ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2019 року № 640/20468/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ), в якому просив:
пункт 5 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02 вересня 2019 року № 97, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу - визнати протиправним та скасувати;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату з урахуванням раніше виплаченої суми, одноразової грошової допомоги позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що твердження відповідача, що на момент встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги є безпідставним та необґрунтованим, з посиланням на норми Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
У відзиві представник відповідача зазначає, що дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу інвалідності.
Чинним на момент встановлення позивачу інвалідності законодавством, для застрахованих осіб, встановлено строк на звернення за страховими виплатами у три роки, тобто термін реалізації права позивача на страхові виплати сплинув 30.06.2007.
Отже, представник МУО просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідь на відзив фактично містить ті самі аргументи та доводи, що і позовна заява. Також позивач вказує, що ніколи не страхував своє життя та/чи здоров'я в НАСК «Оранта» та вважає, що Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488, визначають порядок виплати страхових сум військовослужбовцям призваним виключно на збори, а не особам, які проходили строкову службу чи за контрактом.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у Збройних силах колишнього Радянського Союзу з 29 вересня 1982 року по 02 лютого 1985 року, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 а.с. 33) та не заперечується відповідачем.
30 червня 2004 року під час первинного огляду позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби, про що видано витяг із акту огляду МСЕК до довідки від 02 липня 2004 року серії КИО-І № 156972 (т. 1 а.с. 35-36).
Згідно з витягом з акту огляду МСЕК до довідки від 12 вересня 2006 року серії КИО-І № 270011 (т. 1 а.с. 37-38) позивачу надана ІІ група інвалідності з 05 вересня 2006 року.
З матеріалів справи видно, що позивач звернувся з заявою до Київського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, який листом від 15 липня 2019 року № 2/5/1538, відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, звернувся до Департаменту фінансів МОУ, додавши заяву позивача та відповідні документи, зазначивши при цьому, що позивач не має право на отримання зазначеної грошової допомоги, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а також порушено вимоги Порядку пункт 6 підпункт 3.
З витягу з протоколу від 02 серпня 2019 року № 97 (т. 1 а.с. 42) вбачається, що, розглянувши подані документи, комісія МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, з тих підстав, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини 9 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 162 та пункту 9 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Третю групу інвалідності позивачу вперше встановлено 02 липня 2004 року, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на той період.
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності вперше, передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «б» пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Умови), встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою № 488.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 22 березня 2019 року у справі № 2340/2993/18.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З приводу твердження позивача, що Умови розповсюджуються на військовослужбовців призваних виключно на збори, суд зазначає про його хибність, оскільки як стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так і Умови використовують два окремі поняття, а саме: військовослужбовці та військовозобов'язані, призвані на збори.
При цьому, згідно з статтею 3 названого Закону до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів.
В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17 (адміністративне провадження № К/9901/30221/18).
Так, предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи, яку йому встановлено у 2006 році, проте, у вказаний період також діяли вказана редакція статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Умови, визначені Постановою № 488, які не передбачали, що у разі зміни групи інвалідності після первинного встановлення інвалідності здійснюється одноразова грошова допомоги у зв'язку з такими змінами.
Одночасно, згідно з пунктом 7 Умов вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» протягом трьох років з дня настання страхової події.
Крім того, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» завершено виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (ЗП України, 1992 р., № 10, ст. 242; 1995 р., № 6, ст. 146; Офіційний вісник України, 2003 р., № 37, ст. 1981; 2006 р., № 22, ст. 1609, № 48, ст. 3200).
Враховуючи, що позивачу інвалідність вперше встановлена у 2004 році, а також визначено вищу групу інвалідності - ІІ у 2006 році, тобто в період, коли законодавством не передбачалась можливість отримання одноразової допомоги, суд зазначає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги як особа з інвалідністю ІІ групи на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Умов.
Враховуючи викладене у сукупності, наведені правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправним та скасування пункту 5 протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02 вересня 2019 року № 97, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу та, відповідно, для зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату з урахуванням раніше виплаченої суми, одноразової грошової допомоги позивачу.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем вчинено дії у відповідності до критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України(03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк