський окружний адміністративний суд у cкладі:
головуючого судді Тихонова І.В.,
секретаря судового засідання Таращенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
17 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-100359-55, щодо зобов'язання позивача сплатити борг зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 11 жовтня 2019 року Позивачем отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) Ф 100359-55 у від 20 травня 2019 року.
Податкова вимога свідчить, що на 05.08.2019 існує заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску в сумі 21 030 грн. 90 коп. на підставі ст. 25 Закону України "Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Дані самого акту документальної перевірки - відсутні.
Позивач був зареєстрований, як фізична особа - підприємець 26.09.2005 на спрощеній системі оподаткування. Вид діяльності 74.20.1 діяльність у сфері інжинірингу. Реєстраційний номер платника єдиного соціального внеску 12.27.11-1501.
З 2014 року Позивач не здійснював підприємницьку діяльність. З того часу не подавав жодної звітності і працював найманим працівником.
Таким чином, вважає, що вимога відповідача про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-100359-55 від 20.05.2019 є протиправною на час її формування та безпосередньо порушує обов'язок позивача сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Ухвалою суду від 06 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; поновлено строк звернення із позовом до суду (а. с. 1-3).
Від представника відповідача 21 листопада 2019 року за вх. № 57778/2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача з таких підстав (а. с. 36-38).
В обґрунтування зазначено, що згідно інформаційних систем ДФС України ОСОБА_1 не подавав до податкового органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Відповідно до вимог вищезазначених нормативних актів позивачу автоматично було нараховано єдиний соціальний внесок за 2017-2019 рік. Станом на 30.04.2019 року позивач допустив заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн., що підтверджується даними картки особового рахунку платника. Таким чином, ГУ ДФС у Луганській області на підставі даних картки особового рахунку платника, правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-100359- 55 від 20.05.2019 року на суму заборгованості 21030,90 грн., яку було направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Крім того, зауважує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, в матеріалах справи відсутні первинні документи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), що підтверджують факт здійснення ОСОБА_1 оплати послуг адвоката по справі №360/4536/19 згідно до вимог п.2 ч.3 ст. 134 КАС України.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу без його участі (а.с. 56).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу без його участі (а.с. 51).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79,90 КАС України, суд дійшов наступного.
За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), позивача з 26.09.2005 було зареєстровано як фізичну особу-підприємця, яка перебуває на обліку як платник єдиного внеску, в Старобільському управлінні ГУ ДФС у Луганській області, Новопсковській ДПІ (а. с.42).
Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 19 липня 2019 року за позивачем обліковується недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 21030,90 грн, яка виникла за 2017-2019 роки (а. с. 37, 40, 41).
ГУ ДФС у Луганській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 № Ф-100359-55, в якій зазначено, що сума боргу позивача станом на 05.08.2019 становить 21030,90 грн, у тому числі, недоїмка - 21030,90 грн (а. с. 8).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:
- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята);
- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);
- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);
- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин - 2014-2019 роки, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено Новопсковський район Луганської області.
З огляду на вищевикладене судом встановлено, що, як на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, так і на час формування спірної вимоги про сплату боргу, позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Відповідно, позивач є суб'єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.
З огляду на дію зазначеної норми, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року, до закінчення антитерористичної операції.
Суд зауважує, що як на час виникнення спірних відносин, так і на час розгляду та вирішення даної справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався. Відповідно, у розумінні статті 1 Закону № 1669-VII проведення антитерористичної операції триває.
Оскільки судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 № Ф-100359-55 охоплює період, в якому позивач звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску, суд дійшов висновку, що за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу таку вимогу.
Крім того, слід зазначити, що оскаржуване рішення органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вищевказано, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнений від обов'язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов'язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.
Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.
Твердження відповідача про відсутність у позивача сертифіката Торгово-промислової плати, що підтверджує настання для позивача обставин непереборної сили (форс-мажору), як на підставу для відмови у задоволенні вимог позивача, суд вважає необґрунтованими та відхиляє, оскільки пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, який є спеціальною нормою у даних правовідносинах, надання такого сертифікату не вимагається.
Що стосується тверджень відповідача щодо відсутності заяви позивача про звільнення його від виконання обов'язків платника єдиного внеску, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має подати таку заяву не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Оскільки, як вже вище вказано, антитерористична операція триває, то граничний строк подання заяви про звільнення від обов'язків платника єдиного внеску ще не настав та позивач має право звернутися з такою заявою до контролюючого органу за місцем обліку у будь-який час. Відповідно, відсутність такої зави на час розгляду адміністративної справи, за умови що таке право позивач може реалізувати у будь-який час протягом дії особливого періоду, визначеного Законом № 1669-VII, жодним чином не підтверджує правомірність вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 № Ф-100359-55.
За таких обставин, судом встановлено, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 № Ф-100359-55 не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та задовольняються.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 17.10.2019 № 124 (а. с. 4).
Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму судового збору, сплачену позивачем при зверненні до суду з даним позовом, - 768,40 грн.
Крім того, представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Як убачається з матеріалів справи та вказаної заяви, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн., представником позивача надані наступні докази: договір про надання правничої допомоги від 15.10.2019 № 1510/2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1096, ордер серії ЛГ № 012206 та квитанція від 15.10.2019 № 1510 (а. с. 13-16)
Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009 та від 11.07.2013 № 6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
У свою чергу, ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до приписів ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, з аналізу наведених правових норм, убачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Також, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Суд наголошує, що представником позивача до матеріалів справи № 360/4536/19 додано договір про надання правничої допомоги від 15.10.2019 № 1510/2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1096, ордер серії ЛГ № 012206 та квитанція від 15.10.2019 № 1510 .
Слід зазначити, що дана справа є незначної складності та була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання, з огляду на що, заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн., є співмірними складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Таким чином, аналізуючи все вищенаведене, ураховуючи документи надані представником позивача на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що є підстави для задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ 39591445, 93401, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, буд. 72) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-100359-55 від 20 травня 2019 року щодо зобов'язання ОСОБА_1 сплатити борг зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) та на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.)
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 13.12.2019.
Суддя І.В. Тихонов