Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 грудня 2019 р. Справа№200/13228/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії,-
14 листопада 2019 року позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається безпідставну відмову в призначенні допомоги при народженні дитини внутрішньо переміщеній особі. Зазначає, що вона є громадянкою України і має зареєстроване місце проживання на території України, народивши дитину, протягом 12 місяців з дня реєстрації народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із відповідною заявою про призначення допомоги при народження дитини.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач звернулася до УСЗН з заявою про призначення допомоги при народженні дитини. Перевіркою фактичного місця проживання було з'ясовано що позивачка разом з дитиною за вказаною адресою не проживає, про що складено акт обстеження матеріально-побутових умов. В зв'язку з цим комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Згідно з копією свідоцтва про народження від 09 квітня 2019 серія НОМЕР_3 , позивачка ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка народила ОСОБА_2 .
До суду надані копії довідок від 12 липня 2019 року № 1442-5000158326 та №1442-5000158320 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якими зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у м. Бунге Донецької області, а фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 .
16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до УСЗН із заявою про призначення допомоги при народженні дитини. 23 липня 2019 року відповідачем складено акт №4103, за яким ОСОБА_1 не було вдома.
Відповідно до розпорядження про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини від 05 серпня 2019 року вирішено відмовити в призначенні соціальної виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.
Листом від 05 листопада 2019 року № 11-вх 01-4781-4/2 УСЗН повідомило адвоката позивача про те, що здійснено перевірку фактичного місця проживання позивачки. За результатом перевірки складено акт, в якому зазначено, що сім'я відсутня за адресою тимчасової реєстрації. Після перевірки фактичного місця проживання - факт проживання не підтверджено.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності відмови в призначенні допомоги при народженні дитини.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Частинами 1 і 4 ст.1 Закону України від 21 листопада 1992 року №2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон №2811) передбачено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 ч.3 Закону №2811-XII визначено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога при народженні дитини.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №2811-XII встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Відповідно до ч.1 ст.10 вказаного Закону передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Статтею 11 Закону №2811-XII передбачено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Даний перелік документів є вичерпним.
Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.
Також ст.11 Закону №2811-XII передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Вказані приписи Закону №2811-XII кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751.
Статтями 22 і 23 Закону №2811-XII встановлено, що одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.
Суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.
Органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, мають право перевіряти матеріальний стан сімей з дітьми.
Рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконавчої влади або у судовому порядку.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).
Пунктом 7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365), встановлено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
Пунктами 12 і 13 Порядку №365 передбачено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2019 року у справі №226/79/17 погодився з тим що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Також Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не містить такої підстави для відмови у призначені допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування.
Отже, відмова в призначенні державної допомоги при народженні дитини з підстав не підтвердження фактичного місця проживання є необґрунтованою.
Крім того, суд зазначає, що відповідно ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду. Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №226/317/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78002141), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд не погоджується із запереченнями відповідача і вважає, що відповідач не довів правомірності свого рішення та законності підстав у відмові в призначенні державної допомоги при народженні дитини.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тому розпорядження відповідача про відмову позивачу в наданні державної допомоги при народженні дитини від 05 серпня 2019 року у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання - є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі ч.2 ст.9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, буде зобов'язання призначити та виплати позивачу допомогу при народженні дитини.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу міжнародної практики та положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка є громадянином України, і перед якою держава Україна має певні зобов'язання, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи з принципу верховенства права та завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування оскарженого рішення, яке створює правові наслідки, і зобов'язання відповідача призначити та провести виплати позивачу допомоги при народженні дитини в порядку та розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Ухвалою суду від 19.11.2019 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до вимог ч.2 ст.133, ч.1 ст.139 КАС України судовий збір в сумі 768,40 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в дохід державного бюджету України.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (вул. Лесі Українки, 20а, м. Лиман, 84401, ЄДРПОУ 25953557) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 05 серпня 2019 року про відмову ОСОБА_1 в наданні державної допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з не підтвердження фактичного місця проживання згідно акту рішення комісії №31 від 01 серпня 2019 року.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради призначити та провести виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її заявою від 16 липня 2019 року в порядку та розмірі, що встановлені ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (вул. Лесі Українки, 20а, м. Лиман, 84401, ЄДРПОУ 25953557) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 12 грудня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов