Іменем України
10 грудня 2019 року
Київ
справа №813/3253/17
адміністративне провадження №К/9901/49602/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року (головуючий суддя: Карп'як О.О.)
і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)
у справі №813/3253/17
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області
про зобов'язання вчинити дії.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у вересні 2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - «Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області»), в якому просив:
- забезпечити повний захист його конституційних прав (зокрема, визначених статтями 3, 124 Конституції України) при розгляді цієї справи та винесенні рішення, а також прав і свобод , гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, визначених статтями 6 і 13) і протоколами до неї. Для цього позивач просить використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема, приписи частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») щодо можливості виходу за межі позовних вимог, якщо цього вимагатимуть встановлені обставини у справі, а також положення частини другої статті 162 КАС України про можливість прийняття постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина;
- встановити правонаступника Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України, повноваження якого є достатніми для повного виконання ним зобов'язань щодо надання позивачу інформації та копій документів на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №813/625/14;
- зобов'язати відповідача:
1) прийняти виконавчий лист №813/625/14 від 8 серпня 2017 року до виконання;
2) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №813/625/14 від 8 серпня 2017 року;
3) направити заявнику постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №813/625/14 від 8 серпня 2017 року;
- ухвалити рішення про продовження дії виконавчого листа №813/625/14 від 8 серпня 2017 року до моменту повного виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області безпідставно повернув стягувачу без прийняття до виконання виконавчий документ, який був виданий на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №813/625/14. Зазначає, що відповідач не врахував майновий стан позивача, який унеможливлює сплату авансового внеску, який підлягає стягненню за примусове виконання рішення суду на підставі виконавчого документа за заявою стягувача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 5 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення обґрунтовані тим, що стаття 26 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати авансового внеску. Відтак, кожен стягувач зобов'язаний здійснювати авансування витрат на проведення виконавчих дій саме з виконання рішення, винесеного на його користь, окрім випадків коли згідно закону він звільнений від сплати авансового внеску. Як встановлено судами, позивач не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати авансового внеску з питань примусового виконання рішення суду. До того ж, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості для державного виконавця звільняти стягувачів від сплати авансового внеску з огляду на їхній майновий стан. Отже, суди дійшли висновку, що відповідач правомірно повернув позивачу виконавчий документ.
Також суди встановили, що юридичну особу - боржника припинено, що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу згідно частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно, питання заміни сторони у виконавчому провадженні та продовження дії виконавчого листа слід вирішувати у порядку статей 261, 264 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду з цим позовом) шляхом подання відповідних заяв у справі №813/625/14 у порядку розгляду питань, пов'язаних з виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позивач вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
На обґрунтування вимог касаційної скарги, зокрема, зазначає, що він був фінансово не спроможний здійснити авансування робіт відповідача (який є державним органом) щодо відкриття виконавчого провадження проти іншого державного органу, який порушив чинне законодавство України. А тому позивач просив суди першої та апеляційної інстанцій забезпечити захист його конституційних прав, а також прав, гарантованих Конвенцією, щодо виконання рішення суду у справі №813/625/14, яке набрало законної сили. Вважає, що за умови сплати позивачем авансового внеску для відкриття виконавчого провадження в подальшому держава Україна зобов'язана повернути йому ці витрати. Адже ці витрати позивача пов'язані з необхідністю примусового виконання рішення суду державним органом, який спочатку порушив права позивача, а пізніше порушив і статтю 129 Конституції України, не виконавши добровільно рішення суду. Скаржник зазначає, що держава також має забезпечити виконання цього рішення. На думку позивача, всі витрати, понесені ним для ініціювання відповідних процедур, держава зобов'язана повернути відповідно до норми статті 56 Конституції України. Проте, держава встановила такий надмірний (порівняно з фінансовими можливостями позивача, який є безробітним) авансовий платіж, що він не може його сплатити. Фактично держава, щоб відновити порушені нею права громадянина, вимагає від нього здійснення надмірної оплати. У випадку відсутності такої авансової оплати, держава відмовляється виконувати негативне для неї судове рішення.
Крім того, скаржник зазначає, що суд попередніх інстанцій, приймаючи рішення на користь відповідача, послались виключно на положення Закону України «Про виконавче провадження». Відтак, має місце очевидне порушення принципу верховенства права при розгляді справи щодо порушення конституційних прав позивача. Скаржник вважає, що коли стягувачем є малозабезпечена особа, то справедливим є, щоб ці витрати несла держава вже на етапі відкриття виконавчого провадження, оскільки саме вона допустила порушення прав найменш захищеної категорії своїх громадян.
Щодо позовної вимоги про ухвалення судом рішення про продовження дії виконавчого листа у справі №813/625/14 до моменту повного виконання рішення суду, то скаржник зазначає, що не пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки відповідач не відкрив виконавче провадження у вказаній справі, то позивач змушений був звернутись за захистом своїх прав до суду. До того ж, позивач обґрунтовано припускав, що на момент набрання рішенням суду в цій справі законної сили та за умови задоволення судом його позовної вимоги щодо відкриття виконавчого провадження, сплине вказаний вище строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідач не надав свого відзиву на касаційну скаргу.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13 лютого 2014 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив постанову у справі №813/625/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, якою адміністративний позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова щодо ненадання публічної інформації на запит Хліпальського ОСОБА_2 Збігнєвовича №04/06 від 7 червня 2012 року та зобов'язано Державну податкову інспекцію у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області розглянути вказаний запит Хліпальського Юліана Збігнєвовича та надати запитувану інформацію.
Зазначена постанова суду у справі №813/625/14 набрала законної сили 28 жовтня 2014 року.
8 серпня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №813/625/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
30 серпня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву на ім'я начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у справі №813/625/14 від 8 серпня 2017 року.
4 вересня 2017 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області на підставі пунктів 5, 8 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виніс повідомлення №10436 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі того, що:
- стягувач не сплатив авансовий внесок за примусове виконання рішення;
- згідно інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, юридичну особу боржника припинено.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України") в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, таких виконавчих документів як виконавчі листи і накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
За пунктами 5, 8 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо:
- юридичну особу - боржника припинено;
- стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Відповідно до пункту 1 статті 26 цього ж Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Пунктом 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:
- стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
- обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
- відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;
- стягнення аліментів;
- відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права та в межах доводів касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, однією з підстав повернення державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є несплата позивачем авансового внеску за примусове виконання рішення.
Норма статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати авансового внеску. Також, цей Закон не передбачає таких повноважень державного виконавця як звільнення на власний розсуд стягувачів від сплати авансового внеску в залежності від їхнього майнового стану.
Кожен стягувач зобов'язаний здійснювати авансування витрат на проведення виконавчих дій саме з виконання рішення, винесеного на його користь, окрім випадків коли згідно закону він звільнений від сплати авансового внеску.
Враховуючи норми Закону України «Про виконавче провадження», позивач не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати авансового внеску з питань примусового виконання рішення суду.
На підставі викладеного, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправомірність дій державного виконавця щодо повернення позивачу виконавчого документу без прийняття до виконання.
Також, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності винесення відповідачем повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з огляду на наявність інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про те, що юридичну особу боржника припинено.
Відповідно до пунктів 5, 8 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема якщо, юридичну особу - боржника припинено.
Отже, Верховний Суд погоджується с висновками судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець правомірно повернув виконавчий документ позивачу без прийняття до виконання, і відхиляє аргументи касаційної скарги в цій частині.
Частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до статті 264 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, що звернулися з поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що питання про заміну сторони виконавчого провадження вирішується в порядку статті 264 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за відповідною заявою позивача у справі №813/625/14. Так само належить вирішувати питання і щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлення правонаступника Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України, ухвалення рішення про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання належить розглядати в порядку статей 261, 264 КАС України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (статей 376, 379 чинної редакції КАС України) шляхом подання відповідних заяв у справі №813/625/14 в порядку розгляду питань, пов'язаних з виконанням судового рішення в адміністративній справі. Тому, Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що відповідні позовні вимоги у цій справі не можуть бути задоволені.
З урахуванням викладеного, аргументи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду