79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" грудня 2019 р. Справа №907/291/19
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Кордюк Г.Т.
суддів Кравчук Н.М.
Мирутенка О.Л.
секретар судового засідання Андреюк Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Керча Алли Іванівни, б/н від 05.09.2019 (вх. ЗАГС 01-05/3337/19 від 09.09.2019)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 (суддя Андрейчук Л.В., повний текст винесено та підписано 19.08.2019)
у справі № 907/291/19
за позовом: Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами", м. Київ в інтересах Приватного підприємства "Світова музика", м. Київ
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Керча Алли Іванівни, м. Мукачеве
про стягнення 242046,00 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав на підставі статей 7, 15, 31, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права"
За участю представників від:
позивача: не з'явилися;
відповідача: Мушак К.М. - представник;
У травні 2019 року Приватна організація "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" в інтересах Приватного підприємства "Світова музика", звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Керча Алли Іванівни про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав у розмірі 242 046,00 грн.
Підставою для звернення з позовом слугувало те, що представником позивача Ковалем Р.М. 29.07.2016 встановлено та зафіксовано неправомірність використання відповідачем у приміщенні кафе "ВІКОНТ BURGER", яке розташоване за адресою: м. Мукачево, вул. Возз'єднання, буд. 5 та в якому здійснює господарську діяльність Фізична особа - підприємець Керча Алла Іванівна, музичних творів, про що складено Акт фіксації №28/07/2016 від 29.07.2016, а також проведено відео-звукозапис використання відповідачем музичних творів.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 у справі №907/291/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Керча Алли Іванівни на користь Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" в інтересах Приватного підприємства "Світова музика" суму 242 046,00 грн. компенсації, в т. ч.: 80 682 грн.00 коп. за порушення майнових авторських прав за використаний без дозволу об'єкт правового захисту - музичний твір "Papi"; 80 682 грн.00 коп. за порушення майнових авторських прав за використаний без дозволу об'єкт правового захисту - музичний твір "If it ain't Love"; 80 682 грн. 00 коп. за порушення майнових авторських прав за використаний без дозволу об'єкт правового захисту - музичний твір "Can't Remember To Forget You", а також 3 630,69 грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору і 7 000,00 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу.
Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги не спростовані, зокрема:
- в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які би свідчили про правомірне використання відповідачем спірних музичних творів;
- відповідачем не спростовано визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України);
- саме особа, яка здійснює господарську діяльність у кафе «Віконт BURGER», несе відповідальність за додержання в ній вимог закону щодо охорони права на об'єкти інтелектуальної власності. Невиконання підприємцем-відповідачем встановлених законом обов'язків щодо дотримання вимог ЦК України, в т. ч. щодо порядку використання музичних творів, які відтворюються в його закладі, є порушенням статей 614, 1166 ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа - підприємець Керча Алла Іванівна звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що оскільки на підтвердження передачі майнових авторських прав на музичні твори та їх умов Організація надала виключно копію ліцензійного договору № 01 /2016-Л від 01.01.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олл Мьюзик Паблишинг" та Приватним підприємством "Світова музика", встановити який саме обсяг прав щодо Творів належав "Олл Мьюзик Паблишинг" на момент укладення Ліцензійного договорів та чи мало право Товариство з обмеженою відповідальністю "Олл Мьюзик Паблишинг" передавати ці права третім особам - не вбачається можливим.
Окрім того, апелянт зазначає, що подані на підтвердження допущеного в приміщенні відповідача порушення докази (акт та відео) не є достатніми та допустимими доказами, оскільки: в Акті № 28/07/2016 від 29 липня 2016 року зазначається, що його підписано представником Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" Ковалем Р.М., що діє на підставі довіреності, проте на відеозаписі останній візуально відсутній, а доручення не демонструється, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка здійснює відеозапис; в акті № 28/07/2016 від 29 липня 2016 року зазначено, що представник відповідача відмовився підписувати акт та ознайомлюватися з ним, але з відеозапису вбачається, що представником відповідача не було запропоновано вказаний акт для ознайомлення та підписання; з відеозапису не можливо встановити, що акт № 28/07/2016 від 29 липня 2016 року заповнювався та підписувався саме у кафе "ВІКОНТ BURGER", яке розташоване за адресою: м. Мукачево, вул. Возз'єднання, буд. 5.
01.11.2019 до Західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами", в якому позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зокрема, позивач зазначає, що правомірність доданих до позовної заяви договорів №01/2016-Л про передачу в управління майнових прав на об'єкти авторських прав від 01.01.2016 та №АУ010116 про управління майновими авторськими правами від 01.01.2016 неодноразово підтвердилась Верховним Судом у постановах, прийнятих у інших аналогічних справах. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач не спростував презумпцію винного заподіяння шкоди позивачу.
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 907/291/19 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Мирутенко О.Л., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2019 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Керча Алли Іванівни на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 у справі №907/291/19 залишено без руху. Зобов'язано скаржника протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надати (надіслати) суду: докази зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету та докази надіслання копії апеляційної скарги позивачу - Приватному підприємству "Світова музика".
27 вересня 2019 року на виконання вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2019 скаржником у строк подано до суду апеляційної інстанції опис вкладення у поштовий лист на ім'я Приватного підприємства "Світова музика" та підтвердження Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області про зарахування суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги до спеціального фонду Державного бюджету.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Керча Алли Іванівни на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 у справі №907/291/19.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 11.11.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.12.2019.
В судове засідання 02.12.2019 прибула представник відповідача.
Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь в судових засіданнях.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.
З огляду на наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2016 між ТОВ "Олл Мьюзик Паблишинг" (ліцензіар) та ПП "Мировая Музыка" (ліцензіат) укладено договір № 01/2016-Л про передачу в управління майнових прав на об'єкти авторських прав (із Додатковими угодами до нього), за яким останній набув права на використання визначеного переліку музичних творів, серед яких: «Papi»(виконавець - Jennifer Lopez), «If it Ain't Love» (виконавець - Jason Derulo), «Can't Remember To Forget You» Rhythmix Mix (виконавець - Shakira Feat. Rihanna), на строк з 01.01.2016 по 31.12.2018.
За умовами цього Договору:
- ліцензіар передає ліцензіату виключні права на управління майновими авторськими правами на всі твори, що відносяться до каталогу "Олл Мьюзик Паблишинг", що є частиною цього договору, права на використання якого належить ліцензіару на території країн СНД, а саме: право використання, а також дозволяти чи забороняти використання, зокрема шляхом публічного сповіщення, публічного виконання (пункт 1);
- ліцензіар передає ліцензіату право укладати на території України договори з юридичними та фізичними особами-користувачами каталогу, зазначеними в пунктах 1.1, 1.2 способами, та право збирати на користь ліцензіара передбачене за вказані види використання винагороду (роялті). Ставки роялті по дозволах, що видаються безпосередньо ліцензіатом користувачам, підлягають погодженню з ліцензіаром шляхом повідомлення (пункт 1.3).
Приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується свідоцтвом Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 № 18/2011.
Організація здійснює управління майновими авторськими правами ПП "Світова музика" на підставі укладеного договору від 01.01.2016 № АУ 010116 про управління майновими авторськими правами та додаткових угод до нього (далі - Договір АУ 010116).
Відповідно до умов цього договору:
- видавник надає Організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на всі твори, які належать видавнику, а саме: дозволяти або забороняти від імені видавника використання об'єктів авторського права третіми особами, відповідно до умов цього Договору. Надання повноважень на колективне управління правами передбачає: укладення Організацією договорів на право використання об'єктів авторського права третіми особами, збір винагороди, її розподіл та виплату (пункти 2.1 та 2.2);
- Організація відповідно до пункту 2.4 Договору АУ 010116 здійснює колективне управління на території України;
- Організація має право вживати будь-яких законних заходів, направлених на захист майнових прав видавника, в тому числі перешкоджати використанню об'єктів авторського права без дозволу Організації, забороняти таке використання та здійснювати фіксацію фактів використання об'єктів авторського права без дозволу Організації. У випадку виявлення порушень прав, управління якими здійснює Організація, остання має право пред'являти заяви, судові позови з метою захисту порушених прав та здійснювати будь-які інші дії, як для захисту прав видавника, так і для реалізації своїх повноважень по управлінню цими правами (пункти 7.2 та 7.3).
Договір АУ 010116 вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018. При цьому сторони можуть продовжити строк дії цього договору, підписавши відповідну угоду про це (пункт 10.1).
До Договору від 01.01.2016 № АУ 010116 додано декларацію творів, згідно з якою ПП "Світова музика" передано Організації права, в тому числі і на твори: «Papi»(виконавець - Jennifer Lopez), «If it Ain't Love» (виконавець - Jason Derulo), «Can't Remember To Forget You» Rhythmix Mix (виконавець - Shakira Feat. Rihanna) .
Згідно з актом № 28/07/2016 фіксації фактів (контрольного прослуховування) прямого чи опосередкованого комерційного використання музичних творів, опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань від 29 липня 2016 року у приміщенні кафе «Віконт BURGER», розташованому за адресою: м. Мукачево, вул. Возз'єднання, буд. 5, в якому здійснює господарську діяльність ФОП Керча А.І. , шляхом відеозапису за допомогою відеокамери було зафіксовано факт публічного виконання музичних творів, серед яких: «Papi»(виконавець - Jennifer Lopez), «If it Ain't Love» (виконавець - Jason Derulo), «Can't Remember To Forget You (Rhythmix Mix» (виконавець - Shakira Feat. Rihanna). Згідно з актом фіксації зазначені музичні твори використовувалися для фонового озвучення приміщення закладу.
На підтвердження зазначеної обставини організацією надано також копію фіскального чека від 29.07.2016 № 63, виданого цим же закладом, та відеозапис з фіксацією використання музичних творів за допомогою технічних засобів від 29.07.2016.
Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Спір у даній справі виник з приводу використання авторського права, як об'єкта права інтелектуальної власності, правовідносини за якими урегульовано Цивільним кодексом України, Законом України "Про авторське право і суміжні права", іншими законодавчими актами.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" №3792-ХІІ від 23.12.1993 (далі - Закон) за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
Відповідно до ч. 1ст. 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом ( ч.ч. 1- 2 ст. 418 Цивільного кодексу України).
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України).
Статтею 421 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
При порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій (п."г" ч.1 ст.52 Закону).
Відповідно до ст.50 зазначеного Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.
Згідно зі ст.7 Закону суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (ч.ч.1, 2 ст.15 Закону).
Згідно приписів статті 440 ЦК України та ч.3 ст.15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
За ч.1ст.31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Таким чином, право на використання музичного твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).
Відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
За приписами статей 48 і 49 Закону можлива передача на договірних засадах авторами або іншими суб'єктами авторського права та/або суміжних прав повноважень з управління майновими правами організаціям колективного управління, на які покладається виконання відповідних функцій, зокрема, збір винагороди на підставі зазначених договорів чи цього Закону, розподіл (перерозподіл між іншими організаціями колективного управління) зібраної винагороди, перерахування належної частки перерозподіленої винагороди іншим організаціям колективного управління, що представляють майнові інтереси відповідних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав, або виплата розподіленої винагороди безпосередньо таким суб'єктам.
Водночас суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо). Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.
За наявності договорів з суб'єктами авторського права та/або суміжних прав на управління їх майновими правами організації колективного управління відповідно до статті 45 Закону мають право представляти інтереси власників майнових авторських прав, виконавців, виробників фонограм (відеограм), мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманих порушником внаслідок порушення ним авторського права та/або суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права чи суміжних прав організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди.
Організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, а також наявні у справі матеріали докази, суд дійшов висновку, що на підставі договору №01/2016-Л від 01.01.2016 про передачу в управління майнових прав на об'єкти авторських прав (із Додатковими угодами до нього) ТОВ "Олл Мьюзик Паблишинг" надало ПП "Світова Музика" дозвіл на використання об'єктів права інтелектуальної власності на території України, у тому, на музичні твори «Papi»(виконавець - Jennifer Lopez), «If it Ain't Love» (виконавець - Jason Derulo), «Can't Remember To Forget You» Rhythmix Mix (виконавець - Shakira Feat. Rihanna), а приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" на підставі договору про управління майновими авторськими правами № АУ 0101116 від 01.01.2016 та декларацій музичних творів набула повноваження здійснювати колективне управління майновими правами суб'єкта авторського права - ПП «Світова Музика» у тому числі і щодо вказаних музичних творів.
Покликання апелянта на неможливість встановити який саме обсяг прав щодо Творів належав "Олл Мьюзик Паблишинг" на момент укладення Ліцензійного договорів та чи мали право Товариство з обмеженою відповідальністю "Олл Мьюзик Паблишинг" передавати ці права третім особам, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Оскільки зазначені вище договори про передачу майнових авторських прав є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися, відсутні підстави не брати до уваги вищевказані договори, як доказ відповідного обсягу повноважень ПО "ОКУАСП".
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень організації колективного управління згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права, але не зобов'язаний встановлювати всю послідовність передачі майнових прав на музичний твір від автора до позивача. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №921/440/18.
Частиною третьою статті 426 ЦК України визначено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.
Відповідно до приписів статті 1 Закону публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
Статтею 445 Цивільного кодексу України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ст. 431 Цивільного кодексу України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Використання твору без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
На підтвердження позовних вимог, тобто порушення його права, як суб'єкта майнового авторського права, позивачем подано Акт фіксації №28/07/2016 від 29.07.2016, складений представником ОКУ Коваль Р.М, відеозапис (фіксація використання музичних творів за допомогою технічних засобів) від 29.07.2016 р. та чек №63 від 29.07.2016.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про належність та допустимість таких доказів, у тому числі з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 957), відповідно до якої представникам уповноважених організацій колективного управління надано право фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.
Відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкта суміжних прав. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Однак, відповідачем презумпції винного заподіяння шкоди не спростовано.
Крім того, саме особа, яке здійснює господарську діяльність у кафе «Віконт BURGER», несе відповідальність за додержання в ній вимог закону щодо охорони права на об'єкти інтелектуальної власності. Невиконання Підприємцем встановлених законом обов'язків щодо дотримання вимог ЦК України, а саме порядку використання музичних творів, які використовуються в його закладі, є порушенням статей 614, 1166 ЦК України.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/11135/18, від 27.08.2019 у справі № 910/14143/18, від 09.07.2019 у справі №910/12033/18.
З огляду на наведене суд відхиляє покликання апелянта на те, що подані на підтвердження допущеного в приміщенні відповідача порушення докази (акт та відео) не є достатніми та допустимими доказами.
Щодо визначення розміру компенсації, то слід зазначити, що відповідно до статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 вказаного вище Закону обмежень майнових прав.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
Відповідно до п. "г" ч.1 ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.
Пунктом "г" ч.2 ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" ч.2 ст.52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що кожен музичний твір є окремим об'єктом авторського права, який належить конкретному суб'єкту. Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права та/або суміжних прав становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у виді стягнення компенсації. Кожний суб'єкт авторського права при порушенні цього права, в тому числі на один твір, має право на компенсацію в розмірі, не менше 10 мінімальних заробітних плат.
Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.
У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема справедливості, добросовісності та розумності.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Виплата компенсації за порушення майнових авторських прав підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у Законі № 1774, тобто підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року в якому приймається рішення у справі (2019 рік), а саме 1921,00 грн.
З огляду на наведене та з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо стягнення компенсації у загальному розмірі 80 682,00 грн. за кожен музичний твір.
Відтак, вимоги про стягнення з відповідача компенсації у загальному розмірі 242 046,00 грн. є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані відповідачем, а тому підставно задоволені судом.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач подав заяву з розрахунком суми судових витрат на професійну правничу допомогу (надану на підставі договору від 02.05.2019 №7.47-С), до якої додано акт від 14.08.2019 про затвердження сторонами обсягу надання правничої допомоги в суді першої інстанції.
Відповідно до вказаного акту вартість наданої професійної правничої допомоги Організації, а саме: підготовка позовної заяви, підготовка процесуальних документів; відповіді на відзив, аналіз законодавства, документів поданих Відповідачем, разом складає 7 000,00 грн.
До заяви додано платіжне доручення від 04.06.2019 № 952, яке свідчить про оплату Організацією 7 000,00 грн. за професійну правничу допомогу згідно з договором від 02.05.2019 № 7.74-С.
Оскільки позивачем доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 7 000 грн., від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи не надходило, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача 7 000,00 грн. компенсації вартості витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи №907/291/19.
З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 у справі №907/291/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, -
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2019 у справі №907/291/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Керча Алли Іванівни - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
3. Порядок і строк оскарження встановлені ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Мирутенко О.Л.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.12.2019