Іменем України
12 грудня 2019 року
Київ
справа №2а-5881/09/0570
адміністративне провадження №К/9901/14595/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 2а-5881/09/0570
за позовом ОСОБА_1
до Комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради,
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмарі»
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (головуючий суддя Козаченко А.В.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (колегія у складі: головуючого судді Васильєвої І.А., суддів: Казначеєва Е.Г., Жаботинської С.В.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмарі», в якому просив: - визнати незаконними дії відповідача стосовно відмови в реєстрації права власності на квартиру відповідно до договору іпотеки від 17.02.2005; - зобов'язати відповідача зареєструвати за позивачем право власності на 16/100 частини нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 326,6 кв.м. за договорами іпотеки від 17.02.2005, реєстраційні №№ 295 та 296, посвідчених нотаріусом Танаджи Г.Г.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договорів іпотеки від 17.02.2005, однак рішенням реєстратора міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 29.12.2008 позивачу відмовлено в реєстрації договорів іпотеки, оскільки в переліку правовстановлюючих документів, які є підставою для реєстрації права власності, відсутній договір іпотеки. Вказану відмову позивач вважає протиправною, а тому в судовому порядку просить зобов'язати відповідача зареєструвати право власності на квартиру за договорами іпотеки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 27 травня 2009 року позов задовольнив повністю. Визнав дії Комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» про відмову ОСОБА_1 у реєстрації права власності на 16/100 частки нежитлового приміщення площею 326,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно договорів іпотеки від 17.02.2005, що укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Трансмарі». Зобов'язав Комунальне підприємство «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» провести реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 16/100 частки нежитлового приміщення площею 326,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору іпотеки від 17.02.2005, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Трансмарі».
4. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2012 року скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 квітня 2015 року скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року, а вказану справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
6. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про передчасність задоволення позову з огляду на те, що право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя у випадку, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення. На вказані обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув та не перевірив, чи подавалася відповідачу завірена в установленому порядку копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю, зі стислим змістом порушених зобов'язань, вимогою про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, документ, який підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.
7. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 08 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
8. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2016 року змінив мотивувальну частину постанови Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року з мотивів викладених судом апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року залишив без змін.
9. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що на час вирішення питання по суті даного спору функцію щодо реєстрації права власності на об'єкти нерухомості здійснює територіальний орган Укрдержреєстру, натомість позовних вимог у контексті даного спору до відповідного територіального підрозділу Укрдержреєстру позивачем заявлено не було, а вказаний відповідач взагалі не наділений повноваженнями щодо реєстрації об'єктів нерухомого майна. Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що з наданих позивачем документів не вбачається факту їх надання до БТІ у сукупності з іншими документами для проведення реєстрації права власності.
10. Змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, апеляційний суд виходив з того, що обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки у разі, коли вимога отримана іпотекодавцем, оскільки строк її виконання обчислюється з моменту отримання. ОСОБА_1 не дотримався законодавчої вимоги про подання реєстратору документа, який підтверджує завершення строку на усунення порушень, оскільки не довів отримання вимоги іпотекодавцем. Крім цього, судом апеляційної інстанції зазначено, що висновки суду першої інстанції ґрунтувались на оцінці листа Маріупольського БТІ від 28.09.2015 № 249 щодо звернення ОСОБА_1 до Маріупольського БТІ 12.05.2009, а спірним у даній справі є рішення від 29.12.2008, а не рішення від 19.05.2009.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. 03.06.2016 ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2009 року.
12. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом апеляційної інстанції не звернуто увагу на те, що надіслане однією стороною договору іпотеки іншій стороні поштове відправлення з описом вкладення за адресою, визначеною в договорі вважається отриманим іншою стороною. Відповідно, відправлені документи з описом вкладення вважаються отриманими іншою стороною.
13. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
14. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
15. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16. На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
17. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Рибачук А.І., Тацій Л.В., справу передано головуючому судді.
18. Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2019 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 11.12.2019.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. 17 лютого 2005 року між ОСОБА_1 (позикодавець та іпотекодержатель) та ТОВ "Трансмарі" (позичальник, боржник та іпотекодавець) були укладені договори позики-іпотеки ВСА № 123627 та ВСА № 123625.
20. Предметом зазначених договорів є передання іпотекодавцем в іпотеку 11/100 частки нежилого приміщення площею 223,1 кв. м. по АДРЕСА_1 та 5/100 частки нежитлового приміщення площею 103,5 кв.м. по АДРЕСА_1 , тобто в цілому 16/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 326,6 кв. м. за вказаною адресою на забезпечення виконання зобов'язання перед іпотекодержателем з повернення йому позики, отриманої позичальником.
21. Водночас, у вказаних договорах містяться застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно із якими сторони вирішили, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснено шляхом позасудового врегулювання на підставі цього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя без укладання про це окремого договору за трьома способами.
22. Одним із способів забезпечення виконання основного зобов'язання у разі його невиконання боржником є передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Договір іпотеки у цьому випадку є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки у відповідності до статті 37 Закону України "Про іпотеку".
23. Проте, задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки у такий спосіб можливе у разі порушення боржником (іпотекодавцем) основного зобов'язання та/або умов договору іпотеки. У цьому випадку іпотекодержатель може надіслати боржнику (іпотекодавцем) письмову вимогу про усунення порушення у 30-денний термін, в якій попереджає останнього про звернення стягнення на предмет іпотеки.
24. Невиконання боржником (іпотекодавцем) вимоги іпотекодержателя протягом 30 днів останній з 31 дня після направлення вимоги має право на виконання основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені сторонами у договорі іпотеки, у тому числі, шляхом передачі права власності на майно, яке є предметом іпотеки.
25. ОСОБА_1 звертався до КП "Маріупольське БТІ" для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договорів іпотеки від 17 лютого 2005 року, але рішенням реєстратора КП "Маріупольське БТІ" від 29 грудня 2008 року йому відмовлено у реєстрації договорів іпотеки, оскільки в переліку правовстановлюючих документів, які є підставою для реєстрації права власності, відсутні договори іпотеки.
26. В обґрунтування своєї відмови, відповідач послався на Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 07 лютого 2002 року № 7/5.
27. Не погоджуючись з прийнятим рішенням державного реєстратора, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
28. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
29. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
30. У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
31. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття постанови судом першої інстанції), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
32. На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
33. Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
34. Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
35. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст.ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
36. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
37. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
38. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
39. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
40. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
41. Суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу за позовом ОСОБА_1 як публічно-правовий спір.
42. З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
43. Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відповідача як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
44. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правового договору (іпотечного), Суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
45. Висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №826/7619/16, від 12.03.2019 у справі №826/7080/16.
46. Відповідно до статті 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
47. Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
48. Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
49. Отже, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року - скасувати.
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмарі» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.Г. Стеценко
А.І. Рибачук
Л.В. Тацій ,
Судді Верховного Суду