Справа №265/8595/19
Провадження №2-о/265/1096/19
11 грудня 2019 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Міхєєвої І.М.,
за участю секретаря судового засідання Красноухова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту народження,
заінтересовані особи: Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області в інтересах ОСОБА_2 з даною заявою, в якій просив встановити факт народження ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_3 дитини чоловічої статі ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьк.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьк ОСОБА_2 народила хлопчика, про що за місцем народження отримала відповідне медичне свідоцтво про народження. Проте, при зверненні до органів юстиції заявниця зіткнулась із труднощами у державній реєстрації народження дитини, оскільки на час народження місто Донецьк є тимчасово окупованою територією і на його території немає жодного державного органу влади України, що унеможливлює отримання свідоцтва про народження дитини. Через наведені обставини, за захистом прав заявниці та прав їх новонародженої дитини, він звертається до суду з даною заявою.
Заявниця та її представник до судового засідання не прибули, надавши заяви про розгляд справи у їх відсутність, якою заявлені вимоги підтримали.
ОСОБА_3 та представник Лівобережного районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в судове засідання не з'явилися, в письмових заявах на адресу суду проти задоволення заяви не заперечували, просив розглянути справу без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
На підтвердження факту народження дитини заявницею надано копію медичного свідоцтва про народження № 242 від 20.08.2019р., виданий Центральною міською лікарнею №17 м.Донецька, що розташоване на території, яка входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. З наданого документу вбачається, що в громадянки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився хлопчик; місце народження - місто Донецьк Донецької області.
Листом Лівобережного районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 07.12.2019 року представнику заявниці ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації народження дитини чоловічої статі, народженої ОСОБА_2 , на підставі наданого медичного свідоцтва про народження. Відмова обґрунтована тим, що форма наданого документу не відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» .
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надане заявницею медичне свідоцтво про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну, виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Отже, з метою захисту прав і свобод ОСОБА_2 та її новонародженої дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви в частині встановлення факту народження нею ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьк Донецької області дитини чоловічої статі.
Питання щодо походження дитини від батьків та надання дитині прізвища, ім'я та по батькові при розгляді справ даної категорії до компетенції суду не входить, а є компетенцією органів реєстрації актів цивільного стану при виконанні судового рішення.
За наведених обставин, керуючись ст.ст. 258,259,263-265, 315, 317, 430 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту народження - задовольнити частково.
Встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, народила дитину чоловічої статі ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Донецьк Донецької області, Україна.
В задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, якому повне рішення не були вручені у день його оголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках передбачених ч.2 ст. 354 ЦПК України.
Суддя: І.М.Міхєєва