Справа № 219/11107/19
Провадження № 2/219/2941/2019
09.12.2019 року м. Бахмут Донецької області
Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Брагіної М.В.,
без участі сторін
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Бахмут в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Хайдельбергцемент Україна» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Хайдельбергцемент Україна» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я. В обгрунтування позову про стягнення 165000 грн. моральної шкоди з відповідача посилається на те, що 17.07.1997 року він був прийнятий на роботу електрослюсарем до ВАТ «Донцемент», правонаступником якого є відповідач. 17.05.1999 року під час виконання ним трудових обов'язків з позивачем трапився нещасний випадок на виробництві: він утримав ураження електричним струмом високої напруги. За вказаним нещасним випадком роботодавцем було проведено розслідування та складено акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві. Винними у нещасному випадку були визнані посадові особи підприємства-роботодавця та несправність обладнання. У позовній заяві позивач вказує, що вперше висновком МСЕК від 07.10.2013 року йому була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 55% (по сукупності) у зв'язку з професійними захворюваннями та інвалідність 3 групи. Вперше висновком МСЕК від 08.08.2003 року йому була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% та інвалідність у зв'язку з вказаним нещасним випадком на виробництві. Вказує, що за відшкодуванням моральної шкоди не звертався раніше та вказує, що незважаючи на проведене лікування, позитивного ефекту не було досягнуто, він потребує постійної медичної реабілітації, медикаментозного лікування, санаторно-курортного лікування. Зазначає, що з вини роботодавця він став повним інвалідом, майже фактично непрацездатною особою, яка потребує додаткового догляду з боку сторонніх осіб. Він переносить моральні та психічні страждання, його не залишає почуття власної неповноцінності у зв'язку з утратою його організмом значної частини нормальних життєвих функцій унаслідок отриманого ушкодження здоров'я.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.08.2019 за вказаною цивільною справою було відкрито провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання 09.12.2019 року позивач ОСОБА_1 не з'явився, надав заяву, в якій вказав, що підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні на підставах, викладених у позові, та просив проводити розгляд справи без його участі. Проти заочного розгляду справи у разі неявки відповідача не заперечував.
Представник відповідача ПАТ «Хайдельбергцемент Україна» в судове засідання також не з'явився, просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав з підстав, що викладені у відзиві на позов, вказуючи, що в матеріалах справи відсутні факти не тільки спричиння моральної шкоди, але й також обгрунтування розміру цієї шкоди, відсутні докази зміни образу життя, характеру фізичних та душевних страждань.
На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи позицію сторін щодо спірних правових відносин, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини, та ухвалює рішення з огляду на наступне.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними
рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, 17.07.1997 року ОСОБА_1 прийнято в гірський цех об'єднаних кар'єрів електрослюсарем по ремонту обладнання в кар'єрах 3 розряду.
17.05.1999 року ВАТ «Донцемент» складено акт № 4 форми Н-1 від 08.06.1999 року про нещасний випадок, згідно якого «о 7 годині 17 травня 1999 року енергетик гірського цеху ОСОБА_2 Е ОСОБА_3 не виконавши організаційних заходів, забезпечуючих безпеку робіт в елкетроустановках, видав наряд на виключення схеми електропостачання екскаватора № 6 заявих відрізків живлячих кабелів електрослюсарям з ремонту обладнання гірського цеху ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які мають ІІІ кваліфікаційну групу по електробезпеці. Прийшовши на екскаватор № 6 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 запитали машиніста екскаватора ОСОБА_5 чи знята напруга з живлючих екскаватор кабелів. Отримавши стверджуючу відповідь, не виконав технічних заходів забезпечуючих безпеку робіт в елкетроустановках, о 8 год.30 хв. вони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) приступили до демонтажу кабелю. Коли ОСОБА_1 не здійснивши відкривання блок-замка, відкрив кришку коробки для з'єднання гнучких високовольтних кабелів та спробував розкрутити болтове з'єднання зажима однієї з фаз, він отримав удар електричним струмом. Після надання першої медичної допомоги ОСОБА_1 почував себе задовільно, від звернення до лікувально-профілактичного закладу відмовився, втрати працездатності на повний робочий день не було. 20.05.1999 року ОСОБА_1 був направлений адміністрацією об'єднаних кар'єрів на медичний огляд до Амвросіївської ЦРЛ під час якого 24.05.1999 року був госпіталізований...» (арк.с.8-9).
Розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій що сталися на виробництві, на час виникнення правовідносин був встановлений «Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094, пунктом 11 якого передбачалося , що нещасні випадки, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням роботодавцем наради, отриманням заробітної плати, обов'язковим проходженням медичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою), розслідуються згідно з вимогами цього Положення. Такі нещасні випадки визнаються пов'язаними з виробництвом і про них складається акт за формою Н-1.
Пунктом 20 Положення передбачено, що роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.
Згідно акту форми Н-1 причиною нещасного випадку визначено: несправність блокувального пристрою кришки коробки для з'єднання гнучких високовольтних кабелів із роз'єднувачем приключательного пункту; від'єднання живлючого кабелю здійснювалося без виконання повного об'єму організаційно-технічних заходів, забезпечуючих безпеку робіт в електроустановках; невиконання вимог правил безпечної експлуатації електричних установок користувачів та Інструкції з охорони праці: для машиністів екскарваторів № 159 та електрослюсаря № 122а.
Згідно п.10 Акту форми Н-1 № 4 від 08.06.1999 року про нещасний випадок від 17.05.1999 року ОСОБА_1 як електрослюсар з ремонту обладнання в кар'єрах п.1.5-п. 1.8 Інструкції з охорони праці для електрослюсарів № 122 а - був визначений як особа, яка допустила порушення законодавства про охорону праці. Акт № 4 від 08.06.1999 року форми Н-1 складено комісією у складі 5 осіб, в тому числі представника профспілкової організації. На даний час вказаний акт ніким не оскаржений, а тому є діючим актом.
Згідно довідки № 037415 від 15.08.2003 року ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25 % з 08.08.2003 року вперше у зв'язку з трудовим каліцтвом від 17.05.1999 року.
З 15.08.2004 року позивачу встановлено 25% ступінь втрати працездатності повторно.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 15 травня 1996 року охорона праці це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Згідно з частиною першої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина друга статті 153 КЗпП України).
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Згідно ст. 2 КЗпП України працівники зокрема мають право на здорові та безпечні умови праці.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.
Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Закону «Про охорону праці», а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому ОСОБА_6 стійкої втрати професійної працездатності.
Такий висновок про застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23 січня 2019 року у справі № 14-597цс18.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Зрозуміло, що моральні страждання неможливо «виміряти» так, як це можливо зробити з матеріальною шкодою, моральну шкоду не можливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критерій майнового виразку душевного болю. Отже будь-яка компенсація не може бути сумірною стражданням. Відповідно, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинний буди адекватним.
Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, зокрема у справі «Недайборщ проти РФ» від 01.07.2010 року, де у п.37 зазначив, що заявник не зобов'язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди.
А також в п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року, де суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.
Факт моральних страждань позивача при обставинах, які він зазначив у позові, суд вважає встановленим і доведеним самим фактом втрати позивачем працездатності, що безперечно не може не створювати ті негативні наслідки, про які зазначає позивач. Суд вважає, що отримавши травму, позивач зазнав фізичний біль, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я. Лікування позивача вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Проте, позивач не навів доказів звернення до лікарів з травмою після того, як йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності, доказів погіршення стану здоров'я у зв'язку із ушкодженням здоров'я суду не надано.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 року у справі № 210/2104/16-ц висловлено такий правовий висновок.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому ОСОБА_6 стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення ОСОБІ висновком МСЕК від 29 вересня 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІV у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIV визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237? КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та від 06.06.2019 року у справі № 210/1715/17.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Оскільки позивач в судове засідання не з'явився, клопотань до початку першого судового засідання не заявляв, то у суду відсутні підстави для заміни неналежного відповідача на належного чи залучити співвідповідача.
З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, тобто станом на 15.08.2003 року.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати не стягуються.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 430 Цивільного процесуального кодексу України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та від 06.06.2019 року у справі № 210/1715/17, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Хайдельбергцемент Україна» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я в сумі 165 000 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення ухвалено в судовому засіданні 09 грудня 2019 року. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 09 грудня 2019 року. Повне рішення складено та підписано суддею 13 грудня 2019 року.
Сторони по справі:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Хайдельбергцемент Україна», код ЄДРПОУ 00292923, адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Барикадна, буд.15а.
Суддя Л.В. Шевченко