ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 листопада 2019 року № 826/6286/17
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства економічного розвитку України
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної служби інтелектуальної власності України в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:
- признать несостоятельным Окончательное заключение экспертизы №3063/3А/17 от 09.02.2017 года по Заявке на изобретение №а 2011 13045 от 07.11.2011 года о несоответствии заявленного ОСОБА_2 изобретения условиям патентоспособности;
- признать незаконным по форме и по существу принятое на основании данного Заключения Решение Минэкономразвития, как правопреемника ГСИС, об отказе в выдаче ОСОБА_2 . Патента на данное изобретение;
- взыскать с ответчика в возмещение причиненного ОСОБА_2 морального ущерба в размере 2000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2017 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено судовий розгляд справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, оскаржуваним рішенням від 09.02.2017 №3063/3А/17 позивачу було відмовлено у видачі патенту на винахід, оскільки згідно з висновком кваліфікаційної експертизи було визнано невідповідність винаходу умовам патентоздатності. Позивач дане рішення вважає протиправним, зазначає про безпідставність та необґрунтованість висновків, покладених в його основу та вказує, що застосування відомих способів у запропонованому позивачем способі боротьби із сараною не є підставою для визнання його таким, що не відповідає умовам патентоздатності.
У судовому засіданні, що відбулося 06.02.2018 року позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представники відповідача не прибули .
Відповідно до протоколу судового засідання від 18.04.18 року представник позивача не прибув повторно у судове засідання, а суд протокольно ухвалив про розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача не надходило до суду відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
ОСОБА_1 було подано заявку №а201113045 на видачу патенту України на винахід «Вітроустановка».
За наслідком кваліфікаційної експертизи, яка проводилася ДП «Укрпатент» позивачу було направлено висновок від 09.02.2017 №3063/3А/17 про невідповідність умовам патентоздатності заявленого винаходу критеріям патентоздатності як «винахідницький рівень».
21.02.2017 позивач звернувся до Державної служби інтелектуальної власності із електронним зверненням, в якому просив направити рішення про відмову у видачі патенту на винахід за заявкою №а201113045.
12.04.2017 позивачу листом №1-15/2973 повідомлено, що остаточний висновок про невідповідність винаходу умовам петентоздатності за заявкою № а201113045 набув статусу рішення про відмову у видачі патенту на винахід, а рішення було надіслане на адресу заявника.
Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що листом №1-15/2973 позивачу було протиправно відмовлено в реєстрації винаходу, у зв'язку з чим, він звернувся за захистом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №436/2011 Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2016 №585 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності» Державну службу інтелектуальної власності України ліквідовано з покладанням завдань і функцій з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
Пунктом 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності України в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 №320 з травня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України почало виконувати функції та повноваження у сфері інтелектуальної власності.
Згідно з Положенням про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2016 №585 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності», вищевказане Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері інтелектуальної власності.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відтак, належним відповідачем по справі є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
Відносини, що виникають у сфері охорони прав на винаходи в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» від 15.12.1993 №3687-XII (далі - №3687 -XII).
Статтею 1 Закону №3687-XII встановлено, що установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону №3687-XII установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на винаходи і корисні моделі, для чого: організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них; видає патенти на винаходи і корисні моделі, забезпечує їх державну реєстрацію.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин таким центральним органом виконавчої влади була Державна служба інтелектуальної власності.
Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель передбачені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 №22 (далі - Правила №22).
Так, згідно п. 1.2 Правил №22 заявкою є сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту України на винахід чи патенту України на корисну модель.
Пунктом 3.1. Правил №22 встановлено склад заявки. Заявка повинна містити: заяву про видачу патенту України на винахід (корисну модель); опис винаходу (корисної моделі); формулу винаходу (корисної моделі); креслення (якщо на них є посилання в описі); реферат.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 було подано заявку на видачу патенту від 07.11.2011 №а201113045, яка містила опис винаходу «Вітроустановка».
Згідно п. 6.5 Правил №197 при перевірці заявленого винаходу умовам патентоздатності встановлюється відповідність винаходу умовам промислової придатності, новизни та винахідницького рівня, а також проводиться додаткова перевірка відповідності винаходу умовам надання правової охорони відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону.
Так, за наслідком кваліфікаційної експертизи, яка проводилася ДП «Укрпатент» позивачу було направлено висновок від 09.02.2017 №3063/ЗА/17 про невідповідність умовам заявленого винаходу критеріям патентоздатності як «винахідницький рівень».
В висновку зазначено, що порівняльний аналіз рівня техніки показав, що заявлений спосіб не відповідає умові патентоздатності винахідницький рівень, оскільки він є очевидним.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5 Закону №3687-XII винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо.
Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
Рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує тій даті, яка зазначена у частині четвертій цієї статті, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати.
Згідно п. 7 ст. 7 Закону № 3687-XII винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня зміст заявок, зазначених у частині п'ятій цієї статті, до уваги не береться.
Разом з тим, відповідно до рішення від 09.02.2017 року №3063/3А/17 вбачається, що винахід поданий позивачем не відповідає критерію патентоспроможності «винахідницький рівень» та складає частину рівня техніки, оскільки відомі винаходи аналогічного призначення, посилаючись на документи : D1 JP H08312522A Патент Японія від 26.11.1996 року, D2 US 7843079A від 30.11.2010 року Патент USA, D3 EA 013064 B1 від 26.02.2010 року.
Враховуючи наведене, ДП "Український інститут інтелектуальної власності" дійшов висновку, що відповідно до пункту 6.5.3.5 "Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель", винахід за незалежним пунктом 1 формули не відповідає умові патентоздатності "винахідницький рівень", тому експертизою був прийнятий остаточний висновок, що даний винахід не відповідає умовам патентоздатності "винахідницький рівень".
Відповідно до встановленої процедури розгляду заявок, на підставі висновку закладу експертизи про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи Державною службою інтелектуальною власності України було прийнято рішення про відмову у видачі патенту на винахід "Вітроустановка" за заявкою № а 201113045.
У межах даної справи позивачем оскаржується рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 09.02.2017 № 3063/ЗА/17 про відмову у видачі патенту на винахід за заявкою № а 201113045. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що 09.02.2017 ДП "Український інститут інтелектуальної власності" від 3063/ЗА/17 складено остаточний висновок. Такий висновок, затверджений Державною службою інтелектуальної власності, набув статусу рішення про відмову у видачі патенту на винахід.
За висновком суду, відповідач діяв в межах повноважень, затверджуючи відповідний висновок, водночас доказів, які б спростували висновки остаточної експертизи та, як наслідок, свідчили б про протиправність рішення Державної служби інтелектуальної власності України, позивачем суду не надано.
Розглянувши вимогу позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн., то суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Постановою пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.
З вищевказаного вбачається, що обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди спричиненої позивачу, внаслідок протиправного рішення Державної служби інтелектуальної власності України.
Щодо відшкодування витрат на проїзд, то суд зазначає слідуюче.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.2 ч.3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 135 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
До зазначених вище витрат відносяться: витрати на переїзд до іншого населеного пункту сторін та їх представників, витрати на наймання житла для сторін та їх представників у разі переїзду до іншого населеного пункту, добові у разі переїзду до іншого населеного пункту, втрачений заробіток та збитки за відрив від звичайних занять сторін та їх представників.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд звертає увагу, що право на компенсацію судових витрат, зокрема витрат, що пов'язані із прибуттям до суду має сторона у разі задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства економічного розвитку України (ідентифікаційний код 37508596, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур