12 грудня 2019 року м. Рівне №460/3249/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перерахунку пенсії від 01.11.2019 №С-3643/07.1-59 відповідно до довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р., зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії згідно з Законом України "Про державну службу"№3723-XII від 16.12.1993 на підставі довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р., виходячи із 90% від загального розміру заробітної плати у сумі 29679,20 грн. без обмеження максимального (граничного) розміру такої виплати.
Ухвалою від 12.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
03.12.2019 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України (а.с.14-16).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про державну службу", в листопаді 2019 року він звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок його пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців відповідно до постанови КМУ від 24.03.2017 №353, якою внесені зміни в постанову КМУ від 09.03.2006 №268 та на підставі довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р. Вважає відмову відповідача протиправною та необґрунтованою, оскільки відмовою в проведенні перерахунку відповідач порушив його конституційне право на соціальний захист, яке є основним джерелом існування та гарантується статтею 46 Конституції України. З огляду на це просив позов задовольнити повністю.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позов не визнав та на обґрунтування своїх заперечень зазначив, що з 01.12.2015, початку застосування постанови КМУ №1013, якою пункт 4 постанови КМУ №865 виключено, а пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України "Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015", яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону України "Про державну службу"№3723-XII від 16.12.1993, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих службовців. За таких обставин, сторона відповідача просила в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
З 23.09.2005 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 22.06.2006 на підставі заяви позивача йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", та з 14.07.2009 - проведено перерахунок пенсії позивача як державного службовця у зв'язку із звільненням з посади державної служби (а.с.18-25).
01.11.2019 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок його пенсії відповідно до довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р. (а.с.7).
Листом від 01.11.2019 №С-3643/07.1-59 Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області повідомлено, що з 01.05.2016 набув чинності новий Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, яким не передбачено перерахунок пенсій державним службовцям (а.с.8).
Не погодившись з правомірністю відмови пенсійного органу, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.2 ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 (у редакції, чинній на час призначення пенсії) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Згідно з ч.1 ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 (у редакції, чинній на час призначення пенсії) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Таким чином, на момент призначення позивачу пенсії законодавцем було передбачено такий вид соціального захисту та гарантій державних службовців як перерахунок їх пенсій у разі підвищення розміру.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набув чинності 01 січня 2015 року, положення ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 викладені у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям був визначений у п.п.4, 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" №865 від 31.05.2000. Вказані норми права передбачали, що перерахунок пенсії здійснюється у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" №1013 від 09.12.2015 норми і положення, які встановлювали порядок і умови перерахунку пенсії були виключені.
З 01 травня 2016 року набув чинності новий Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015, згідно ст.90 якого, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до п.п.1 п.2 розділу ХІ вказаного Закону, Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.п. 10 і 12 цього розділу, був визнаний таким, що втратив чинність.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перерахунок пенсії у листопаді 2019 року.
Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, до законодавства, яке регулює питання щодо пенсійного забезпечення, були внесені такі зміни, якими питання перерахунку пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям не врегульовано.
Разом з тим, суд зауважує, що останній перерахунок розміру пенсій зазначеній категорії пенсіонерів здійснювався в лютому 2008 року. Крім того, розміри їхніх пенсій щорічно не індексувалися і не осучаснювалися, як це здійснювалося для всіх категорій пенсіонерів.
За правилами частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Принцип верховенства права охоплює не лише змістовний аспект (правового відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та інше.
Так, що стосується принципу верховенства права, який вимагає дотримання вимог "якості" закону, то Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.12.2009 у справі "Михайлюк та Петров проти України" зазначив: "Суд нагадує, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155)".
Про те, що закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності" зазначено також у рішеннях Європейський суд з прав людини у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства", "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки", "Беєлер проти Італії".
Також згідно практики Європейського суду з прав людини, суд повинен керуватись принципом юридичної визначеності. Цей принцип означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
В даному конкретному випадку така концепція була схвалена у Законі України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993.
Суд наголошує, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту певних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
Також у рішеннях по справах "Сук проти України", "Кечко проти України" та "Бурдов проти Росії" Європейський Суд з прав людини наголошував, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, діяв неправомірно, необґрунтовано, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" .
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
За вимогами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З огляду на встановлене, суд вважає, що несправедливою є ситуація, за якої державні службовці тривалий час відпрацювали на державу задля забезпечення прав і свобод людини і громадянина, при цьому сплачували єдиний внесок у збільшеному розмірі, а з прийняттям Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 втратили право на отримання пенсії державного службовця на особливих умовах, тобто держава не виконала наданих державним службовцям при виході на пенсію гарантій щодо пенсійного забезпечення, що були передбачені Законом України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993, в тому числі і щодо перерахунку пенсій. При цьому, законодавець неправомірно не застосував будь-яких компенсаторних механізмів за скасування наданих раніше соціальних гарантій державним службовцям.
За результатом розгляду справи суд дійшов висновку рішення про відмову у перерахунку пенсії від 01.11.2019 №С-3643/07.1-59 відповідно до довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р. не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності та порушує права та законні свободи позивача, які підлягають до судового захисту шляхом задоволення відповідної позовної вимоги.
Для відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії згідно з Законом України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 на підставі довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р., виходячи із 90% від загального розміру заробітної плати у сумі 29679,20 грн. без обмеження максимального (граничного) розміру такої виплати з дати звернення про перерахунок - 01.11.2019.
Водночас, суд також звертає увагу, що 15.11.2019 Уповноважений з прав людини ВРУ ОСОБА_2 у невідкладному порядку підписала подання до КСУ щодо визнання неконституційними положення ст. 90, підпункту 1 пункту 2 розділу ІХ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, частини сьомої ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року №2493-ІІІ.
При цьому, Омбудсмен у конституційному поданні зазначила, що чинний порядок призначення пенсій державним службовцям, посадовим особам органів місцевого самоврядування є несправедливим і не може здійснюватися на загальних підставах як з огляду на наданий Конституцією України та законами особливий правовий статус, зумовлений певними особливостями умов праці, характеру виконуваної роботи, її складності і значущості, ступеня відповідальності, певних обмежень, так і те, що під час роботи на відповідних посадах вони тривалий час сплачували підвищений розмір страхового внеску на загальнообов'язкове пенсійне страхування/єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності вчинених ним дій та прийнятого рішення.
При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
Судові витрати присуджуються позивачу відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Короленка, 7, м.Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 21084076) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії від 01.11.2019 №С-3643/07.1-59 відповідно до довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723 на підставі довідки Рівненської обласної ради від 15.01.2018 №01/12-17р., виходячи із 90% від загального розміру заробітної плати у сумі 29679,20 грн. без обмеження максимального (граничного) розміру такої виплати з дати звернення про перерахунок - 01.11.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 12 грудня 2019 року.
Суддя Друзенко Н.В.