ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
10 грудня 2019 року Справа № 923/857/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Дочірнього підприємства "Теплотехсервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Теплотехніка", м. Херсон
про стягнення заборгованості в сумі 252 439,40 грн за договором купівлі-продажу природного газу
за участю представників сторін:
від позивача: Пясецький Д. В.;
від відповідача: Ремига М. Л.
08.10.2019 до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява № 14/4-1400 від 08.10.2019 Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач), в якій позивач просить стягнути з Дочірнього підприємства "Теплотехсервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Теплотехніка" (відповідач) заборгованість у розмірі 252 439,40 за договором купівлі-продажу природного газу № 2382/1617-ТЕ-33 від 12.09.2016.
Ухвалою суду від 09.10.2019 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.
19.11.2019 року ухвалою господарського суду закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті на 10.12.2019 р.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 28.10.2019 р., та просить зменшити розмір пені.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, суд
12.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія "Нафгогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Дочірнім підприємством "Теплотехсервіс" Закритого акціонерного товариства "Теплотехніка" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2382/1617-ТЕ-33, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до пункту 2.1. договору, продавець передає покупцю в період з 01.10.2016 по 31.03.2017 газ обсягом до 670 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.
У розділі 12 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу III книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Позивач у позові стверджує, що на виконання умов договору передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3998020,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та не заперечується відповідачем.
Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа включно місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок споживача оплатити вартість газу і наданих послуг.
У відповідності до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Судом встановлено, що в порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1. договору термінів.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 116558,04 грн. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 32201,62 грн., а також інфляційні втрати у сумі 103679,74 грн., згідно розрахунків які додано до позовної заяви.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
Належне виконання зобов'язання означає виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.
Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із зазначених вимог, таке виконання вважається неналежним.
Відповідно до статті 629 ЦК України, укладений між сторонами договір купівлі-продажу природного газу, з моменту його укладення є обов'язковим для виконання обома сторонами і сторони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань за договором.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1. ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто прострочення у виконанні зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань.
Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання по розрахунках за придбаний природний газ доведено матеріалами справи.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат і визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 232 (ч.6) Господарського кодексу України (436-4) встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Право на нарахування пені сторони узгодили в п.8.2. договору, яким передбачили, що у разі невиконання споживачемм умов пункту 6.1. умов цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його правильність та відповідність умовам договору.
За таких обставин, вимога в частині стягнення пені підлягає задоволенню в повному обсязі.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені з огляду на наступне.
Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Відповідно до підпункту 3.17.4 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що посилання відповідача на тяжке фінансове становище, спричинене різницею в тарифах, яка виникла через невідповідність тарифів на теплоенергію розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, невиконання населенням, бюджетними організаціями зобов'язань по оплаті наданих послуг, - не є підставою для зменшення розміру пені.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України”, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ст..129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Дочірнього підприємства «Теплотехсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Теплотехніка» (код ЄДРПОУ 34457654) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720) суму пені у розмірі 116558,04 грн., суму 3% річних у розмірі 32201,62 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 103679,74 грн. та судовий збір у розмірі 3786,59 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Дата складання повного тексту рішення 12.12.2019 року.
Суддя В.В.Литвинова