11 грудня 2019 року
Київ
справа №1.380.2019.002457
адміністративне провадження №К/9901/33273/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Бевзенка В.М., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Львівській області по не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб в розмірі 22145,18 грн;
- стягнути з ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 відповідну суму коштів у розмірі утриманої суми податку на доходи фізичних осіб, що складає 22145,28 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Спірні правовідносини розглянуто судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу до Суду.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
В свою чергу, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З оскаржуваних судових рішень та зі змісту касаційної скарги вбачається, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби. При цьому позивач, який проходив службу у званні підполковника податкової міліції на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ, не є особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище в розумінні Закону України «Про запобігання корупції».
За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались, відносяться до справ незначної складності.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що подана ним касаційна скарга має виняткове значення для позивача, а також становить значний суспільний інтерес і має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки стосується всіх осіб рядового та начальницького складу податкової міліції України, які проходили службу в період з 01.01.2017 по 31.12.2019, оскільки його як офіцера податкової поліції було відряджено до Головного управління ДФС у Донецькій області для проходження служби.
Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ. Ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на наявність суспільного інтересу справи та її виняткового значення для скаржника, Судом розцінюється критично.
Суд звертає увагу, що вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Проте заявник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи, а лише висловив припущення щодо можливої зацікавленості окремих осіб.
Також з матеріалів касаційної скарги не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у цьому випадку обставин, наведених у підпунктах "а"-"в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а судом не встановлено виключень щодо посади позивача у цій справі в аспекті пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у поєднанні зі статтею 50 Закону України "Про запобігання корупції".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Суд також ураховує позицію висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О. В. Кашпур
Судді : В.М. Бевзенко
С.А. Уханенко