Іменем України
11 грудня 2019 року
Київ
справа №490/9572/16-а
провадження №К/9901/23078/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Калашнікової О. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання неправомірною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 листопада 2016 року (суддя Черенкова Н.П.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (судді Милосердний М.М., Лук'янчук О.В., Ступакова І.Г.),
встановив:
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відділ ПВР УДВС ГТУЮ), в якому просив:
1.1 визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ Чухлиб І.В. від 6 вересня 2016 року про закінчення виконавчого провадження;
1.2 зобов'язати Відділ ПВР УДВС ГТУЮ відновити виконавче провадження ВП №51522825 щодо виконання виконавчого листа №490/3518/15-а про зобов'язання постійної комісії Миколаївської МР розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 серпня 2014 року про розмежування земельних ділянок на
АДРЕСА_1 . Центральний районний суд міста Миколаєва постановою від 25 листопада 2016 року позовні вимоги задовольнив.
2.1. Визнав протиправною та скасував постанову старшого державного виконавця Відділу ПВД УДВС ГТУЮ про закінчення виконавчого провадження від 6 вересня 2016 року ВП №51522825.
2.2. Зобов'язав Відділ ПВД УДВС ГТУЮ відновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №490/3518/15-а, виданого 19 квітня 2016 року Центральним районним судом м. Миколаєва, та виконати рішення суду в повному обсязі щодо зобов'язання постійної комісії Миколаївської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 серпня 2014 року про розмежування земельних ділянок на
АДРЕСА_2 . Крім того, у постанові суду першої інстанції зазначено: «Судові витрати віднести на рахунок держави».
4. Одеський апеляційний адміністративний суд, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення судового збору, постановив ухвалу від 23 лютого 2017 року, якою залишив постанову суду першої інстанції без змін.
5. Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що з огляду на результат розгляду справи позивач має право на відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас зауважив, що відповідач - Відділ ПВР УДВС ГТУЮ, відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» входить до складу управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, але не є юридичною особою. Зазначена обставина унеможливлює стягнення з відповідача сплаченого судового збору.
6. На цій підставі суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про компенсацію судових витрат позивача за рахунок держави.
7. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким присудити на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу ПВР УДВС ГТУЮ.
8. Свої вимоги обґрунтовує тим, що при зверненні з цим позовом до суду позивач, на виконання вимог ухвали суду, сплатив судовий збір в сумі 551,20 грн. За наслідками розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили його позовні вимоги по суті спору, однак не стягнули з бюджетних асигнувань відповідача-суб'єкта владних повноважень судового збору, що є порушенням вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (у попередній редакції (далі - КАС). Вважає, що суди помилково трактують положення процесуального закону щодо розподілу судових витрат, тому просить їхні рішення в цій частині скасувати.
9. Відповідно до частини першої статті 94 КАС (тут і далі - в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
10. За пунктом 7 частини першої статті 3 КАС суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
11. В контексті обставин цієї справи колегія суддів звертає увагу на те, що статус суб'єкта владних повноважень не передбачає одночасно наявності статусу юридичної особи. Тобто це не є необхідною умовою для того, щоб бути суб'єктом правовідносин та відповідачем за адміністративним позовом. Визначальним тут є обсяг і суть його компетенції у спірних правовідносинах, тобто правовий статус відповідача.
12. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі і з посиланням на частини першу і третю статті 94 КАС, вирішив розподілити судові витрати таким чином, що відніс їх на рахунок держави. Таке формулювання (у постанові від 25 листопада 2016 року) не відповідає наведеним положенням частини першої статті 94 КАС та фактично суттєво утруднює, якщо не унеможливлює, стягнення з казначейських рахунків на користь позивача понесені ним судові витрати у виді судового збору, який він сплатив, як видно з матеріалів справи, на виконання ухвали суду від 3 жовтня 2016 року про залишення позовної заяви без руху.
13. Суд апеляційної інстанції з цього приводу зауважив, що відповідач не є юридичною особою, тому стягнути судовий збір з нього неможливо.
14. На думку колегії суддів, такий підхід судів попередніх інстанцій є хибним, адже не узгоджується з положеннями частини першої статті 94 КАС і певною мірою робить залежним право позивача на відшкодування судових витрат, у випадку, якщо його позов задоволено, від того, чи має відповідач-суб'єкт владних повноважень статус юридичної особи, що з огляду на наведені мотиви, є помилковим.
15. Окрім того, як видно з матеріалів цієї справи, суд апеляційної інстанції вирішував питання про повернення судового збору за апеляційною скаргою Відділу ПВР УДВС ГТУЮ на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2016 року і задовольняючи таку заяву відповідача за вказаним позовом, зазначив у своїй ухвалі (від 18 травня 2017 року) платіжні реквізити, за якими слід зарахувати кошти (надміру сплачену суму судового збору).
16. Ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року не є предметом касаційного перегляду в цьому провадженні і суд касаційної інстанції не надає їй правової оцінки. Колегія суддів звернула увагу на цю обставину у цій справі тільки як додаткове підтвердження того, що відповідач може нести витрати, пов'язані з відшкодуванням судового збору, який позивач сплатив за подання цього позову.
17. Згідно з частинами першою-третьою статті 341 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
19. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
20. Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
21. Позаяк суд касаційної інстанції відповідно до статті 341 КАС обмежений у можливості досліджувати/перевіряти докази та/чи вивчати ті докази, які не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій.
22. Між тим, для належного розгляду і вирішення питання про відшкодування судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб'єкта владних повноважень потрібна актуальна інформація для ідентифікації обох сторін (як-от місцезнаходження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для позивача), можливість з'ясувати яку в суду касаційної інстанції обмежена.
23. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу судових витрат треба скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року в частині розподілу судових витрат - скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до Центрального районного суду міста Миколаєва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
О. В. Калашнікова