ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 грудня 2019 року м. Київ № 640/3122/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В. В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті заборгованості з пенсії в сумі 129 449,11 грн. за період з 01 лютого 2015 року по 30 травня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії в сумі 129 449,11 грн. за період з 01 лютого 2015 року по 30 травня 2018 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн., та судовий збір у сумі 768,40 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті заборгованості з пенсії за період з 01.02.2015 по 30.05.2018 в сумі 129 449,11 грн.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.02.2015 по 30.05.2018 в сумі 129 449,11 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року задоволено частково. В резолютивній частині рішення слова та цифри « 129 449, 11 грн» замінено словами та цифрами « 129 443, 11 грн».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року залишено без змін.
27 листопада 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року, що полягає в невиплаті ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії в сумі 129 443,11 грн за період з 01 лютого 2015 року по 30 травня 2018 року;
- на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати в сумі 129 443,11 грн за період з 01 лютого 2015 року по 30 травня 2018 року.
В обґрунтування зазначає, що представник ОСОБА_1 звернувся із адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виконання рішення суду від 26 квітня 2019 року.
Листом від 15 листопада 2019 року №279496/02 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на вказаний адвокатський запит повідомило, що нараховані за рішенням суду кошти у сумі 129 443,11 грн за період з 01 лютого 2015 року по 30 травня 2018 року обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Розглянувши подану заяву ОСОБА_1 Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Шаренок проти України" від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Разом з тим, частиною четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Отже, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу
Керуючись статтями 383, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду про визнання протиправною бездіяльності подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В.В. Аверкова