Дата документу 10.12.2019 Справа № 310/967/18
Єдиний унікальний № 310/967/18
Провадження №22-ц/807/2936/19
Головуючий в 1-й інстанції - Вірченко О.М.
10 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.
суддів:Дашковської А.В., Полякова О.З.,
секретарОстащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2019 року, ухвалене у м. Бердянськ (повний текст рішення складено 14 червня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю,-
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку загальною площею 0,0670 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0140, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану на ім'я позивача; садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на ім'я позивача; земельну ділянку загальною площею 0,0660 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0139, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану на ім'я відповідачки, автомобіль марки DAEWO MATIZ; визнати спільними борговими зобов'язаннями подружжя договір позики від 22 жовтня 2014 року та кредитний договір від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО; поділити спільне сумісне майно подружжя та виділити ОСОБА_1 земельну ділянку АДРЕСА_2 , визнати за ним право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , ОСОБА_2 виділити автомобіль марки DAEWO MATIZ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргові зобов'язання у розмірі 2 500 доларів США, що становить 70 201,02 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 861,81 грн., як грошову компенсацію різниці між вартістю її частки у праві спільної сумісної власності та вартістю виділеного їй майна з урахуванням боргових зобов'язань відповідачки за кредитним договором від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО.
Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю, в якому просила встановити юридичний факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв'язку із фактичним припиненням ними шлюбних відносин в період з жовтня 2015 року по 08 серпня 2017 року, визнати за позивачкою право особистої приватної власності на автомобіль марки DAEWO MATIZ.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , земельну ділянку загальною площею 0,0670 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0140, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 товариство АДРЕСА_1 ; садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку загальною площею 0,0660 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0139, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_5 ; автомобіль марки DAEWO MATIZ, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 .
Визнано спільним борговим зобов'язанням подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , договір позики від 22 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо отримання ОСОБА_1 в борг від ОСОБА_3 5 000,00 доларів США, що еквівалентно 140 402 грн. 03 коп. за курсом НБУ.
Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку поділу спільного сумісного майна право власності на:
1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,0670 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0140, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частку садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,0660 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0139, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;
1/ 2 частку автомобіля марки DAEWO MATIZ, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 .
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , в порядку поділу спільного сумісного майна право власності на:
1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,0670 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0140, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частку садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,0660 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0139, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;
1/ 2 частку автомобіля марки DAEWO MATIZ, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , боргові зобов'язання за договором позики від 22 жовтня 2014 року в розмірі 2 500 доларів США, що становить 70 201 (сімдесят тисяч двісті одну) грн. 02 коп.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині часткового задоволення та відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення, про задоволення цих вимог у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те що, дійшовши висновку про визнання за кожним із подружжя права на Ѕ частину у майні, яке резюмується як спільна сумісна власність подружжя, без його реального поділу, суд першої інстанції фактично не вирішив спір по суті, оскільки вимогами позивача за первісним позовом був саме поділ спільного сумісного майна подружжя, а не визначення часток в цьому майні за кожним з них. На думку скаржника, він надав беззаперечні докази того, що кредитний договір від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО був укладений в інтересах сім'ї, і відповідачка ОСОБА_2 , вказані докази жодним чином не спростувала, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог, щодо визнання спільними борговими зобов'язаннями подружжя кредитного договору від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в частині визнання спільними борговими зобов'язаннями подружжя договору позики від 22 жовтня 2014 року, стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 2500 доларів США, та ухвалити в цій частині нове рішення, про задоволення вимог за зустрічним позовом та відмови у задоволенні вимог первісного позову про визнання спільними борговими зобов'язаннями подружжя договору позики від 22 жовтня 2014 року, стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 2500 доларів США.
Узагальненими доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 є те що, факт окремого проживання подружжя з жовтня 2015 року та придбання автомобілю DAEWO MATIZ ОСОБА_2 за особисті кошти підтверджено показами свідків, а тому суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Апелянт ставить під сумнів достовірність даних, які містяться в розписці про отримання ОСОБА_1 у борг 5000,00 доларів США, а саме записів, щодо повернення коштів, а за відсутності достовірних доказів повернення вказаних коштів ОСОБА_3 , не має підстав для стягнення частини виплаченого боргу на користь ОСОБА_1 .
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За положенням ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим 03 вересня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 506 (т. 1 а.с. 7).
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 липня 2017 року шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 08 серпня 2017 року (т. 1 а.с. 8).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 купила та прийняла у власність земельну ділянку загальною площею 0,0660 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0139, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 жовтня 2014 року № 28891962 (т. 1 а.с. 9-11).
Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 купив та прийняв у власність земельну ділянку загальною площею 0,0670 га, кадастровий номер 2310400000:05:011:0140, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 жовтня 2014 року № 28887021 (т. 1 а.с. 12-14).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 купив та прийняв у власність садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 жовтня 2014 року № 28885041 (т. 1 а.с. 15-17).
Згідно з інформацією територіального сервісного Центру № 2344 регіонального сервісного Центру МВС в Запорізькій області від 29 травня 2018 року автомобіль марки FIAT DOBLO, з державним номером НОМЕР_6 , що належав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 року перереєстрований на ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 148).
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 14 січня 2016 року № 209/2344 ОСОБА_2 купила автомобіль марки DAEWO MATIZ, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , ціна якого за домовленістю сторін склала 49 000 грн. (т. 1 а.с. 98).
22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_3 суму 5 000 доларів США для покупки дачі та дачних ділянок, про що було складено розписку. Зазначену суму він зобов'язався повернути до 22 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. 19).
16 грудня 2016 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_3 борг в розмірі 2 000 доларів США; 19 грудня 2017 року повернув 3 000 доларів США, про що було зазначено на зворотній стороні розписки (т. 1 а.с. 30).
Відповідно до кредитного договору від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , останній отримав кредит в сумі 33 000 грн. на придбання вікон металопластикових з двохкамерними енергоефективними стеклопакетами з енергозберігаючим покриттям (шість вікон) згідно рахунку від 10 червня 2015 року № 72 у відповідності до Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки (т. 1 а.с. 26-29).
В період з лютого 2016 року по червень 2018 року ОСОБА_1 частками погашено заборгованість за зазначеним договором, що підтверджується квитанціями за вказаний період (т. 1 а.с. 31-46, 206).
Частково задовольняючи позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що спільною сумісною власністю подружжя є дві земельні ділянки, садовий будинок, автомобіль DAEWO MATIZ, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_4 та боргові зобов'язання за договором позики від 22 жовтня 2014 року. Оскільки дві земельні ділянки, садовий будинок та автомобіль є неподільними речами і не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнав ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишив майно у спільній частковій власності сторін. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою за зустрічним позовом не було надано беззаперечних доказів факту не проживання подружжя однією сім'єю з жовтня 2015 року, тому не має підстав для визнання за нею права особистої приватної власності на автомобіль DAEWO MATIZ.Отримані ОСОБА_1 в борг на потреби сім'ї грошові кошти в розмірі 5 000 доларів США, що становить 140 402,03 грн., є спільним борговим зобов'язанням, і оскільки у ОСОБА_2 також виник майновий обов'язок, вказана сума підлягає поділу в рівних частках, тому, оскільки борг в повному обсязі сплачений позивачем за первісним позовом, з відповідачки на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума в розмірі 2 500 доларів США, що становить 70 201,02 грн. Факт виникнення спільних боргових обов'язків подружжя за кредитом від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО в ході судового розгляду не доведений, а тому в цій частині первісного позову, суд першої інстанції відмовив.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів виходячи з наступного.
Нормами Сімейного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70).
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них; продуктивна і робоча худоба; засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до вимог ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі не дійшли згоди, щодо поділу в натурі спільного сумісного майна.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації, про яке просив позивач за первісним позовом, може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, що позивачем ОСОБА_1 зроблено не було.
А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя двох земельних ділянок та садового будинку та визнання за кожним в порядку поділу спільного сумісного майна права власності на 1/2 частку вказаного майна.
Пленум Верховного Суду України в пунктах 23 і 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Згідно ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя в зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись в квітні 2017 року до суду із заявою про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 зазначив, що шлюбні відносини між ним та відповідачкою припинились в січні 2016 року. 21 травня 2017 року ОСОБА_2 було подано до суду заяву про розгляд справи без її участі, відповідно до якої вона позовні вимоги визнала. Будь-яких заперечень з приводу періоду припинення шлюбних відносин від неї не надходило.
Покази свідків, як доказ факту окремого проживання сторін у справі в жовтня 2015 року, мають суб'єктивний характер і доводять певні обставини, між тим не можуть вказувати на відсутність шлюбних стосунків сторін у справі у певний період часу, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції відсутність сумісного проживання подружжя, не може бути беззаперечним доказом відсутності шлюбних стосунків.
Таким чином, позивачкою за зустрічним позовом не було надано беззаперечних доказів факту не проживання подружжя однією сім'єю з жовтня 2015 року.
Згідно з інформацією територіального сервісного Центру № 2344 регіонального сервісного Центру МВС в Запорізькій області від 29 травня 2018 року автомобіль марки FIAT DOBLO, з державним номером НОМЕР_6 , що належав ОСОБА_1 , 25 листопада 2015 року перереєстрований на ОСОБА_4 .
Як пояснили свідки у справі та не заперечувалось самою ОСОБА_5 на отримані кошти від продажу автомобіля FIAT DOBLO було придбано автомобіль DAEWO MATIZ.
Таким чином, спірний автомобіль було придбано за кошти подружжя, а не за особисті кошти ОСОБА_2 , тому є він об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 і підлягає поділу.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Факт підписання розписки свідчить про отримання позичальником всієї грошової суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_3 суму 5 000 доларів США для покупки дачі та дачних ділянок, про що було складено розписку. Зазначену суму він зобов'язався повернути до 22 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. 19).
16 грудня 2016 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_3 борг в розмірі 2 000 доларів США; 19 грудня 2017 року повернув 3 000 доларів США, про що було зазначено на зворотній стороні розписки (т. 1 а.с. 30).
Факт отримання та повернення ОСОБА_1 грошових коштів по борговій розписці ОСОБА_2 не спростований належними та допустимими доказами, як і не спростований факт використання вказаних коштів на потреби сім'ї (придбання земельних ділянок та дачного будинку), а тому грошові кошти в розмірі 5 000 доларів США, що становить 140 402,03 грн., є спільним борговим зобов'язанням, і у ОСОБА_2 також виник майновий обов'язок, а оскільки борг в повному обсязі сплачений позивачем за первісним позовом, з відповідачки на користь ОСОБА_1 обґрунтовано стягнуто суму в розмірі 2 500 доларів США, що становить 70 201,02 грн.
Виникнення спільних боргових зобов'язань за кредитним договором від 19 червня 2015 року № 187/07/01-2015/ТО, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду з підстав відсутності доказів того, що отриманий ОСОБА_1 кредит на придбання металопластикових вікон був використаний саме в інтересах сім'ї.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12 грудня 2019 року.
Судді: С. В. Кухар
А.В. Дашковська
О. З. Поляков