18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
28 жовтня 2019 року м. Черкаси справа № 925/770/19
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: позивача - адвоката Бриндак А.М., відповідача - адвоката Потапенка С.В., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістик Інтернешнл» до приватного підприємства «Укртрансброкер» про стягнення 41272 грн. 04 коп.,
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до приватного підприємства «Укртрансброкер» про стягнення, на підставі договору від 05.04.2018 року № 05/04/2018-1 про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування), 32774 грн. 60 коп. основного боргу, 11780 грн. 68 коп. пені, 994 грн. 3% річних, 3134 грн. 87 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період прострочення з 17.06.2018 по 21.06.2019, що разом складає 48684 грн. 15 коп. та відшкодування понесених судових витрат.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати наданих позивачем 16.06.2018 року послуг з перевезення вантажу згідно з договором від 05.04.2018 року № 05/04/2018-1 про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування).
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.07.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/770/19, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання, запропоновано відповідачу у встановлений строк надіслати суду відзив на позов, а позивача - відповідь на відзив. Крім того, відповідачу роз'яснено його право в порядку ст. 250 ГПК України на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03.09.2019 року розгляд справи відкладено на 25.09.2019 року.
Позивач в особі свого представника подав:
23.09.2019 року заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 28939/19), в якій остаточно просив суд стягнути з відповідача на свою користь 31774 грн. 60 коп. основного боргу, 5679 грн. 28 коп. пені, 953 грн. 3% річних, 2865 грн. 16 коп. інфляційних втрат та відшкодувати понесені судові витрати - 1921 грн. сплаченого судового збору та 5168 грн. 11 коп. витрат на правничу допомогу;
24.09.2019 року заяву про забезпечення позову (вх. № 29152/19), в якій просив суд накласти арешт на грошові кошти та наявні рахунки у будь-яких банківських установах України, що належать приватному підприємству “Укртрансброкер” в межах суми позову, у зв'язку з несплатою відповідачем жодних коштів.
Ухвалою суду від 25.09.2019 року заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, заяву про забезпечення позову повернуто без розгляду, розгляд справи відкладено на 16.10.2019 року.
Відповідач в особі свого представника 16.10.2019 року подав заяву про застосування позовної давності (вх. № 31450/19), у якій на підставі п. 6 ч. 2 ст. 258, ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України просив застосувати спеціальну позовну давність в один рік до вимог з перевезення вантажу та відмовити у позові з цих підстав.
В судовому засіданні 16.10.2019 року оголошено перерву до 25.10.2019 року.
Позивач в особі свого представника 24.09.2019 року подав письмові пояснення щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, в яких спростовував доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду.
В судових засіданнях представник позивача позов з підстав і в розмірі, викладених у позовній заяві і заяві про зменшення розміру позовних вимог, підтримала і просила суд задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнав і просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні 28.10.2019 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд у задоволенні позову відмовляє повністю з наступних підстав.
05.04.2018 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістик Інтернешнл», як експедитор -2, та відповідач - приватне підприємство «Укртрансброкер», як експедитор-1, уклали договір № 05/04/2018-1 про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування) (далі - Договір, а.с. 20-23), згідно з п. 1.1. якого встановлено порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при організації, здійсненні та розрахунках за транспортно-експедиційні послуги (далі ТЕП), пов'язані з перевезенням вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні. Експедитор -2 за дорученням експедитора-1 та за його кошти організовує перевезення вантажу (п. 1.2. договору).
Сторони погодили усі істотні умови Договору, і зокрема, домовилися про таке:
п. 2.1. - ТЕП виконуються відповідно до умов цього договору, Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, Конвенції про дорожнє перевезення небезпечних вантажів і Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, а також іншими міжнародними та нормативно-правовими актами України;
п. 2.2. - на кожні окремі ТЕП оформлюється заявка , що містить опис умов та особливостей конкретного перевезення, що є невід'ємною частиною договору;
п. 3.1. - експедитор-1 інформує експедитора-2 про обсяги необхідних транспортно-експедиційних послуг, кількості і необхідному вигляді автомобільного транспорту, не пізніше 48 годин до початку перевезення. Інформація передається у вигляді заявки, що містить наступну інформацію: дата і точна адреса місця завантаження і розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів; маршрут руху; необхідний рухомий склад; відомості про вантаж; адреси проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; строки доставки вантажу одержувачу; форма і строки оплати ТЕП; митниці перетину кордонів; особливості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові вказівки;
п. 4.1.5. - обов'язки експедитора -1: відшкодувати експедитору -2 витрати в порядку, передбаченому даним Договором;
п. 4.2.6.- обов'язки експедитора -2: забезпечити доставку вантажу експедитору-1 в зазначені в заявці терміни;
п. 5.1. - ціни за цим договором попередньо встановлюються і узгоджуються сторонами перед кожним перевезенням за допомогою заявки . Остаточна сума на надані послуги вказується в рахунку-фактурі на кожну виконану ТЕП, та може змінюватись , виходячи із складності виконання заявки , штрафних санкцій та інших підтверджених або узгоджених витрат, понесених експедитором-2 при виконанні ТЕП;
п. 5.2. - розрахунки за виконання ТЕП здійснюються шляхом банківського переказу експедитором-1 грошових коштів на рахунок експедитора-2, якщо інше не обумовлено сторонами в заявці;
п. 5.3. - оплата перевезення здійснюється в терміни, визначені в заявці. Підставою для оплати ТЕП експедитором-1 є копія рахунку-фактури експедитора-2, з подальшим наданням оригіналу, акта виконаних робіт та товаросупровідних документів з печаткою;
п. 5.5. - за прострочення оплати рахунків за виконані ТЕП, експедитор-1 виплачує експедитору-2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання;
п. 6.8. - акт виконаних послуг повинен бути підписаний експедитором-1 та повернутий експедитору-2 протягом 10 робочих днів з дати його отримання або 7 днів з дня направлення акту рекомендованим листом.
Відповідно до п. 9.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання і буде діяти до 31.12.2020 року.
Договір підписаний представниками його сторін, посвідчений печатками юридичних осіб.
16.05.2018 року відповідачем подано заявку № 18-127 до Договору. Якою повідомлено позивача про перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом перевезення - Ізмір-Стамбул-Черкаси (а.с. 24).
Відповідно до заявки про перевезення вантажу: дані про вантаж - редуктори, мотор-редуктори. Фанерні ящики з кришками на паллетах 4 шт.+4шт.+5шт. Вага 2,7 т+2т+2т.; адреса завантаження: Volt Elektrik Motor San ve Tic A.S.,YILMAZ REDUKTOR SANAYI VE TICARET; дата завантаження: 17.05.2018 року, 18.05.2018 року; адреса вивантаження: м. Черкаси, вул. Сурікова, 12А; дата вивантаження: 25-29.05.2018; вартість послуг: 1250$ безготівкового розрахунку по курсу НБУ на день виставлення рахунку, оплата здійснюється по факту вивантаження товару 1-3 банківських дні. З них 1000 грн. по отриманню оригіналів документів.
Заявка № 18-127 від 16.05.2018 року підписана представниками сторін, посвідчена печатками юридичних осіб.
Із міжнародної товаро-транспортної накладної СMR № 005327 від 19.05.2018 року (а.с. 25) вбачається, що вантаж завантажено відправником YILMAZ REDUKTOR SANAYI VE TICARET з Туреччини, одержувач - PPCC OGRANT, перевізник - «JRION LOGISTICS» LTD, 15.06.2018 року пройдено митний контроль Одеської митниці ДФС, 16.06.2018 року пройдено митний контроль Черкаської митниці ДФС і доставлено вантаж вантажоодержувачу.
15.06.2018 року позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 421 за виконані (роботи, послуги), а саме: організацію перевезення вантажу по маршруту Стамбул (Туреччина) - Чорноморськ (митний перехід), організацію перевезення вантажу по маршруту Чорноморськ (митний перехід) - м. Черкаси (Україна) і винагорода експедитора за Договором на суму 32774 грн. 60 коп.
16.06.2018 року складено акт надання послуг № 418 на суму 32774 грн. 60 коп. претензій сторони одна до одної не мали (а.с. 27).
Оригінали документів позивачем направлено відповідачу 19.07.2018 року, відповідно до експрес-накладної №59000351279028, докази отримання відповідачем вказаних документів позивач не надав.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору щодо оплати наданих позивачем послуг, позивач направив на адресу відповідача претензії № 16 від 23.06.2018 року, № 19 від 06.07.2018 року, № 23 від 05.09.2018 року, в яких вимагав сплатити борг за виконане перевезення вантажу у сумі 32774 грн. 60 коп., передбачені умовами договору штрафні санкції та попередив, що у разі невиконання цих вимог він буде змушений звернутися з позовом до суду про їх примусове стягнення та стягнення передбачених договором штрафних санкцій (а.с. 30, 31-32, 33-34). Крім того, позивач повідомив відповідача, що штраф за порушення позивачем п.п. 6.2. п. 6 Договору у сумі 6554 грн. 92 коп. буде перераховано відразу після оплати відповідачем вартості організації перевезення вантажу у розмірі 32774 грн. 60 коп.
Зазначені претензії позивача залишені відповідачем без виконання.
За розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед ним за договором № 05/04/2018-1 від 05.04.2018 року про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування) становить 31774 грн. 60 коп. Вимога позивача до відповідача про їх стягнення, а також про стягнення 5679 грн. 28 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за період прострочення з 21.06.2018 по 21.12.2018 року, 953 грн. 3% річних, 2865 грн. 16 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період прострочення з 21.06.2018 по 21.06.2019 є предметом спору у справі, що розглядається.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору № 05/04/2018-1 від 05.04.2018 року про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування) і заявки № 18-127 від 16.05.2018 року про перевезення вантажу автомобільним транспортом, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цим договором.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань перевезення вантажів, транспортного експедирування і послуг, загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування визначені главами 63-65 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), главою 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України), загальні положення про договір - розділом ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини - розділом IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 908 ЦК України визначено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 3.1. Договору клієнт, для організації перевезень вантажів і пов'язаних з цим послуг та для відшкодування витрат експедитора, здійснює авансові платежі. Авансові платежі мають бути здійснені до початку кожного місяця, в якому здійснюються перевезення. Авансові платежі здійснюються на вартість перевезень, інших послуг та витрат експедитора, що плануються впродовж кожного місяця надання послуг. За згодою експедитора можлива оплата послуг (їхньої частини) з організації перевезень вантажів за фактом їх виконання впродовж 3-х календарних днів з моменту надання рахунку експедитором. Розрахунки здійснюються грошовими коштами.
Відповідно до викладених обставин справи та наведених норм законодавства суд вбачає, що договір № 05/04/2018-1 про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування) від 05.04.2018 року укладений сторонами з дотриманням норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, ними виконувався. Відповідач, у встановлені заявкою № 18-127 від 16.05.2018 року згідно Договору строки, свій обов'язок з оплати отриманих від позивача послуг, не виконав. Наявність і розмір спірної заборгованості у сумі 31774 грн. 60 коп. позивачем доведено належними і допустимими доказами, відповідачем не спростовані, тому вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.
При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум пені, інфляційних втрат і 3% річних суд керується приписами статей 549 - 552, 610-612, 614, 625 ЦК України, статтями 216-218, 229 - 232, 234 ГК України, нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року.
Вимоги позивача про стягнення 5679 грн. 28 коп. пені, 2865 грн. 16 коп. інфляційних втрат, 953 грн. 3% річних відповідають наведеним нормам законодавства і судової практики, їх розрахунки методологічно і арифметично проведені правильно, тому вимога позивача і в цій частині підлягала б задоволенню.
Проте, обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач на підставі п.п. 6 ч. 2 ст. 258, ч. 4 ст. 267, ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, ст. 315 Господарського Кодексу України, заявив про застосування судом наслідків пропуску позивачем однорічного строку позовної давності при зверненні до суду.
Представник позивача в своїх письмових поясненнях спростовувала твердження відповідача про попуск строку позовної давності.
Нормами глави 19 ЦК України також встановлено:
позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256);
загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257);
для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу) (ст. 258 ч.ч. 1, 2 п.п. 1, 6);
перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ст. 261 ч.ч. 1, 5);
перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ч.ч. 1, 3).
Відповідно до ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Згідно із ч. 6 ст. 315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Так як Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.56 р. в м. Женеві, відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 р. та є договірною країною у розумінні ч. 1 ст. 1 Конвенції, тому спірне перевезення, виконане на підставі договору № 05/04/2018-1 від 05.04.2018 року і заявки № 18-127 від 16.05.2018 року входить в сферу її застосування.
Відповідно ч. 1 ст. 32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись на протязі одного року.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012 та від 03.04.2018 у справі № 914/758/17.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Судом встановлено, що відповідно до міжнародної товаро-транспортної накладної СMR № 005327, складеної 19.05.2018 року, вантаж доставлено вантажоодержувачу 16.06.2018 року, останнім днем оплати послуг позивача відповідачем було 20.06.2018, перебіг строку позовної давності почався 21.06.2018, позовну заяву позивач скерував до суду 08.07.2019 року, що підтверджується відтиском печатки з поштового конверта, у якому поступили позовні матеріали до суду.
Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013року № 10, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Про застосування позовної давності заявлено відповідачем, поважних причин пропущення позовної давності, за наявності яких порушене право підлягало б захисту, судом не встановлено, тому суд надає перевагу запереченням відповідача і з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, у позові відмовляє.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного суд надає перевагу запереченням відповідача і відмовляє у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності на звернення з цим позовом до суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255-256 ГПК України, господарський суд
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістик Інтернешнл» до приватного підприємства «Укртрансброкер» про стягнення 41272 грн. 04 коп. - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.12.2019 року.
Суддя В.М. Грачов