06 грудня 2019 рокум. Ужгород№ 260/1474/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скраль Т.В.
при секретарі Стенавській А.М.,
за участю сторін:
позивач 1: ОСОБА_1 - в судове засідання не з'явилася,
позивач 2: ОСОБА_2 - в судове засідання не з'явилася,
представника позивача: адвокат Мельник Павло Петрович - в судове засідання не з'явився,
відповідач: Державна фіскальна служба України - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , п.і. АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника Мельник Павла Петровича ( РНОКПП НОМЕР_2 , п.і. АДРЕСА_2 ) до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 06 грудня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 11 грудня 2019 року 2019 року.
16 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника Мельник Павла Петровича звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України, якою просять: 1) визнати протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7458/Д/99-99-18-01-03-14 від 06.09.2019 року та зобов'язати Державну фіскальну службу України надати повну та достовірну відповідь на запит ОСОБА_1 від 04 серпня 2019 року; 2) визнати протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7457/К/99-99-18-01-03-14 від 06.09.2019 року та зобов'язати Державну фіскальну службу України надати повну та достовірну відповідь на запит ОСОБА_2 від 04 серпня 2019 року.
18 жовтня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі.
11 грудня 2019 року, ухвалою суду внесено виправлення у вступну та резолютивну частину рішення.
1. Позиції сторін.
Свої позовні вимоги позивачі мотивують тим, що 04 серпня 2019 року, звернулися із письмовими запитами до ДФС України про надання інформації щодо перетинання державного кордону України транспортним засобом, який належить на праві приватної власності заявникам, однак відповідачем відмовлено у наданні запитуваної інформації з мотивів віднесення такої до персональної інформації щодо третьої особи. Позивачі вказують на те, що обидва запити стосувалися загальної інформації про перетинання державного кордону автомобілем, який їм належав у різний час, кількості осіб, які знаходилися у такому автомобілі при відповідному оформленні та не ставили питання щодо будь яких персональних даних про осіб, які керували таким транспортним засобом чи перебували у ньому. Таким чином, відповідач був зобов'язаний надати інформацію, запитувану позивачем, за умови збереження персональної інформації про сторонніх осіб.
19 листопада 2019 року, представником відповідача подано до суду відзив, відповідно до якого відповідач вказує, що ДФС в оскаржуваних листах не відмовляла у наданні запитуваної інформації, а повідомила умови, за наявності яких вона буде надана, не порушуючи при цьому вимог законодавства України з питань митної справи. Крім того вказує, що відповідно до чинного законодавства, інформація про громадян, транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, яка вноситься до інформаційних баз даних містить персональні дані про фізичних осіб. Отже, запитувана інформація не може бути віднесена до загальної інформації та не може бути надана у знеособленому вигляді, так як стосується конкретної особи.
Позивачі у судове засідання не з'явилися, однак, 18 жовтня 2019 року, представником подано клопотання про розгляд справи без участі позивачів та їх представника, (а.с. 32).
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак, 06 грудня 2019 року, подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
04 серпня 2019 року, ОСОБА_1 , звернулася до Державної фіскальної служби України із запитом про надання інформації, а саме просить:
- повідомити про перетинання державного кордону України за період з 05.03.2019 року по сьогодні - транспортним засобом марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 , право на керування яким мав ОСОБА_3 ;
- повідомити кількість пасажирів, які перебували у зазначеному вище автомобілі при перетинанні державного кордону України, (а.с. 18).
04 серпня 2019 року, ОСОБА_2 , звернувся до Державної фіскальної служби України із запитом про надання інформації, а саме просить:
- повідомити про перетинання державного кордону України за період з 11.09.2018 року по сьогодні - транспортним засобом марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , що належав ОСОБА_2, право на керування яким мав ОСОБА_3 ;
- повідомити кількість пасажирів, які перебували у зазначеному вище автомобілі при перетинанні державного кордону України, (а.с. 24).
06 вересня 2019 року, листом № 7458/Д/99-99-18-01-03-14, Державна фіскальна служба України надала відповідь на запит ОСОБА_1 від 04.08.2019 року, де вказала, що запитувана інформація щодо переміщення через митний кордон України транспортних засобів без дозволу осіб, стосовно яких буде надана така інформація не допускається відповідно до статті 11 Митного кодексу України, (а.с. 20).
06 вересня 2019 року, листом № 7457/Д/99-99-18-01-03-14, Державна фіскальна служба України надала відповідь на запит ОСОБА_2 від 04.08.2019, де вказала, що відповідно до статті 11 Митного кодексу України надання інформації про переміщення ОСОБА_2 через митний кордон України транспортного засобу можливе за умови надання документів (копій), що посвідчують особу і на підставі яких здійснювались митні формальності щодо транспортного засобу, (а.с. 26).
Не погоджуючись з вказаними відмовами у наданні інформації, позивачі звернулися до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7458/Д/99-99-18-01-03-14 від 06.09.2019 року та зобов'язати Державну фіскальну службу України надати повну та достовірну відповідь на запит ОСОБА_1 від 04 серпня 2019 року, судом встановлено наступне.
З 05 березня 2019 року, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 є ОСОБА_1 , (а.с. 17).
04 серпня 2019 року, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із запитом про надання інформації, а саме просить: 1) повідомити про перетинання державного кордону України за період з 05.03.2019 року по сьогодні, що суд розцінює як дату подання запиту (04.08.2019 року) - транспортним засобом марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 , право на керування яким мав ОСОБА_3 ; 2) повідомити кількість пасажирів, які перебували у зазначеному вище автомобілі при перетинанні державного кордону України, (а.с. 18).
06 вересня 2019 року, відповідачем надано відповідь листом № 7458/Д/99-99-18-01-03-14 на вказаний запит, де вказано, що за вимогами статті 11 Митного кодексу України :
- інформація, що стосується державної митної справи, отримана органами доходів і зборів, може використовуватися ними виключно для митних цілей і не може розголошуватися без дозволу суб'єкта, осіб чи органу, що надав таку інформацію, зокрема, передаватися третім особам, у тому числі іншим органам державної влади, крім випадків, визначених цим Кодексом та іншими законами України;
- інформація щодо підприємств, громадян, а також товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються ними через митний кордон України, що збирається, використовується та формується органами доходів і зборів, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для інформації з обмеженим доступом. Таким чином, зазначає відповідач, що запитувана інформація щодо переміщення через митний кордон України транспортних засобів без дозволу осіб, стосовно яких буде надана така інформація не допускається відповідно до статті 11 Митного кодексу України (а.с. 20).
Згідно з статтею 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У статті 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі по тексту - Закон № 2657-XII) визначено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
За частинами першою, другою статті 7 Закону № 2657-XII, право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
В силу частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
Статтею 1 Закону «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI обумовлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Що також узгоджується із статтею 20 Закону України "Про інформацію" № 2657-XII, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
За правилами статті 5 Закон № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI).
В силу частини першої статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Положенням статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VI, визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
За приписами статті 7 Закону № 2939-VI, конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
З наведеного слідує висновок, що можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації. Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1- 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.
Однак, суд не може погодитися із мотивацією митного органу за ст. 11 Митного кодексу України, щодо віднесення в цілому запитуваної інформації до обмеженої, оскільки це суперечить змісту статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації", за якою обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Крім того, за частиною 4 статті 11 МК України, не вважається розголошенням надання знеособленої зведеної інформації для статистичних цілей, знеособленої аналітичної інформації, інформації щодо загальних питань роботи митниці, інформації, яка не стосується конкретних фізичних та/або юридичних осіб і не може становити комерційну таємницю, інформація, яка стосується правопорушень, а також публічне обговорення в засобах масової інформації та суспільстві проблем державної митної справи.
Слід також звернути увагу відповідача, що однією з підстав відмови в наданні позивачам запитуваної ним інформації Державна фіскальна служба України зазначила те, що запитувана інформація без дозволу осіб, стосовно яких така буде надана законодавством не допускається.
Разом з тим, за приписами частини сьомої статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Отже, враховуючи те, що позивач є власником транспортного засобу, щодо якого запитується інформація, а в запитуваній інформації містяться конфіденційні дані про фізичних осіб, відповідач повинен був надати інформацію яка не є інформацією із обмеженим доступом. Отже, відповідач мав право обмежити доступ лише до тієї частини інформації, яка є конфіденційною. Як слідує із інформаційного запиту, такий містить декілька запитань, серед яких є й такі, що містять ознаки публічної інформації.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 727/358/16-а та постанові від 26 листопада 2019 року у справі №1240/2978/18.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправною відмови № 7458/Д/99-99-18-01-03-14 від 06 вересня 2019 року та зобов'язання Державної фіскальної служби України надати інформацію за запитом про надання інформації ОСОБА_1 від 04 серпня 2019 року є частково обґрунтованими і підлягає до часткового задоволення, в частині, що стосується публічної інформації, за період з 05 березня 2019 року по 04 серпня 2019 року.
Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7457/К/99-99-18-01-03-14 від 06.09.2019 року та зобов'язання Державної фіскальної служби України надати повну та достовірну відповідь на запит ОСОБА_2 від 04 серпня 2019 року, судом встановлено наступне.
З 21 вересня 2018 року, власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_4 був ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), позивач по справі, (а.с. 24).
04 серпня 2019 року, ОСОБА_2 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, а саме просить: 1) повідомити про перетинання державного кордону України за період з 11.09.2018 року по сьогодні - транспортним засобом марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , що належав ОСОБА_2, право на керування яким мав ОСОБА_3 ; 2) повідомити кількість пасажирів, які перебували у зазначеному вище автомобілі при перетинанні державного кордону України, (а.с. 24).
06 вересня 2019 року, листом № 7457/Д/99-99-18-01-03-14, Державна фіскальна служба України надала відповідь на запит ОСОБА_2 від 04.08.2019, де вказала, що відповідно до статті 11 Митного кодексу України надання інформації про переміщення ним через митний кордон України транспортного засобу можливе за умови надання документів (копій), що посвідчують особу і на підставі яких здійснювались митні формальності щодо транспортного засобу, (а.с. 26).
Отже, враховуючи те, що позивач був власником транспортного засобу, щодо якого запитується інформація, а в запитуваній інформації містяться конфіденційні дані про фізичних осіб, відповідач повинен був надати інформацію яка не є інформацією із обмеженим доступом. Отже, відповідач мав право обмежити доступ лише до тієї частини інформації, яка є конфіденційною. Як слідує із інформаційного запиту, такий містить декілька запитань, серед яких є й такі, що містять ознаки публічної інформації.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 був власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, 2007 року випуску з 21 вересня 2018 року по 05 березня 2019 року, то позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення, а саме, суд дійшов висновку про визнання протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7457/К/99-99-18-01-03-14 від 06 вересня 2019 року з підстав, що вище зазначалися та зобов'язаня Державної фіскальної служби України надати інформацію за запитом про надання інформації ОСОБА_2 , саме за період з 21 вересня 2018 року по 05 березня 2019 року, за винятком інформації з обмеженим доступом, а не як просить позивач ОСОБА_2 з 11 вересня 2018 року по 04 серпня 2019 року. Оскільки, власником позивач зареєстрований 21 вересня 2018 року та володів транспортним засобом до 05 березня 2019 року, що підтверджується доказами по справі, (а.с.25, 17).
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У зв'язку з чим, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає, що відмови митного органу є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачами при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1 536, 80 грн., що підтверджується квитанціями від 15 жовтня 2019 року № 30271 та № 30293, (а.с. 5-6).
Таким чином, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника Мельник Павла Петровича до Державної фіскальної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7458/Д/99-99-18-01-03-14 від 06 вересня 2019 року та зобов'язати Державну фіскальну службу України надати інформацію за запитом про надання інформації ОСОБА_1 від 04 серпня 2019 року, за період з 05 березня 2019 року по 04 серпня 2019 року, за винятком інформації з обмеженим доступом.
3. Визнати протиправною відмову Державної фіскальної служби України № 7457/К/99-99-18-01-03-14 від 06 вересня 2019 року та зобов'язати Державну фіскальну службу України надати інформацію за запитом про надання інформації ОСОБА_2 від 04 серпня 2019 року, за період з 21 вересня 2018 року по 05 березня 2019 року, за винятком інформації з обмеженим доступом.
4. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 39292197) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні, 20 коп.) та на користь ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) ( АДРЕСА_3 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 384, 20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні, 20 коп.).
5. В решті інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
СуддяТ.В.Скраль