ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
08 грудня 2009 року 13 год. 45 хв. № 2а-1269/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовомОСОБА_1
ДоГоловного управління земельних ресурсів м. Києва
Треті особи1. ОСОБА_2 2. ОСОБА_3
Прозобов'язання вчинити певні дії
За участю представників сторін
позивач: ОСОБА_1 паспорт с. НОМЕР_1
від позивача: Ніцу І.Г. за дов. від 05.09.2006 р.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи 1: Редькович В.В. за дов. від 05.03.2009 р.
від третьої особи 2: не з'явився
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Головного управління земельних ресурсів м. Києва про зобов'язання виключити з автоматизованої системи ПК «Кадастр'відомості щодо реєстрації за ОСОБА_2 земельної ділянки розміром 400 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий код : 85:048:028), а Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування від 08.04.2008 р. виготовлений ПП «Спектр'на підставі скасованих судових рішень анулювати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2009 р. за клопотанням позивачів ОСОБА_3 було виключено з числа позивачів та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Позивач та представник позивача адміністративний позов підтримали, просили суд адміністративний позов задовольнити. Позивач вважає, бездіяльність відповідача щодо вилучення відомостей з земельного кадастру, а також щодо анулювання технічного звіту, незаконною та такою, що порушує права як землекористувача.
В наданих суду письмових запереченнях відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції посилається на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2007 р. у справі № 2-244/2007 та заяву ОСОБА_2 від 04.09.2007 р. на підставі яких ПП «Спектр'був розроблений технічний звіт по встановленню меж землекористування земельної ділянки по АДРЕСА_1 та вказує на те, що немає правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо анулювання технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, адже Головне управління може вчинити такі дії за рішенням суду, а таке рішення на адресу управління не надходило.
Представник третьої особи 1 просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Третя особа 2 в судові засідання не з'являлася, про причини своєї неявки суду не повідомляла, письмових пояснень по суті адміністративного не надала.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно -правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Відповідно до договору дарування від 28.02.1996 р. ОСОБА_1 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться на земельній ділянці площею 1852 кв.м.
Співвласники неодноразово змінювалися, 06.10.1995 р. у відповідності до укладеного договору купівлі-продажу власником 32/100 частки домоволодіння стала ОСОБА_4 , 28.12.2004 р. відповідно до договору купівлі-продажу частини домоволодіння став ОСОБА_5 , а 30.12.2007 р. ОСОБА_3
10.10.2001 р. була укладена угода між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до якої ОСОБА_1 добровільно відмовився від користування земельною ділянкою розміром 400 кв.м. на користь ОСОБА_2 , а остання зобов'язалась компенсувати ОСОБА_1 передачу у її користування земельної ділянки шляхом передачі у власність останнього будівельні матеріали, для закінчення будівництва його будинку. Свої зобов'язання ОСОБА_2 виконала, наприкінці жовтня 2001 року передала будівельні матеріали на обумовлену вартість ОСОБА_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2007 р. у справі 2-244/2007 р. визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування на 400 кв.м. земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 внаслідок його добровільної відмови від користування, а ОСОБА_2 визнано землекористувачем земельної ділянки розміром 400 кв.м. по АДРЕСА_1 та зобов'язано Київську міську раду внести відповідні зміни в технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки № 85:048:002.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2007 р. вищевказане рішення Оболонського районного суду м. Києва було залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку до Верховного Суду України, який ухвалою від 30.01.2008 р. рішення суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду м. Києва скасував та справу направив на новий розгляд.
Позивач зазначив, що оскільки, рішення суду на підставі яких були внесені зміни до кадастру, скасовані, то він звернувся до Головного управління земельних ресурсів м. Києва із заявою про вилучення відомостей з автоматизованої системи ПК «Кадастр'про реєстрацію ОСОБА_2 землекористувачем, а також матеріали інвентаризаційної справи, які були проведені 08.04.2008 р.
Листом 29.09.2008 р. за № 08-55/39646 Головне управління земельних ресурсів м. Києва повідомило позивача про те, що згідно даними автоматизованої системи ПК «Кадастр'зазначена спірна земельна ділянка площею 400 кв.м. (кастровий номер 85:048:028, АДРЕСА_1) зареєстрована за ОСОБА_2 Земельна ділянка площею 2256,04 кв.м. (кастровий номер 85:048:002, АДРЕСА_1 ) зареєстрована за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 -співвласниками ж/б по АДРЕСА_1 .
На повторне звернення позивача, було отримано відповідь від 24.10.2008 р. за № 03-21/43275 в якій зазначено, що відповідно до даних автоматизованої системи ПК «Кадастр» земельна ділянка по АДРЕСА_1 (кадастровий код 85:048:028) зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування від 08.04.2008 р. Роботи по виготовленню технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування виконані ПП «Спектр'на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06.04.2007 р. у справі 2-244/2007, а також ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2007 р. № 22-5438.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо вилучення відомостей з земельного кадастру, а також щодо анулювання технічного звіту, є незаконною та такою, що порушує його права як землекористувача, а тому звернувся до суду за їх захистом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити з наступних підстав.
Як вже було зазначено вище, 10.10.2001 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір, за яким ОСОБА_1 передав право користування спірною земельною ділянкою на користь ОСОБА_2 , за що остання передала йому певну кількість будівельних матеріалів. З моменту укладення зазначеного договору, тобто з 10.10.2001 р. та по даний час ОСОБА_2 користується зазначеною вище земельною ділянкою. Таким чином, ОСОБА_2 на даний момент є фактичним землекористувачем земельної ділянки.
Згідно п. 2.3. Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.2002 р. № 182/342, Головне управління земельних ресурсів здійснює ведення державного земельного кадастру відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 12.01.1993 р. було затверджено Положення про порядок ведення державного земельного кадастру.
Згідно п. 3 зазначеного Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою на базі нормативних документів, затверджених Держкомземом.
Згідно п.1.2. Тимчасових методичних вказівок по кадастровому землеустрою (інвентаризації земель), що затверджені Державним комітетом України по Земельних ресурсах 04.08.1999 р., кадастровий землеустрій (інвентаризація земель) включає ведення списку (реєстру) фактичних землекористувачів.
Головне управління земельних ресурсів м. Києва як структурний підрозділ Виконавчого органу Київської міської ради може діяти виключно у межах повноважень, що йому надані.
Як бачимо, відповідач по справі мав всі повноваження для внесення змін до автоматизованої системи ПК «Кадастр», оскільки ОСОБА_2 на даний момент є фактичним землекористувачем зазначеної вище земельної ділянки.
Позивач обґрунтовуючи свою позицію, посилається на те, що він є землекористувачем земельної ділянки та вважаємо дії відповідача незаконними, безпідставними та такими, що безпосередньо порушують його права як землекористувача.
Набуття прав на землю громадянами регламентоване ст. ст. 116, 118, 120, 121 Земельного кодексу України.
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності або право користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди) виникає після одержання її власником або користувачем відповідного правовстановлюючого документа та його державної реєстрації.
Згідно положень Земельного кодексу України усунення порушень прав на землю може вимагати виключно власник земельної ділянки або землекористувач.
Оскільки, у ОСОБА_1 відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку (державний акт або договір оренди), то відповідач не мав підстав задовольняти клопотання ОСОБА_1 щодо внесення змін до автоматизованої системи ПК «Кадастр'на захист його прав і відповідно, дії відповідача не могли порушити права позивача, які в нього відсутні.
Позивач вважає, що оскільки рішення суду на підставі яких були внесені зміни до кадастру скасовані, то відповідач має вилучити відомості з автоматизованої системи ПК «Кадастр'про реєстрацію ОСОБА_2 землекористувачем, а також матеріали інвентаризаційної справи, які були проведені 08.04.2008 р.
Скасування рішення Оболонського районного суд м. Києва від 06.04.2007 р. у справі 2-244/2007 та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2007 р. відповідно до яких за ОСОБА_2 було визнано землекористувачем земельної ділянки розміром 400 кв.м. по АДРЕСА_1 , жодним чином не впливає на дійсність угоди укладеної 10.10.2001 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та не забороняє ОСОБА_2 користуватися спірною земельною ділянкою.
Таким чином, фактичне користуння на даний момент земельної ділянки ОСОБА_2 не дає підстав відповідачу вносити будь-які зміни до автоматизованої системи ПК «Кадастр'і тим, більше, анулювати технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування від 08.04.2008 р. виготовлений ПП «Спектр'на підставі скасованих судових рішень, як того вимагає позивач.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.Є. Пилипенко
Дата підписання повного тексту постанови: 25.12.2009 р.