Справа № 199/2403/18 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко І. Г.
Провадження № 22-ц/818/4808/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають з сімейних правовідносин про позбавлення батьківських прав
05 грудня 2019 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Кіся П.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря судового засідання Пузікової Ю.С., Брулевича В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року, ухвалене у складі судді Рибальченко І.Г., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа управління - служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради про позбавлення батьківських прав,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо їх сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В позові зазначала, що з відповідачем по справі вона проживала у фактичному шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 . Восени 2011 року сімейні стосунки сторін припинилися, вони припинили спільне проживання, дитина мешкає з позивачем ОСОБА_1 14 вересня 2013 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , спільно з яким виховують та утримують дитину, якого її син ОСОБА_3 вважає батьком.
Тривалий час відповідач ОСОБА_2 , як батько малолітнього, не цікавиться станом здоров'я, фізичним та духовним розвитком свого сина. Покладений рішенням Амур-Ніжньодніпровської районного суду м. Дніпро від 17.08.2015 обов'язок по сплаті аліментів ОСОБА_2 не виконує. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала на підставах, викладених в позові та наполягала на його задоволені. Позивач підтвердила, що її син не знайомий з ОСОБА_2 Батьком вважає її чоловіка ОСОБА_4 Дитина за станом здоров'я часто потребує медичної допомоги, але відповідач життям сина не цікавиться та не спілкується з ним майже 8 років, аліменти регулярно не сплачує, що призвело до значної заборгованості. Зустрічі ОСОБА_2 з сином можуть зашкодити дитині та його психологічному стану. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме інтересам сина.
Відповідач заперечував в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог. Пояснив, що він бажає спілкуватися з сином, але позивач створює йому перешкоди для побачень з дитиною. Стягнуті за рішенням суду аліменти намагається своєчасно сплачувати. Заборгованість виникла внаслідок поважних причин, оскільки він не працював за станом здоров'я, перебував на лікарняному та вимушений був звільнитися з роботи. Внаслідок хронічних захворювань потребує постійного лікування. Він намагався зустрітися з сином, їздив до нього зі своїми знайомими, але позивач йому не давала можливості зустрітися з дитиною. Звертався в органи опіки та піклування в 2016 році, ОСОБА_2 зазначив, що бажає спілкуватися з дитиною та приймати участь у його вихованні.
Третя особа управління- служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради направила висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . В письмовій заяві просилили розгляд справи проводити за відсутності їх представника.
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа управління - служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради про позбавлення батьківських прав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове.
В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалено судом за неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказала, що рішенням у цій же справі від 23.07.2018 Красноградський районний суд Харківської області задовольнив її позовні вимоги. Постановою Харківського апеляційного суду від 14.11.2018 рішення суду першої інстанції було залишене без змін. Постановою Верховного Суду від 20.03.2019 касаційну скаргу відповідача було задоволено частково, скасовано судові рішення, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Послалась на те, що, скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків та саме наявність ухилення від здійснення своїх батьківських обов'язків. Верховний Суд зазначив, що судами не було встановлено, чи і надалі відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та не бере участь у вихованні свого сина, після звернення із заявою від 06.06.2016 до Управління служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті ради з приводу його участі у вихованні сина.
Зауважила, що відповідач з однорічного віку дитини участі у вихованні, спілкуванні та розвитку не приймав, святкових заходів за участю дитини не відвідував, його життям не цікавився, доказів про наявність перешкоду спілкуванні з сином не надав.
Вказала, що сам факт заперечення відповідає проти позову та декларування свого бажання бачитись з дитиною не може свідчити про прояв інтересу батька до дитини та його бажання виконувати обов'язки з виховання дитини.
Зазначила, що ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та свідоме нехтування ними підтверджено наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами - письмовими доказами, показаннями свідків зі сторони відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які не підтвердили факт перешкоджання нею у спілкуванні відповідача з дитиною, показання свідків за її клопотанням ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтвердили відсутність перешкод у спілкуванні з її боку та підтвердили факт самоусунення відповідача від піклування дитиною протягом 8 років, письмовими доказами, а також висновком Управління служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місії Дніпро раді про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Послалась на те, що 18.07.2014 відповідачу було призначено дні побачення з сином, але всупереч рішенню відповідач знехтував своїм правом, жодного разу з сином не зустрічався, тобто його звернення з відповідною заявою не відповідає його внутрішній волі та бажанню спілкуватися з сином.
Позивач вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки систематичному ухиленню відповідача від сплати аліментів, підтверджується наявними у матеріалах справи постанови державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпро від 10.02.2017 та відповіді Пенсійного фонду України за № 1031734678 від 05.12.2017 на запит державного виконавця про осіб боржників.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшов, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України.
В судове засідання 05.12.2019 ОСОБА_2 подав письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Вказав, що він має намір спілкуватись зі своєю дитиною, однак позивач створює у цьому перешкоди, що підтвердили в суді свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 .
Зазначив, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а у зв'язку із погіршенням стану його здоров'я та як наслідок звільнення з роботи для проходження лікування.
Вважає, що відсутні законні підстави для позбавлення його батьківських прав.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення позивача та відповідача, за відсутності третьої особи, яка належним чином повідомлена про розгляд справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін визначені у ст. 375 ЦПК України, за якоюсуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_11 . 14 вересня 2013 року ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_12 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Рішенням Амур-Ніжньодніпровського районного суду м. Дніпро від 17.08.2015 на користь позивача стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 24 березня 2015 року і до повноліття дитини. Виконавчий лист перебуває на виконанні в Амур-Ніжньодніпровському відділі державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області, заборгованість по сплаті аліментів станом на квітень 2019 року склала 35225,10 грн.
Як зазначено в довідці про склад сім'ї від 05.02.2018, ОСОБА_13 проживає разом з матір'ю та її чоловіком ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 .
За рішенням Амур-Ніжньодніпровської районної у м. Дніпро ради від 18 липня 2014 року відповідачу було призначено дні побачень з сином, а саме кожну другу та четверту неділю місяця з 11-ї години до 15-ї години. З липня 2016 року ОСОБА_2 з питанням щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною до органу опіки та піклування не звертався.
Допитаний як свідок ОСОБА_4 пояснив, що він чоловік ОСОБА_1 і вони спільно виховують її сина ОСОБА_3 . Відповідач не спілкується з дитиною, приїздив не більше двох разів. Він з дружиною виховує ОСОБА_3 як власну дитину. Відповідач для нього чужа людина і батьком для ОСОБА_3 є він.
Свідок ОСОБА_9 зазначила, що позивач її племінниця. Їй відомо, що ОСОБА_3 вважає батьком ОСОБА_4 . Відповідача тривалий час не бачила, він з дитиною не спілкується та не цікавиться життям сина.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_1 його дочка. Вона спільно проживала з відповідачем більше року, в 2010 році народився син ОСОБА_3 . Їх стосунки не склалися, через деякий час донька одружилася з ОСОБА_4 . Він один раз бачив ОСОБА_2 поруч з будинком ОСОБА_1 . На його думку, відповідач мав можливість спілкуватися з дитиною, але він вважає, що це зашкодить хлопчику. Задоволення позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме інтересам ОСОБА_3 , оскільки дитина йому байдужа і він не цікавився життям та здоров'ям сина, не утримував його.
ОСОБА_14 підтвердила, що її син, відповідач по справі, проживав з позивачем і вони мають спільну дитину. Оскільки ОСОБА_1 заперечувала проти спілкування ОСОБА_2 та сина, батько був позбавлений можливості зустрічатися з дитиною. Останній раз вона бачила онука в дворічному віці.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що він хрещений ОСОБА_3 . Він може лише позитивно охарактеризувати ОСОБА_2 , який багато працює. Спільно влітку 2016 року вони намагалися побачити дитину, але змогли лише передати подарунок через чоловіка позивача. Він вважає, що ОСОБА_1 перешкоджає спілкуванню батька та сина. ОСОБА_2 цікавиться життям дитини, прагне його бачити та спілкуватися з ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що враховуючи конкретні обставини справи, ставлення відповідача до сина, його бажання виконувати батьківські обов'язки по відношенню до дитини сторін, намагання відповідача спілкуватись з сином, надання відповідачем коштів на утримання дитини, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, відсутні підстави для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . Доводи позивача, що відповідач умисно ухиляється від виховання своєї дитини та свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, - не доведені, незважаючи на те, що, відсутні відомості звернення до служби у справах дітей з приводу чинення перешкод позивачем у спілкуванні з дитиною.
Суд першої інстанції також вказав, що висновок органу опіки та піклування від 15 червня 2018 року про доцільність позбавлення батьківських прав ґрунтується лише на фактах окремого проживання батька та дитини, що відповідач не відвідує дитину, яка перебуває на повному утриманні матері, має значну заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини. Причини такої поведінки відповідача орган опіки та піклування не з'ясував, умови його проживання не досліджував, про необхідність змінити ставлення до виховання дитини не попереджував.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 150 СК України).
Батьки мають рівні права на виховання дитини та спілкування з нею, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Згідно ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, на які в обґрунтування позову посилається позивач, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Як передбачено ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження.
В абзаці 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.
Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд в постанові від 14 листопада 2018 року вказав на необхідність встановлення ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків після звернення у липні 2016 року до Управління служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради з приводу його участі у вихованні сина.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечила проти того, що вона перешкоджає батьку спілкуватися з сином, але при цьому пояснила, що вона не розповіла синові, що ОСОБА_2 є його біологічним батьком. За відсутності поважних причин для цього, колегія суддів розцінює таку поведінку позивача як ознаку наявного між сторонами особистого конфлікту, внаслідок чого відповідач дійсно не має можливості спілкуватися з сином, тобто між сторонами фактично виник спір щодо порядку спілкування з дитиною, внаслідок якого відповідач у повній мірі не має змоги здійснюватися свої батьківські права та обов'язки.
Колегія суддів також враховує, що відповідач сплачує аліменти на утримання дитини, а наявна в справі медична документація вказує на те, що відповідач тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні з 29.07.2016 по 10.08.2016, з 29.03.2017 по 12.04.2017, з 26.12.2017 по 09.01.2018, лікувався амбулаторно з 08.12.2017 по 23.12.2017, з 10.01.2018 по 03.02.2018 (т. 1 а. с. 55-62).
Вказане узгоджується з поясненнями відповідача стосовно того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини.
Таким чином, позивачем дійсно не було доведено, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов'язків, зокрема обов'язку щодо надання утримання дитині, а доводи скарги цього висновку не спростовують.
З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2019 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії П.В. Кісь.
О.М. Хорошевський.