вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"03" грудня 2019 р. Cправа № 902/675/19
за позовом: Малого підприємства "Вікфіл" (вул. Ломоносова, буд. 42, офіс 23, м. Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08132)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" (вул. Енергетична, буд. 5, м. Вінниця, Вінницька обл., 21022)
про стягнення 6 693 257,17 грн
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Резніченко Ю.В.
за участю представників:
позивача: Чорна Н.О., Зальотін І.В.
відповідача: Білошкурський О.В.
присутні ОСОБА_1 , ОСОБА_3
15.08.2019 р. на адресу Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Малого підприємства "Вікфіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" про стягнення 6 693 257,17 грн.
В якості заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 23.07.2015 р. між МП «Вікфіл» та ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було укладено договір №23/07-1 від 23.07.2015р про поставку товарів виробничо-технічного призначення. Відповідно до умов договору постачальник (МП «Вікфіл») бере на себе зобов'язання поставити і передати у власність Покупця товари виробничо-технічного призначення (надалі-товар), покупець (ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг») зобов'язується прийняти і оплатити Товар в строки і на умовах даного Договору. На виконання умов цього договору МП «Вікфіл» відвантажило на адресу ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» замовлений товар згідно специфікації до даного договору, що підтверджується видатковими накладними від 14.12.2015 №12196 та №12370 від 24.12.2015 р. Проте, всупереч умовам цього договору та вимогам законодавства у ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» утворилась непогашена заборгованість перед МП «Вікфіл» у сумі 4 147 671,36 грн, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду.
Ухвалою суду від 19.08.2019 р. позовну заяву Малого підприємства "Вікфіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" про стягнення 6 693 257,17 грн. залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
28.08.2019 р. до Господарського суду Вінницької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.08.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/675/19. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.09.2019 р.
Ухвалою суду від 25.09.2019 р. розгляд справи відкладено на 11.10.2019 р.
27.09.2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц 02.1-34/7756/19 від 27.09.2019 р.) , який долучений судом до матеріалів справи.
11.10.2019 р. та 15.10.2019 р. від позивача надійшла відповіді на відзив, які долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 11.10.2019 р. підготовче засідання у справі відкладено на 25.10.2019 р. Встановлено учасникам справи строк для вчинення процесуальних дій до 25.10.2019 р.
Ухвалою суду від 25.10.2019 р. було відкладено підготовче засідання у справі на 08.11.2019 р., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
За результатами проведеного судового засідання 08.11.2019 р. суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті, про що постановлено ухвали, які занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 08.11.2019 р. повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, який відбудеться 03.12.2019 р.
03.12.2019 р. від представників сторін надійшли письмові пояснення по суті спору, які долучені судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом з'явились представники позивача та відповідача.
Розгляд справи здійснювався з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Представники позивача позов підтримали в повному обсязі з мотивів вказаних в позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та в додаткових поясненнях поданих в судовому засіданні 03.12.2019 р.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 03.12.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
В якості заявлених позовних вимог позивач зазначає: 23.07.2015 р. між МП «Вікфіл» та ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було укладено договір №23/07-1 від 23.07.2015 р. про поставку товарів виробничо-технічного призначення.
Між сторонами було погоджено, що Покупець оплачує поставлений Постачальником Товар за цінами, зафіксованими у рахунку на дату виставлення, рахунку на кожну окрему партію Товару на умовах, визначених в даному договорі. Загальна сума кожної окремої поставки зазначається в рахунках та накладних документах.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України.
Оплата Товарів Покупцем проводиться у порядку:
40% (сорок відсотків) від суми указаної в специфікації на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
60% (шістдесят відсотків) від суми вказаної у специфікації Покупець перераховує на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 30 (тридцяти) днів з моменту укладання даного договору.
Строк та порядок оплати за даним договором, за взаємною згодою Сторін, можуть бути змінені відносно конкретної партії Товару та встановлені у Специфікаціях (додатках) до даного договору, що будуть його невід'ємною частиною.
Загальна вартість договору складається з суми вартості партій Товарів, поставлених Постачальником і оплачених Покупцем протягом строку дії цього договору (розділ 6 договору).
23.07.2019 р. між сторонами у справі було укладено, підписано та скріплено печатками сторін Специфікацію поставки на загальну суму 42 407 681,36 грн.
Як стверджується представником позивача на виконання умов цього договору МП «Вікфіл» відвантажило на адресу ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» замовлений товар згідно Специфікації до даного договору, що підтверджується видатковими накладними від 14.12.2015 р. № 12196 та № 12370 від 24.12.2015 р., які містяться в матеріалах справи, на загальну суму 42 407 671,40 грн.
Представник позивача зауважує, що будь-яких претензій щодо строків, якості поставленого товару покупцем заявлено не було. Загальна вартість поставленого товару по даним накладним становила 42 407 671,4 грн, проте ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» зі свого боку не оплатило всієї вартості поставленого товару.
Кінцевою датою оплати вартості поставки товарів, здійсненої по даному договору була дата 23.08.2015 р. (23.07.2015 р. + 30 днів на оплату).
Проте, всупереч п.1.1 цього договору та вимогам законодавства у ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» утворилась непогашена заборгованість перед МП «Вікфіл» у сумі 4 147 671,36 грн.
При цьому, позивач зазначає, що згідно виписки від 16.01.2019 р., 01.02.2016 р. на розрахунковий рахунок МП «Вікфіл» від ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було перераховано 1 000 000,00 грн (платіжні доручення №8288, №8287), в призначенні платежу вказано: «за товар згідно договору поставки №23/07-1 від 23.07.2015 р.».
Разом із тим, 02.02.2016 р. на електронну адресу МП «Вікфіл» надійшов лист №64 від 01.02.2016 р. (вх. номер 02/02 від 02.02.2016 р.) від ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» із проханням повернути помилково перераховані кошти в сумі 1 000 000 грн на вказаний розрахунковий рахунок цього ТОВ. Разом із тим, в цьому листі від 01.02.2016 р. вказано, що «В свою чергу ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» зобов'язується закрити заборгованість перед МП «Вікфіл» по Договору поставки №23/07-1 від 23.07.2015 в сумі 4 147 671, 36 грн. до 01.06.2016 р.
16.02.2016 р. МП «Вікфіл» на прохання ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було повернуто вказані кошти на розрахунковий рахунок останнього (платіжні доручення від №120, №119, №118, №117 від 16.02.2016 р.) на 250 000 грн кожне із призначенням платежу «повернення помилково перерахованих коштів згідно листа №64 від 01.02.2016 р.
14.03.2016 р. на електронну пошту МП «Вікфіл» надійшов лист (вх. 14/03 від 14.03.2016 р.) від ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» щодо підтвердження сум заборгованості перед МП «Вікфіл» за період із 01.01.2015-31.12.2015рр., і в графі «сальдо на 31.12.2015 р.; К.т.» вказано суму 4 147 671,36 грн.
29.08.2016 р. між МП «Вікфіл» та ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки №23/07-1 від 23.07.2015 р.
06.09.2016 р. з метою досудового урегулювання МП «Вікфіл» до ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було направлено претензію № 0609-1 щодо погашення заборгованості в загальній сумі 4 379 011, 70 грн (сума заборгованості + пеня + 3% + інфляційні втрати). Проте, ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» не відреагувало належним чином на даний лист та не погасило вказаної суми боргу.
Також на електронну пошту МП «Вікфіл» надходили неодноразово листи щодо підтвердження дебіторської та кредиторської заборгованості, у зв'язку із проведенням аудиторських перевірок фінансової звітності ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» відповідними аудиторськими фірмами (листи №1050 від 15.11.2017 р., №334 від 27.04.2017 р., №396 від 11.04.2018 р.)
21.06.2018 р. МП «Вікфіл» до ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» направило повторну претензію №21/06-1 від 21.06.2018 р. щодо погашення суми заборгованості, що з урахуванням штрафних санкцій, становила в загальному розмірі 5 567 510, 67 грн. (копія додається). Проте, ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» знову ж таки не виконало вимоги претензії МП «Вікфіл» та не погасило вказаної суми боргу.
Отже непогашена заборгованість ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» перед МП «Вікфіл» згідно договору поставки від 23.07.2015 р. і стало підставою звернення позивача з позовом до суду.
Крім того позивачем в позові зазначається, що укладенням 29.08.2016 р. між МП «Вікфіл» та ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» додаткової угоди №2 до договору поставки №23/07-1 від 23.07.2015 було здійснено переривання строку позовної давності, який відраховується заново з 29.08.2016 р.
Представником позивача в ході підготовчого провадження по справі подано додаткові пояснення по справі 24.09.2019р. із змісту якого слідує, що докази здійснення витрат позивача на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення у даній справі.
Відповідач проти позову заперечує, про що зокрема вказав у відзиві на позовну заяву, де з поміж іншого зазначено, що з метою оплати поставленого товару ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» в період з 27.07.2015 р. по 21.10.2015 р. перерахувало на рахунок МП «Вікфіл» кошти в сумі 39 260 000,00 грн.
Останній платіж у відповідності умов договору ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» мало сплатити на протязі 30 днів з моменту укладання договору. Позовна давність фактично почала рахуватися з наступного дня, якій слідує за кінцевою датою оплати. Тому строк позовної давності має рахуватися з 24.08.2015 р.
Товар в повному обсязі у відповідності до накладних № 12370 від 24.12.2015 р. та накладної № 12196 від 14.12.2015 р. на повну суму договору поставки був відвантажений ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг».
01.02.2016 р. ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» помилково перерахував на рахунок позивача кошти в сумі 1 000 000 грн за товар згідно договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2015 р. МП «Вікфіл» визнало, що гроші були перераховані помилково і 16.02.2016 р. за листом повернули на рахунок ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» дані кошти.
Представник відповідача у відзиві зазначає, що у позові позивач зазначає, що між ним та ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» було укладено додаткову угоду № 2 від 29.08.2016 р. до договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2015 р., якою було змінено п. 6.3. основного договору від 23.07.2015 р. наступним чином: «Розрахунки за кожну поставлену партію здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті або шляхом оплати векселем».
Посилання позивача на те, що укладенням додаткової угоди №2 від 29.08.2016 р. було здійснено переривання строку позовної давності не відповідає дійсним обставин справи. Вказана вище додаткова угода ніколи не укладалася відповідачем та є сфальсифікованою.
Пункт 1 додаткової угоди №2 від 29.08.2016 р. на яку посилається позивач) зазначає тільки про зміну порядку розрахунків. Також жодний пункт даної додаткової угоди не вказує про визнання існування боргу відповідачем чи його визнання відповідачем, або продовження строків договору.
Крім того, відсутній підписаний двохсторонній акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем, який також не є доказом визнання боргу з боку відповідача, оскільки не є первинним документом в розумінні ст.1,. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Позивачем не надано до суду жодного письмового доказу про визнання відповідачем претензій позивача. В матеріалах справи відсутні будь-які відповіді на претензії про визнання боргу з боку відповідача. Крім того, не надання відповіді на претензію з боку відповідача не означає, що відповідач визнає борг та згоден з розміром боргу.
Як вбачається із заявленого позову, позивач вважає, що 29.08.2016 р., у зв'язку із укладенням додаткової угоди відповідач вчинив дії щодо переривання строку позовної давності.
З позовом до суду позивач звернувся 15.08.2019 р., про що свідчить відповідний вхідний номер на позовній заяві, яка надана до суду.
Відповідач вважає, що позивачем пропущений строк позовної даності на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за товар, який поставлений за договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2015 р. При цьому, жодних причин поважності пропуску строку позовної давності позивачем не наведено.
Зокрема позивачем стверджується, що відповідачем визнано заборгованість за договором поставки №23/07-1 від 23.07.2015 р. та здійснено переривання строку позовної давності, з огляду на те, що у матеріалах справи наявна копія листа ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг" №64 від 01.02.2016 р. (отримано позивачем на електронну пошту), в якому вказано, що «в свою чергу, ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг" зобов'язується закрити заборгованість перед МП «Вікфіл» по договору поставки №23/07-1 від 23.07.2015 р. в сумі 4 147 671,36 грн. до 01.06.2016 р.». Крім того, як вказувалося в позовній заяві, неодноразове направлення на електронну пошту МП «Вікфіл» листів від ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» (за підписом директора Шакалова С.В.) щодо підтвердження дебіторської та кредиторської заборгованості, у зв'язку із проведенням аудиторських перевірок фінансової звітності ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» відповідними аудиторськими фірмами, (листи №1050 від 15.11.2017 р., №334 від 27.04.2017 р., №396 від 11.04.2018 р., свідчать про те, що станом на 27.04.2017 р., на 15.11.2017 р., на 11.04.2018 р.ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» не заперечувало проти своєї заборгованості перед позивачем, хоча нових господарських взаємовідносин щодо поставок на виконання умов договору №23/07-1 від 23.07.2015 р. (після здійснення поставок, за які стягується заборгованість у даній справі) між сторонами не відбувалось.
Крім того, представник позивача зазначає, що 10.10.2019 р. позивачу стало відомо, що 24.07.2019 р. ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» здійснив часткове погашення заборгованості по договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2019 р. на користь МП «Вікфіл» шляхом сплати частини боргу у сумі 2000, 00 грн.
Тому відповідач помилково вказує, що строк позовної давності повинен рахуватися від 24.08.2015 р.
Тобто, не лише укладенням 29.08.2016 р. між МП «Вікфіл» та ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» додаткової угоди №2 до договору поставки №23/07-1 від 23.07.2015 р. було здійснено переривання строку позовної давності, який відраховується заново з 29.08.2016 р., але і здійснення проплати з боку ТОВ «Подільський Енергоконсалтипг» на рахунок МП «Вікфіл» 2000,00 грн 24.07.2019 р., свідчить про переривання строку позовної давності.
Представник відповідача заперечує проти тверджень представника позивача щодо підписання додаткової угоди № 2 від 25.08.2016 р. не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується документально.
Крім того, представник відповідача зазначає, що навіть якщо тимчасово припустити факт укладення додаткової угоди №2 від 29.08.2016 р., то навіть за такої умови її положення не змінюють суті правовідносин та не свідчать про намір виконання будь-яких обов'язків Відповідача, а лише змінюють можливу допустиму форму розрахунків між сторонами (допускаючи розрахунок векселем).
Зокрема зауважує, що в матеріалах справи також відсутній підписаний обома сторонами акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем, що також свідчить про відсутність доказу визнання боргу зі сторони Відповідача, оскільки підписаний однією стороною акт не є первинним документом в розумінні ст.1 ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Позивачем не надано до суду жодного оригінального письмового доказу про визнання відповідачем претензій позивача. Копії та роздруківки не є належними та допустимим доказами, що можуть підтверджувати обґрунтованість позовних вимог.
Що стосується позовних вимог про стягнення 492 266.00 грн. (3% річних) 2 053 319,81 грн. (інфляційні втрати) зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Згідно приписів п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини (Проніна проти України, № 63566/00, від 18 липня 2006 року) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
В даному випадку для правильного вирішення спору, що виник між сторонами, необхідною умовою є встановлення факту наявності господарських правовідносин, виникнення обов'язку відповідача щодо виконання грошового зобов'язання та, відповідно, наявності підстав для захисту порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 23/07-01 від 23.07.2015 р.
Згідно п. 3.1 Договору покупець на кожну партію Товару складає та подає замовлення за довільною формою та надає його Постачальнику наступними способами, на свій вибір: по телефону, факсу, за допомогою мережі інтернет.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що строки поставки за даним Договором обумовлюються Сторонами по кожному окремому замовленню. Поставка Товару здійснюється після внесення Покупцем передоплати згідно п. 6.4 даного Договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за цінами, зафіксованими у рахунку на дату виставлення рахунку на кожну окрему партію Товару на умовах, визначених в даному Договорі.
П. 6.2 Договору передбачено, загальна сума кожної окремої поставки зазначається в рахунках та накладних документах.
Згідно п. 10.2 Договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань.
Додатком №1 до договору Поставки підписана сторонами спеціфікація поставки товару на загальну суму 42 407 681,36 грн. Термін поставки 60 календарних днів з моменту попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Матеріали справи свідчать, що позивачем було поставлено товар на загальну суму 42 407 671,40 грн, що підтверджується видатковими накладними від 14.12.2015 р. № 12196 та № 12370 від 24.12.2015 р., які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с 83-84).
З матеріалів справи слідує, що відповідачем на виконання умов укладеного договору було частково виконано свої зобов'язання, а саме станом на день подання позову до суду заборгованість відповідача становила 4 147 671,40 грн, що в свою чергу не заперечується відповідачем та підтверджується виписками банку про рух коштів позивача. Проте, позивачем заявлено до стягнення суму боргу в розмірі 4 147 671,36 грн.
Як слідує з матеріалів справи, додаткова угоду № 2 (до договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2016 р.) від 29.08.2016 р. підписана обома сторонами та скріплена печатками останніх. Зокрема зі сторони відповідача додаткова угода підписана директором Шакаловим С.В., який станом на дату підписання даної угоди мав повноваження на вчинення даних дій.
В п. 1 додаткової угоди № 2 від 29.08.2016 р. зазначено, що п. 6.3 Договору поставки викладено в наступній редакції: "6.3. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України або шляхом оплати векселем".
В п.3 Додаткової угоди зазначено, що ця додаткова угода №2 до Договору поставки набирає чинності з моменту її підписання і є невід'ємною частиною Договору Поставки.
Суд зауважує, що представником відповідача не спростовано того факту, що дана угода є недійсною, в матеріалах справи відсутні докази про визнання додаткової угоди недійсною (судове рішення), відсутні докази щодо недостовірності підпису чи відбитку печатку.
Оскільки, матеріалами справи не підтверджується твердження відповідача стовно недійсності додаткової угоди у суду відсутні підстави вважати її такаю, що неукладена.
Разом з тим зазначає, що лист № 64 від 01.02.2016 р., в якому з поміж іншого представником відповідача директором С.В. Шакаловим зазначено, що ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг зобов'язується сплатити заборгованість перед МП "Вікфіл" до договору поставки № 23/02-1 від 23.07.2015 р. в сумі 4 147 671,36 до 01.06.2016 р., зазначає, що даний лист було адресовано відповідачем позивачу в добровільному порядку, а не на вимогу позивача, що не ставить під сумнів його фактичного правомірного існування.
Як вбачається із матеріалів справи позивач з позовом до суду звернувся 15.08.2019 р., про що свідчить відбиток штемпеля канцелярії господарського суду в правому нижньому куті першої сторінки позовної заяви (т.1 а.с.3).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України).
Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за договором було перервано з укладенням додаткової угоди 29.08.2016р.
У зв'язку з чим заява відповідача про застосування строків позовної давності є безпідставним та такою, що не підлягає задоволенню.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).
При цьому, згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи викладене, строк позовної давності щодо звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором становить з 30.08.2016 р.
Як зазначено вище, позивач з позовом до суду звернувся 15.08.2019 р., про що свідчить відбиток штемпеля канцелярії господарського суду в правому нижньому куті першої сторінки позовної заяви, тобто в межах строку позовної давності.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що при прийнятті рішення у даній справі судом взято до уваги докази надані представником позивача, які підтверджуть факт визнання заборгованості відповідачем, а саме заяву Свідка (нотаріально посвідчену) в порядку ст. 88 ГПК України ОСОБА_2 , який у період з 01.10.2014 р. по 17.10.2016 р. перебував на посаді директора МП "Вікфіл", в якому підтверджуються доводи наведені представником позивача у позові та з поміж іншого зазначив, що на електронну адресу МП "Вікфіл" відповідачем було направлено проект (пропозицію для укладення) акту № 1 прийому - передачі векселя від 01.09.2016 р. (місцезнаходження було вказано м. Вінниця) за підписом директора Шакалова С.В. та печаткою Товариства. В даному проекті (пропозицію для укладення) акту № 1 прийому - передачі векселя від 01.09.2016 р.було вказано, що ТОВ "Подільльський Енергоконсалтинг" пропонує МП "Вікфіл" прийняти вексель № АА 2336044 на суму 4 147 671,36 грн ( сума заборгованості ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг" за договором поставки товарів виробничо-технічного призначення № 23/07-1 від 23.07.2015 р. Проте, оригіналу самого векселя № АА 2336044 на суму 4 147 671,36 грн (сума заборговано ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг" за договором поставки товарів виробничо технічного призначення № 23/07-1 від 23.07.2015 р. оформленого згідно вимог чинного законодавства, про прийняття - передачу якого було попередньо направлено проект (пропозицію для укладення) акту № 1 прийому - передачу векселя від 01.09.2016 р. на електронну пошту МП "Вікфіл", останнім від ТОВ "Подільський енергоконсалтинг", так і отримано не було. Тому МП "Вікфіл" вирішено було не приймати дану пропозицію від ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг", то ж і акт № 1 прийому - передачі векселя від 01.09.2016 р. (проект(пропозиція для укладення) якого було надіслано на електронну пошту МП "Вікфіл" з боку МП "Вікфіл" підписано не було. Станом на момент звільнення з посади директора МП "Вікфіл" 17.10.2016 заборговності ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг" за договром поставки товарів виробничо - технічного призначення № 23/07-1 від 23.07.2015 р. в сумі 4 147 671,36 грн визнавалась проте не була погашена.
Як слідує із акту прийому - передачі векселя 01.09.2016р який підписано зі сторони відповідача директором Шакаловим С.В. та скріплений печаткою який направлявся на електронну пошту позивача (вх.01/09) для підписання зазначено, що векселедавець (ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг") передає, а Векселеодержувач (МП "Вікфіл") приймає 1 простий вексель номер бланку АА2336044 номінальною вартістю 4 147 671,36 грн.
Суд зауважує, що в матеріалах справи наявна виписка банку від 10.10.2019р. якою стверджується часткова проплата позивачу відповідачем в розмірі 2000,00 грн 24.07.2019р із зазначенням "прийом грошових коштів від юридичних осіб, Шакалов С.В., ТОВ "Подільський Енергоконсалтинг" 36830374 частк. оплата по договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2015 р в тому числі ПДВ".
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5, згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові банківські документи, повідомлення банків, виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Згідно п. 44 Постанови НБУ від 04.07.2018 р №75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» (далі-Постанова) зазначено, що первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій). Згідно п. 48 Постанови у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Відповідно до п. 52 Постанови первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. П. 61 Постанови передбачено, що форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Згідно п. 62 Постанови виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Суд не бере як доказ проплати вищезазначену виписку, оскільки, остання не відповідає вимогам постанові НБУ від 04.07.2018 р №75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», а саме: відсутній підпис відповідального виконавця ТВБВ 10026/0741 АТ "Ощадбанк", а відтак дана виписка не може слугувати як доказ часткової проплати згідно договору поставки.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно п. 6.3 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку в національній валюті України.
Стовно тверджень відповідача щодо того, що в матеріалах справи відсутній підписаний обома сторонами акт звірки взаємний розрахунків між позивачем та відповідачем, що свідчить про відсутність доказу визнання боргу зі сторони відповідача і як факт відсутній факт переривання строку позовної давності, суд зазначає наступне: у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідач ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» допустив прострочення виконання свого обов'язку щодо оплати товару, поставленого йому позивачем на виконання умов договору поставки № 23/07-1 від 23.07.2015 р., а тому непогашена заборгованість станом на день розгляду справи в суді становить 4 147 671,36 грн.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України вказано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Також у договорі поставки від 23.07.2015 р. передбачено, що сторона, яка своїми діями (бездіяльністю) причинила іншій Стороні збитки, зобов'язана відшкодувати їх у повній мірі, а також крім цього сплатити штрафні санкції, визначені даним Договором та чинним в Україні законодавством (п. 7.2 договору)
Згідно п. 6.4 цього Договору оплата товарів покупцем проводиться у порядку:
-40% від суми вказаної специфікації на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника;
-60% від суми вказаної у специфікації Покупець перераховує на розрахунковий рахунок Постачальника на протязі 30 днів з моменту укладення даного договору.
Суд зауважує, що відповідачем не заперечується факт поставки позивачем товару на загальну суму 42 407 671,36 грн, та те що останнім було здійснено оплату товару по даному договору поставки від 23.07.2015 р. на рахунки МП «Вікфіл» всього на суму 39 260 000 грн. (із 27.07.2015 р. по 21.10.2015 р.), що підтверджується виписками банку про руху коштів боржника, які наявні в матеріалах справи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що МП «Вікфіл» виконано у повному обсязі свої обов'язки з поставки товару за договором поставки № 23/07-1 від 23.07.2015 р., але ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг» не оплачено у повному обсязі отриманий товар від позивача в порушення вимог чинного законодавства та умов договору.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості в розмірі 4 147 671,36 грн, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).
У п.4.1 цієї ж Постанови вказано, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 28.11.2017 р. № 01- 06/1697/17 «Про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України» вказано, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (див. постанову ВСУ від 26.04.2017 у справі № 918/329/16);
У постанові від 31 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/4878/16-ц вказав наступне: «За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює зокрема окремі види зобов'язань.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.»
Таким чином, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає вимогам чинного законодавства України.
При цьому здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3 % річних та інфляційних втрат у визначеному позивачем періоді, судом виявлено помилки в обрахунку, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню в наступних сумах : 3% річних - 491 925,19 грн. (період нарахування - з 24.08.2015р - 06.08.2019р); інфляційні втрати - 2 053 319, 81 грн (період нарахування - з 24.08.2015р - 06.08.2019р.
З врахуванням викладеного позов підлягає задоволенню частково.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.
03.12.2019 р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, п. 4 ч. 1 ст. 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Енергоконсалтинг" (вул. Енергетична, буд. 5, м. Вінниця, Вінницька обл., 21022, код ЄДРПОУ 36830374) на користь Малого підприємства "Вікфіл" (вул. Ломоносова, буд. 42, офіс 23, м. Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08132, код ЄДРПОУ 23574672) 4 147 671,36 грн боргу; 2 053 319,81 грн інфляційних втрат; 491 925,19 грн 3 % річних, 100 393,75 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 12 грудня 2019 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2,3 - позивачу (вул. Ломоносова, буд. 42, офіс 23, м. Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08132)
4 - відповідачу (вул. Енергетична , буд. 5, м. Вінниця, Вінницька обл., 21022)