Іменем України
11 грудня 2019 року
Київ
справа №817/1674/17
адміністративне провадження №К/9901/54062/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 у складі колегії суддів: Недашківської К. М., Друзенко Н. В., Жуковської Л. А. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 у складі колегії суддів: Кузьменко Л. В., Іваненко Т. В., Франовської К. С. у справі № 817/1674/17 за позовом ОСОБА_1 до Центральної комісії Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинення певних дій,-
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центральної комісії Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, в якому просив:
- скасувати рішення від 20.09.2017 № 13 про відмову позивачу у переведенні з житлових приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки за безпідставністю;
- перевести засудженого ОСОБА_1 з житлових приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки.
2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України, оформлене протоколом від 20.09.2017 № 13, про відмову ОСОБА_1 у переведенні з житлових приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки;
- зобов'язати Центральну комісію Міністерства юстиції України повторно розглянути подання Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96» від 27.07.2017 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
2.1. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 апеляційну скаргу відповідачів залишено без задоволення, рішення суду - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25.03.2010 ОСОБА_1 засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна за частиною другою статті 115, пунктом шостим статті 12, частиною четвертою статті 187, частиною третьою статті 357, частиною другою статті 71 Кримінального кодексу України.
3.2. Ухвалою Верховного суду України від 18.01.2011 строк позбавлення волі знижено до 16 років.
3.3. Рішенням комісії з питань розподілу у Львівський області від 18.02.2011 визначено для позивача колонію максимального рівня безпеки з відбуттям покарання у звичайних житлових приміщеннях.
3.4. Адміністрація Городищенської виправної колонії № 96, за погодженням із керівником Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України, направила до Міністерства подання від 04.09.2017 про переведення позивача з житлових приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі (далі - подання).
3.5. За результатами розгляду вказаного вище подання, рішенням від 20.09.2017 Центральна комісія Міністерства юстиції України відмовила позивачу у зміні умов тримання, шляхом переведення із звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3.6. Вказане рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України оформлене протоколом від 20.09.2017 № 13.
3.7. Уважаючи, що відповідачами необгрунтовано прийнято рішення про відмову в переведенні до виправної колонії середнього рівня безпеки позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що протокол № 13 не містить жодних конкретних посилань на підтвердження обставини, що позивач не стає на шлях виправлення, та не містить будь-яких вказівок на позитивні характеристики засудженого та на підстави їх відхилення, що є неприпустимим. Усупереч позиції відповідача, судами зазначено, що з матеріалів справи встановлено те, що позивач характеризується позитивно та стає на шлях виправлення. На переконання судів попередніх інстанцій, оскаржуване рішення не відповідає критерію пропорційності, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Міністерством юстиції України подано касаційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
5.1. Доводи касаційної скарги, мотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанцій необгрунтовано зроблено висновок про необхідність передбачення в протоколі комісії про загальний опис підстав, обставин та мотивів прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, відповідач уважає, що зобов'язання повторно розглянути заяву позивача є втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
6. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
9. Так, згідно з частиною першою статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
10. Відповідно до частини другої статті 7 КВК України, засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
11. Положеннями частини четвертої статті 7 КВК України визначено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
12. Разом з тим, наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (надалі - Положення про комісії).
13. Вказане Положення, розроблено відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Положення про визначення виду колонії), встановлює завдання, функції, права, обов'язки і порядок діяльності комісій слідчих ізоляторів, міжрегіональних та центральної комісій Міністерства юстиції України.
14. Відповідно до пункту третього Розділу II Положення про комісії, Центральна комісія утворюється Міністром юстиції України у кількості не менше дев'яти осіб.
Основними завданнями центральної комісії є:
- розгляд питань зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі шляхом переведення їх до виправних колоній іншого рівня безпеки згідно з вимогами статей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України ;
- розгляд питань про переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління згідно з вимогами статей 57, 93 Кримінально-виконавчого кодексу України ;
- розгляд клопотань міжрегіональних управлінь щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління за наявності реальної загрози життю чи здоров'ю засудженого, ускладнення оперативної обстановки в установі, в якій відбуває покарання засуджена особа, для попередження настання негативних наслідків, надзвичайних подій, на виконання нормативно-правових актів Уряду чи Міністерства юстиції України, з інших виключних обґрунтованих підстав;
- розгляд скарг засуджених до позбавлення волі, близьких родичів і членів сім'ї та адвокатів засудженої особи на рішення міжрегіональної комісії та наряди підрозділу по контролю за виконанням судових рішень Міністерства юстиції України про направлення до кримінально-виконавчої установи;
- підготовка вказівок, роз'яснень та методичних рекомендацій комісіям СІЗО та міжрегіональним комісіям щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу і переведення та з інших питань діяльності зазначених комісій. Рішення, вказівки центральної комісії з питань діяльності комісій СІЗО чи міжрегіональних комісій набирають чинності з моменту їх підписання та є обов'язковими для виконання;
- інша діяльність у межах повноважень та покладених на неї завдань.
15. Положеннями частини першої статті 100 КВК України передбачено, що залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
16. Крім того, відповідно до частини третьої статті 100 КВК України, зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.
17. Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 затверджено Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (надалі - Положення № 680/5).
18. Вказане Положення, що розроблено відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, визначає особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, вид установ виконання покарань, а також механізм направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, до установ виконання покарань та їх переведення.
19. Відповідно до пункту п'ятого Розділу IV Положення № 680/5, зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральною комісією за поданням адміністрації виправної колонії щодо зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки, погодженим керівником міжрегіонального управління.
20. Частиною першою статті 101 КВК України встановлено, що засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання.
21. Тобто, з аналізу наведених норм убачається, що переведення засудженого із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки проводиться за наявності двох умов: 1) відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання (об'єктивна умова); 2) засуджений стає на шлях виправлення (суб'єктивна умова).
22. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в поданні, яке розглядалося Центральною комісією Міністерства юстиції України, зазначено: початок строку відбування покарання - 05.12.2008; кінець строку відбування покарання - 23.10.2022; підлягає зміні умов тримання по відбуттю 1/2 строку - 23.10.2014.
23. За таких обставин, перша об'єктивна умова щодо переведення засудженого із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки, дотримана.
24. Стосовно дотримання другої суб'єктивної умови (засуджений стає на шлях виправлення), судами встановлено, що доводи відповідача про відсутність підстав вважати позивача таким, що стає на шлях виправлення є необгрунтованими виходячи з наступного.
25. Зі змісту протоколу № 13 вбачається, що по питанню переведення позивача висловилися: ОСОБА_3 з пропозицією щодо переведення засудженого з Городищенської виправної колонії № 96 до Катеринівської виправної колонії № 46; ОСОБА_4 з пропозицією щодо відмови засудженому у зміні умов відбування покарання як такому, що не стає на шлях виправлення.
26. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що Протокол № 13 не містить належного опису підстав, з яких комісія дійшла висновку про відмову позивачу у зміні умов відбування покарання, а містить лише загальне формулювання, що засуджений не став на шлях виправлення.
27. Доводи касаційної скарги про відсутність у відповідача обов'язку визначати в прокотолі підстави та умови з яких останній виходив приймаючи рішення про задоволення/відмову в задоволенні заяви засудженого є такими, що суперечать вимогам статті 19 Конституції України.
28. На переконання колегії суддів, оскільки рішення відповідача породжує для позивача зміну його прав, свобод та обов'язків, підстави прийняття такого рішення мають бути викладені у відповідному акті.
29. Крім того, Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недопустимості посилання в якості підстави для відмови позивачу у зміні умов відбування покарання, на протокол № 6 від 09.03.2016, яким у попередньому році позивачу відмовлено у зміні умов відбування покарання, оскільки рішення за попередні роки не може розглядатися як преюдиційна підстава для відмови у зміні умов. За період з моменту прийняття рішення про відмову у зміні умов відбування покарання за попередній рік, засуджений може стати на шлях виправлення.
30. Обгрунтованим також є висновок судів попередніх інстанцій про те, що поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засудженим свідчать про успішність процесу виправлення.
31. Так, на підставі довідки про наявність заохочень та стягнень, судами встановлено, що позивачу неодноразово оголошувалися подяки за ставлення до праці.
32. Крім того, на момент прийняття відповідачами протоколу № 13, у позивача були відсутні непогашені стягнення.
33. В матеріалах справи міститься характеристика від 01.11.2017, в якій зазначено: з 19.03.2011 позивач відбуває покарання в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№ 96)», де за час відбування покарання допустив чотири порушення встановленого порядку; стягнення зняті та погашені у встановленому законодавством порядку; сім разів заохочувався; працевлаштований на виробництві колонії у швейній дільниці за спеціальністю «швей»; при наявності достатніх об'ємів робіт змінні завдання виконує; намагається дотримуватися правомірних та вічливих взаємовідносин з персоналом колонії; дбайливо ставиться до майна установи і предметів, здійснює за ними належний догляд, використовує за призначенням; виконує роботи із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок; до виконання робіт з благоустрою установи ставиться посередньо; не допускає порушень вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
Також в характеристиці зазначено, що позивач у 2015 році закінчив вечірні класи Городищенської ЗОШ I-III ступенів, в результаті чого здобув повну загальну середню освіту; закінчив Городищенський навчальний центр та здобув професії: у 2013 році - «кравець», у 2014 році - «машиніст (кочегар) котельні», у 2015 році - «машиніст крана» (кранівник); бере участь у програмах диференційованого виховного впливу на засуджених за напрямками: «Знайте свої права та обов'язки» та «Підготовка до звільнення»; за рисами характеру: спокійний, у ставленні до себе вимогливий, за вольовими якостями цілеспрямований та наполегливий; підтримує соціально корисні зв'язки з дружиною та рідними шляхом листування, користується побаченнями, матеріально їм допомагає; на профілактичних обліках в колонії не перебуває.
Окрім того, у лютому 2017 року позивач уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_5 , що свідчить про його соціалізацію.
34. Відповідно до частини першої статті 6 КВК України, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
35. Положеннями частини другої статті 6 КВК України визначено, що ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
36. Частиною третьою вищевказаної статті закріплено, що основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
37. Відповідно до частини четвертої статті 6 КВК України, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.
38. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що протокол № 13 не містить жодних конкретних посилань на підтвердження обставини, що позивач не стає на шлях виправлення, та не містить будь-яких вказівок на позитивні характеристики засудженого та на підстави їх відхилення, що є неприпустимим.
39. За таких обставин, Верховний Суд уважає, що оскаржуване рішення не відповідає критерію пропорційності, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
40. Стосовно доводів скаржника про втручання судами попередніх інстанцій в дискерційні повноваження відповідача шляхом зобов'язання повторно розглянути подання виправної колонії колегія суддів зазначає наступне.
41. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
42. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
43. Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
44. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
45. Водночас, дискреційні повноваження, слід вважати такими, що передбачають повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною.
46. На переконання колегії суддів, судом першої інстанції обгрунтовано вказано на неможливість відновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача перевести засудженого ОСОБА_1 з житлових приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки, оскільки таке зобов'язання мало б ознаки втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, що є неприпустимим.
47. Водночас, Верховний Суд вважає, що зобов'язуючи Центральну комісію Міністерства юстиції України повторно розглянути подання Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96» від 27.07.2017 з урахуванням висновків суду, судами попередніх інстанцій забезпечили захист прав позивача за наслідками встановлення протиправності дій суб'єкта владних повноважень.
48. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач діяв на підставі та в межах своїх повноважень.
49. На переконання колегії суддів, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, та не містять належних обґрунтувань правомірності дій відповідача.
50. Враховуючи викладене, Верховний Суд доходить до висновку, що судами попередніх інстанцій дотримано норми матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішень.
51. На думку колегії суддів, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
52. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
53. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
54. З огляду на наведене, касаційна скарга Міністерства юстиції України не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -
55. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
56. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 у справі № 817/1674/17 за позовом ОСОБА_1 до Центральної комісії Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинення певних дій- залишити без змін.
57. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М. М. Яковенко