Іменем України
10 грудня 2019 року
Київ
справа №2340/4387/18
адміністративне провадження №К/9901/30412/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року (головуючий суддя - Геращенко В. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (головуючий суддя - Пилипенко О. Є., судді: Бужак Н. П., Костюк Л. О.) у справі № 2340/4387/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДФС в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,
У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0099361310 від 13 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0099431310 від 13 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0099481310 від 13 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0102051308 від 16 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0102461308 від 17 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0102921311 від 17 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0102511308 від 17 серпня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0124721311 від 18 вересня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0002262317 від 6 вересня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС №0124721311 від 18 вересня 2018 року.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій здійснено після відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення. З-поміж іншого позивач посилався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у адміністративній справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22 вересня 2017 року № 0017921300, правовідносини в якій подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов'язків сторін в яких виник спір.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 4 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, позов задовольнив повністю, визнав протиправними і скасував рішення ГУ ДФС №0099361310 від 13 серпня 2018 року; №0099431310 від 13 серпня 2018 року; №0099481310 від 13 серпня 2018 року; №0102051308 від 16 серпня 2018 року; №0102461308 від 17 серпня 2018 року; №0102921311 від 17 серпня 2018 року; №0102511308 від 17 серпня 2018 року; №0124721311 від 18 вересня 2018 року; №0002262317 від 6 вересня 2018 року; №0124721311 від 18 вересня 2018 року.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» (згодом ПАТ «Черкасиобленерго»), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Головним управлінням ДФС у Черкаській області спірними рішеннями застосовано штрафні санкції та нараховано пеню до відокремлених підрозділів позивача за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування».
Скасовуючи зазначені рішення ГУ ДФС, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що положеннями Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-XII), які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовуються. При цьому суди попередніх інстанцій посилалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №823/2240/17.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга обґрунтована тим, на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2343-ХІІ діяв в редакції Закону №4212-VI, стаття 19 якого встановлює заборону щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення тільки вимог, на які поширюється мораторій. Оскільки строк виконання зобов'язань зі сплати єдиного внеску у позивача настав після порушення справи про банкрутство і на них мораторій не поширюється, штрафні санкції та пеня за їх невиконання контролюючим органом застосовані (нараховані) правомірно. Зазначає, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 812/1044/16, з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в тому числі і штрафних санкцій, нарахованих на підставі положень Податкового кодексу України.
ПАТ «Черкасиобленерго» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. На обґрунтування своєї позиції посилається на те, що Товариство перебуває у процедурі банкрутства з 14 травня 2004 року і з цього часу введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що оскільки провадження у справі про банкрутство порушено до 19 січня 2013 року, до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає Закон №2343-XII без врахування змін. При цьому, у редакції Закону до 19 січня 2013 року не було застережень, що мораторій поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон № 4212-VI, яким Закон № 2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов'язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку кого він регулює, а також для всіх суб'єктів правозастосування. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини регулююються нормами Закону № 2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, оскільки провадження у справі про визнання ПАТ «Черкасиобленерго» банкрутом порушено 14 травня 2004 року.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (в редакції Закону № 4212-VI) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами третім, четвертим частини третьої цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині п'ятій цієї статті міститься застереження, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п'ятого частини першої статті 38 Закону № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону № 2343-ХІІ, чинній до 19 січня 2013 року).
Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21 жовтня 2019 року втратив чинність Закон № 2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону № 2343-ХІІ.
Отже, встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.08.2018 №0096781309.
У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року (справа № 823/2240/17) та від 14 травня 2019 року (справа № 2340/4250/18), у зв'язку з чим колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача з посиланням на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2018 року.
Відповідно до положень частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права, як встановлено частиною третьою цієї статті, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для відшкодування судових витрат особі, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа, є задоволення позову судом.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).
Отже, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року у справі №2340/4387/18 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДФС в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень відмовити повністю.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Є.А. Усенко
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду