Справа № 131/293/19
Провадження № 22-ц/801/2469/2019
Категорія: 26
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.
Доповідач:Матківська М. В.
11 грудня 2019 рокуСправа № 131/293/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»
на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішення ухвалив суддя Олексієнко О. Ю.
Рішення ухвалено в м. Іллінці Вінницької області
Повний текст судового рішення складено 26 вересня 2019 року,
Встановив:
В березні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 20 січня 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 8500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 31 січня 2019 року склалася заборгованість в загальній сумі 30 927,59 грн., із яких: 7614,71 грн. - заборгованість за кредитом; 19 663,95 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1700 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1448,93 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 20 січня 2012 року в розмірі 7614,71 грн. - заборгованість за тілом кредиту, та судовий збір у розмірі 1921 грн.
В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості зі сплати процентів та неустойки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити такі позовні вимоги; а в решті - рішення суду залишити без змін.
Зазначив, що із рішенням суду в оскаржуваній частині банк не погоджується, оскільки воно ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за користування кредитом, оскільки звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором може становити економічну небезпеку для країни та призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов'язковими платежами.
Відповідач ОСОБА_1 рішення суду не оскаржив та відзив на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заочне рішення суду позивач оскаржує лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та неустойки. Відповідач рішення суду не оскаржив. Тому суд апеляційної скарги переглядає заочне рішення суду лише в оскаржуваній позивачем частині.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 20 січня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої він отримав у ПАТ КБ «Приватбанк» кредит у розмірі 8500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а. с. 10).
У цій анкеті-заяві відповідач підтвердив, що ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 31 січня 2019 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 30 927,59 грн., із яких: 7614,71 грн. - заборгованість за кредитом; 19 663,95 грн. - заборгованість за процентами; 1700 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 1948,93 грн. - заборгованість по судовим штрафам (а. с. 7-9).
Відмовляючи в стягненні на користь позивача заборгованості за процентами та неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів того, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною першою та другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві від 20 січня 2012 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена. Також у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
На підтвердження позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості за договором № б/н від 20 січня 2012 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31 січня 2019 року, анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану сторонами 20 січня 2012 року, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг із Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256. Проте матеріали справи не містять доказів того, що саме ці умови кредитування і умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписавши 20 січня 2012 року анкету-заяву, на підставі якої отримав кредитну картку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів) та саме у зазначеному в цих документах розмірах.
За наведених обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, пені, комісії і штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів і витяг із Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже в даному випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України.
В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів.
Доводи апеляційної скарги позивача в тому, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за користування кредитом, оскільки звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором може становити економічну небезпеку для країни та призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов'язковими платежами, не заслуговують на увагу та не можуть слугувати підставою для скасування правильного рішення суду в цій частині з огляду на те, що у анкеті-заяві від 20 січня 2012 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена та позивач не надав доказів того, що саме надані ним витяг з Тарифів і Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписавши 20 січня 2012 року анкету-заяву, на підставі якої отримав кредитну картку.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів апеляційна скарга позивача не містить.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного і керуючись ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
В. В. Сопрун