25 листопада 2019 року Справа № 280/4208/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, буд.147; код ЄДРПОУ 20508338) до Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) до Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 (відповідач), про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, яка мала бути працевлаштована фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у 2017 році складає 2 особи. В той же час, згідно звіту за 2017 рік форми 10-ПІ у відповідача було працевлаштовано 1 особу, що є менше ніж встановлено нормативом. Відтак, за твердженням позивача відповідач не виконав встановлений законодавством норматив, а тому згідно положень ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» має сплати суму адміністративно-господарських санкцій та пені за звітний 2017 рік в розмірі 48925,95 грн. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги. 23 жовтня 2019 року представником позивача надано відповідь на відзив (вх.. №44084).
15 жовтня 2019 року представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов по справі №280/4208/19 про стягнення з Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 суми адміністративного-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.
Разом з тим у провадженні судді Татаринова Д.В. знаходить справа №280/4207/19 про стягнення з Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 суми адміністративного-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році.
Однак при наданні відзиву відповідачем сплутано номери справ і помилково по справі №280/4208/19 надано відзив про стягнення з Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 суми адміністративного-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році по справі №280/4207/19.
Таким чином, суд вважає за можливе прийняти відзив із вх.№42608 від 15 жовтня 2019 року до справи №280/4208/19.
Так відповідно до відзиву, відповідач вважає, що позовні вимоги необґрунтованими, оскільки відповідачем створені 2 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що зазначено у постанові Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2019 року у справі №331/3007/19. Таким чином, у 2017 році відповідачем дотримано вимоги закону щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів та організацію їх заповнення. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою судді від 25 вересня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4208/19. Призначено судове засідання на 24 жовтня 2019 року без виклику сторін.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 4 статті 19 Закону №875-ХІІ).
Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про
виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами статті 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом № 875 та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.
При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.
Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 52 особи, підлягали працевлаштуванню 2 особи з інвалідністю, 1 особа з інвалідністю була працевлаштовано, що не відповідає необхідній середньообліковій кількості.
Позивачем на обґрунтування відзиву надано постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2019 року у справі №3/331/947/2017 (ЄУН 331/3007/19) про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 188-2 КУпАП, відповідно до якої встановлено наступне:
«Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 43/П/ПТ від 21 червня 2019 року ОСОБА_2 , яка обіймає посаду головного бухгалтера ФОП ОСОБА_1 , під час виконання посадових обов'язків, маючи організаційно-розпорядчі функції, за місцем реєстрації ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , допустила порушення законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, що було встановлено 08 листопада 2018 року, а саме: ФОП ОСОБА_1 не подано за період 2017-2018 років звіти про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю до відповідного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням. Крім того, у 2017-2018 років ОСОБА_3 не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та, як наслідок, не виконано норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, який установлюється у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Відповідно до наданих документів ФОП ОСОБА_1 у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників складала 52 особи, за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників складала 47 осіб. При цьому, протягом 2017-2018 року у ФОП ОСОБА_1 працювала одна особа з інвалідністю, чим порушено вимоги частини 1, частини 9 статті 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що вона працевлаштована на посаді головного бухгалтера у ФОП ОСОБА_1 , щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів зазначила, що робочі місця для працевлаштування інвалідів було створено в необхідній кількості, і про наявні вакансії щомісячно у 2017- 2018 роках до Запорізького обласного центру направлялися звіти форми № 3-ПН, тобто інформація про попит на робочу силу (повідомлення про наявні вакансії). …. У них працювала одна особа з інвалідністю, у вересні 2018 року оформили ще одну…. Так, в судовому засіданні встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 у період 2017-2018 років було створено вакансії для осіб з інвалідністю у кількості двох позицій. Одна з таких вакансій була зайнята, на підприємстві працювала особа з інвалідністю. ОСОБА_2 регулярно направляла до центру зайнятості звітність про попит на робочу силу, тобто відкриті у ФОП ОСОБА_1 вакансії, в тому числі для осіб з інвалідністю. Однак, тривалий час осіб, які мають інвалідність для працевлаштування не підшукували.» Відповідно до резолютивної частини вказаної постанови провадження у справі про адміністративні правопорушення у відношенні ОСОБА_2 щодо притягнення її до адміністративної відповідальності, передбаченої до частини 2 статті 188-1 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судовим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя встановлено факт подання звітності до територіальних органів Державної служби зайнятості та створення двох робочих місць для осіб з інвалідністю.
Також, як слідує з матеріалів справи, відповідачем надано Звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (форма №3-ПН) про наявність вакансії музичний оформлювач - для категорій громадян з інвалідністю, що подавалися до Запорізького обласного центру зайнятості впродовж 2017 року.
Отже, суд доходить висновку, що відповідачем створені два робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Крім того, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2017 року подавав до Державної служби зайнятості звіту форми № 3-ПН, що свідчить про надання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Оскільки, судом встановлено що відповідачем були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та подано звітність №3-ПН упродовж 2017 року до Державної служби зайнятості, вказане свідчить про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження обгрунтованості заявлених вимог та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат у вигляді судового збору, згідно частиною 2 статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, буд.147; код ЄДРПОУ 20508338) до Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення у повному обсязі складено та підписано 25 листопада 2019 року.
Суддя Д.В. Татаринов