Справа № 420/6177/19
13 грудня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Малиновського районного у місті Одесі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Успенська, 60) про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії,
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Малиновського районного у місті Одесі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому просить суд:
Визнати протиправним та скасувати висновок Малиновського у м. Одеса ВДРАЦС ГТУЮ від 08.10.2019 р. про внесення змін до актового запису цивільного стану про народження заявника № 314 від 16 лютого 1973 року складеного Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, щодо зміни національності батька дитини з «українець» на «поляк».
Зобов'язати Малиновський у м. Одеса ВДРАЦС ГТУЮ внести зміні до наступних актових записів:
- № 27 від 22.11.1944 р., Михайлівського Райбюро ЗАГС Хмельницької області про народження ОСОБА_2 , із зазначенням у графі національність батька «поляк»;
- № 284 від 08.04.1972 р., Іллічівського ЗАГС м. Одеси, про шлюб ОСОБА_2 із зазначенням у відомостях про осіб, які реєструють шлюб вказавши національність нареченого замість «украинец» вказати «поляк»;
- № 314 від 16.02.1973 р., Іллічівського ЗАГС м. Одеси про народження ОСОБА_1 , із зазначенням у графі національність батька «поляк».
Виклад позиції позивача.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваний висновок Малиновського районного у м. Одеса ВДРАЦС ГТУЮ в Одеської області є протиправним та таким, який підлягає скасуванню, оскільки вважає, що у відповідача було достатньо підстав для внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_1 , № 314 від 16 лютого 1973 року складеного Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, щодо зміни національності батька дитини з «українець» на «поляк», та у зв'язку з тим, що це порушує його право на вільний вибір національності, який встановлено у ст. 11 Закону України «Про національні меншини» та жодним чином не впливає ані на інтереси держави, ані на інтереси суспільства в цілому.
Відзиву на позов від Відповідача не надходило.
Заяви чи клопотань від сторін.
26.11.2019 року, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Процесуальні дії судом не вчинялись.
26.11.2019 року, сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Таким чином, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Обставини справи.
З метою внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_1 , № 314 від 16 лютого 1973 року складеного Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, щодо зміни національності батька дитини з «українець» на «поляк», Позивач звернувся до Малиновського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
За результатами розгляду був отриманий висновок, у якому було вказано що в актовому записі про народження заявника помилки щодо національності батька у народженні заявника не виявлено, національність батьків документами не підтверджена, натомість підтверджено даними актового запису про народження батька заявника, про шлюб батьків заявника, що обидва його батьки були за національністю українці.
Таким чином, жодних документів, які б свідчили про належність батька чи діда заявника по лінії батька до польської національності не виявлено.
Позивач не погоджуючись із зазначеними діями Відповідача, звернувся із даним позовом до суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Правовідносини щодо внесення змін до актів цивільного стану регулюються Цивільним кодексом України, Законом України від 01.07.2010 № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 за № 55/18793 (далі - Правила № 96/5).
Статтею 49 Цивільного кодексу України та статтею 2 Закону № 2398-VI визначено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Відтак, відомості про походження фізичної особи вносяться до акту цивільного стану, який підлягає державній реєстрації, а також обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, Закон № 2398-VI регулює відносини, пов'язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Так, згідно з частиною 2 статті 3 Закону № 2398-VI, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до цього Закону, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших актів законодавства органами державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 6 Закону № 2398-VI визначені повноваження відділів державної реєстрації актів цивільного стану, зокрема, останні проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Згідно з частинами 1-3 статті 9 Закону № 2398-VI державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акту цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2398-VI, повторна видача свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, оригінал якого було вкрадено, загублено, пошкоджено чи знищено, та повторна видача свідоцтва у разі внесення змін до актового запису чи його поновлення здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичними представництвами і консульськими установами України на підставі актового запису цивільного стану за заявою особи, щодо якої складено запис, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, представника закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, де постійно перебуває дитина, органу опіки та піклування.
Статтею 22 Закону № 2398-VI встановлено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою: особи, щодо якої складено актовий запис; одного з батьків, опікуна, піклувальника дитини; опікуна недієздатної особи; спадкоємців померлого; представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.
Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану.
Зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.
Водночас, відповідно до частини 5 статті 9 Закону № 2398-VI, правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції України.
У свою чергу, порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюється Розділом ІІ Правил № 96/5.
За приписами пункту 1.7 Правил № 96/5 зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.
Згідно із пунктом 2.1 Правил № 96/5 заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб при пред'явленні паспорта або паспортного документа.
Разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті (пункт 2.6 Правил № 96/5).
Пунктом 2.13. Правил № 96/5 визначено, що підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду.
Також пунктом 2.16 Правил № 96/5 передбачено, що зміни, доповнення, виправлення вносяться в паперові носії актових записів цивільного стану та одночасно до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Підпунктом 2.16.7 пункту 2.16 Правил № 96/5 передбачено, що на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень в актові записи цивільного стану вносяться відповідні зміни, які зазначені в рішенні суду.
Відповідно до пункту 2.22 Правил № 96/5 після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається або надсилається для вручення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його проживання свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану. На свідоцтві проставляється штамп "Повторно". Свідоцтво про державну реєстрацію, подане заявником для внесення змін, анулюється та знищується у встановленому порядку.
Водночас, суд розглядає заяви про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану як у випадках не виправлення органами реєстрації актів громадянського стану помилок, допущених при складанні актового запису, так і при відмові зазначених органів внести в ці записи передбачені законодавством зміни (прізвища, імені, по батькові тощо) і доповнення.
Разом з тим при розгляді таких справ слід враховувати, що в актових записах про народження повинні міститись відомості про національність батьків, а якщо їх не було внесено чи неправильно зазначено то такий актовий запис має бути доповнено відповідно до рішення суду. Питання щодо національності батьків, суд вирішує на підставі письмових та інших доказів.
Частиною 1 статті 13 Закону № 2398-VI передбачено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Статтею 269 Цивільного кодексу України передбачено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Згідно зі статтею 270 Цивільного кодексу України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
Відповідно до статті 271 Цивільного кодексу України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Статтею 272 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.
Відповідно до статті 273 Цивільного кодексу України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.
Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.
Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Статтями 275, 276 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.
Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 300 Цивільного кодексу України фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Статтею 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 01.02.1995, ратифікованої Законом України від 09.12.1997 № 703/97-ВР «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», визначено, що кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Згідно зі статтями 1,3 Закону України від 25.06.1992 № 2494-XII «Про національні меншини в Україні» (далі - Закон № 2494-XII) Україна гарантує громадянам незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом Держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Відповідно до статті 11 Закону № 2494-XII, громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Висновки суду.
Оцінюючи дії суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і у свідоцтві про народження, виконаному російської мовою, його батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
У свідоцтві про народження його батька, ОСОБА_2, виконаному російської мовою, його батьками записані ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
У свідоцтві про народження Позивача виконаному російською мовою, національність не була вказана, але національність його батька вказано як «украинец» та національність мати «русская».
Але дідусь Позивача, за походженням був поляком. Все життя він і його родина сповідували католицтво. Даний факт підтверджується тим, що запис про народження ОСОБА_8 було зроблено у метричної книзі Михампольскої Римсько-Католицької приходської церкви, народжених у 1900 році, де під № 54 зроблено запис про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8, батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 із ОСОБА_1.
За радянських часів було притиснення тогочасною владою національних меншин, в тому числі і поляків, а тому мати польську національність вважалось пережитком минулого, у зв'язку з чим у документах було прийнято вказувати національність на російської мові «русский» або «украинец», також під час отримання нових документів прізвище дідуся було вказано на російськой мові як «ОСОБА_8». Під час отримання документів батьками Позивача, прізвище на українській мові було викладено як « ОСОБА_1 ». Внаслідок чого, його дідусь та його батьки в усіх документах зазначили національність - «украинец».
Для підтвердження відомостей про національність діда, Позивач звернувся із запитом до Кам'янець-Подільської дієцезії Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької церкви в України та 15.10.2019 р. отримав відповідь, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , справді був парафіянином Кам'янець-Подільської дієцезії Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької церкви в України, і за походженням був поляком.
Згідно з витягом з погосподарьскої книги Михайлівської сільської ради на 1947-1949 рр. вбачається, що ОСОБА_8 за національністю є поляк та його син ОСОБА_2 теж поляк за національністю.
Також, суд зазначає, що у той час громадянину СРСР по досягненню 16 років видавався паспорт, куди, згідно Положення про паспортну систему в СРСР, затверджену Радою Міністрів СРСР N 677 від 28.08.74 р. вносились відомості про національність.
Якщо батьки належали до різних національностей, то при видачі паспорту національність визначалась за національністю одного з батьків в залежності від бажання отримувача паспорта.
Отже, визначення належності особи до певної національності є її особистим немайновим правом, яке нерозривно пов'язане з особою.
Суд вважає, що факт належності діда Позивача, ОСОБА_8 , 1900 р . н . , а також його сина, та батька Позивача - ОСОБА_2 , 1944 р . н , до польського народу, підтверджується доказами, наданими до суду.
Таким чином, враховуючи, що дід та батько Позивача, згідно вищенаведених документів є уродженими поляками, а тому, Позивач є також за національністю поляком.
Крім того, суд зазначає, що батько позивача, ОСОБА_2 помер у серпні 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, тому Позивач, як його спадкоємець має право на внесення змін до актових записів які його стосуються.
Разом з тим, враховуючи вимоги ст. 22 Закону № 2398-VI, пункту 1.7 Правил № 96/5 щодо внесення змін до актового запису цивільного стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, а також ту обставину, що Позивач з питання внесення змін до актового запису № 27 від 22.11.1944 р., Михайлівського Райбюро ЗАГС Хмельницької області про народження ОСОБА_2 не звертався, адміністративний позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 16.05.2013 у справі «Гарнага проти України» (Заява № 20390/07), в справі щодо права особи на змінення по-батькові, порядок якого також не був передбачений діючим законодавством, визнано порушення Україною статті 8 Конвенції, оскільки державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться, вони не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.
Враховуючи викладене, суд погоджується із твердженням Позивача, що відсутність нормативно-правових актів, які встановлюють порядок зміни громадянами національності, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки саме Держава і повинна забезпечити видання таких нормативно-правових актів.
Більш того, таке право гарантоване статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».
Статтею 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 01.02.1995, ратифікованої Законом України від 09.12.1997 № 703/97-ВР «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», визначено, що кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд зазначає, що Відповідачем не було надано відзиву на позов.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, а тому підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Малиновського районного у місті Одесі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Успенська, 60) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати висновок Малиновського районного у місті Одесі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 08.10.2019 р про внесення змін до актового запису цивільного стану про народження заявника № 314 від 16 лютого 1973 року складеного Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, щодо зміни національності батька дитини з «українець» на «поляк».
Зобов'язати Малиновський районнийу місті Одесі Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області внести зміні до наступних актових записів:
- № 284 від 08.04.1972 року про шлюб ОСОБА_2 із зазначенням у відомостях про осіб, які реєструють шлюб, вказавши національність нареченого замість «украинец» вказати «поляк»;
- № 314 від 16.02.1973 року про народження ОСОБА_1 , із зазначенням у графі національність батька « поляк ».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бутенко А.В.
.