Справа №357/4303/18 Головуючий у суді першої інстанції: Ярмола О.Я.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1446/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції : Волошина В.М.
09 грудня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегія суддів судової палати в цивільних справах
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.
при секретарі Маличівській Н.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименська Людмила Леонідівна про визнання недійсним договору дарування.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" від 29.12.2017 № 452/2017 ліквідовано, зокрема: Апеляційний суд Київської області, Апеляційний суд міста Києва, та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до частини шостої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди, що ліквідуються, припиняють здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи Київського апеляційного суду опубліковано в газеті «Голос України» від 03.10.2018 № 185 (6940).
Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 22.10.2018 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименська Людмила Леонідівна про визнання недійсним договору дарування передано на розгляд колегії в складі : головуючого судді Волошиної В.М., суддів: Панченко М.М., Слюсар Т.А.
24.04.2018 позивач ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 , 3-я особа: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименська Л. Л. про визнання недійсним договору дарування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2018 в судовому порядку було визнано договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 удаваним; визнано, що 05.10.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання; розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Отримавши 10.04.2018 інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з'ясувалося, що ОСОБА_1 06.04.2015 здійснила відчуження спірної квартири, уклавши договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь свого сина ОСОБА_3 . Позивач просила суд визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , так як ОСОБА_1 не мала права укладати договір дарування зазначеної квартири за життя позивача ОСОБА_2 , оскільки за договором довічного утримання набувач майна не має права відчужувати набуте майно до смерті відчужувача.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06.04.2015 ОСОБА_1 на користь свого сина ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Людмилою Леонідівною.
Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір 736,40 грн.
Не погодившись із рішенням суду 3-я особа ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість внаслідок неправильності установлення обставин, які мають значення для справи та неправильної оцінки доказів. Зокрема зазначала, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на постанові Апеляційного суду Київської області від 20.03.2018 у справі № 357/3132/15-ц, яка оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду і у цій справі Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Однак, суд першої інстанції за її клопотанням провадження у даній справі не зупинив та заочним рішенням розглянув спір по суті та задовольнив позов. Вважає, що рішення суду прийнято передчасно, а позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу 3-ї особи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - представник позивача ОСОБА_2 зазначала, що рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому просила апеляційну скаргу відхилити.
У судові засідання призначені в приміщенні Київського апеляційного суду на неодноразові виклики позивач, відповідач та 3-і особи не з'явились.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та 3-х осіб в судове засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, в тому числі і на офіційному веб-сайті судової влади України, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, позивач для участі у справі направила свого представника, а 3-я особа приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Людмилою Леонідівною направила до суду клопотання про розгляд справи за її відсутністю.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2011 року між позивачем ОСОБА_6 та 3-ю особою у даній справі ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , однак даний правочин позивач ОСОБА_6 розцінювала як договір довічного утримання, оскаржила цей договір, а тому мали місце чисельні судові спори з приводу зазначеного договору.
20.03.2018 Апеляційним судом Київської області було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2015 та визнано договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , - удаваним. Визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючи недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06.04.2015 ОСОБА_1 на користь свого сина ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Людмилою Леонідівною суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 20.03.2018 Апеляційним судом Київської області було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2015 та визнано договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , - удаваним. Визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то не має правових підстав для подальшого існування і договору дарування.
Проте, погодитись з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, рішення суду не відповідає вимогам вищезазначеної норми, при його ухваленні суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необгрутованого рішення.
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).
Позивач звернулася з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, укладений між відповідачем у даній справі ОСОБА_3 та 3-ю особою ОСОБА_1 з підстав невідповідності його вимогам закону. Як зазначено вище до розгляду зазначеного спору, судом був розглянутий позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , - удаваним. Визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Оскільки між позивачем та останнім володільцем квартири існують речово-правові відносини щодо права на спірну квартиру, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий - витребування майна (ст. 388 ЦК України).
Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 10 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9, норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Як вбачається з матеріалів справи Правовою підставою для звернення до суду позивач зазначила норми статтей 3, 12, 15, 16, 20, 202, 203, 204, 216, 744 ЦК України, що не регулюють правовідносини, що виникли між позивачем та останнім набувачем спірного житла. Тоді, як правовідносини, які виникли між сторонами регулюються статтею 388 ЦК України.
Таким чином, в частині вирішення позовної вимоги про визнання укладенного після першого договору купівлі-продажу договору дарування квартири недійсним, судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, що відповідно є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06.04.2015 між ОСОБА_1 на користь свого сина ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською Людмилою Леонідівною.
Ураховуючи фактичні обставини справи, вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку,що судове рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, за неповно встановлених обставин, які мають значення для справи, неправильним визначенням, відповідно до встановлених судом обставин, правовідносин, призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2019 року.
Головуючий:
Судді: