Іменем України
05 грудня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/3428/15-ц
провадження № 22-ц/4809/1762/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.
секретар Гончар В.В.
учасники справи:
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2018 року, суддя Іванова Л.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до умов зазначеного Договору, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг. При цьому, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua /terms/pages/70/ з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 Умов та Правил надання банківських послуг.
У порушення умов Договору відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31.03.2015 року заборгованість за кредитним договором становить 28 590 грн. 02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17 540 грн. 70 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8 616 грн. 33 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 595 грн. 37 коп. Крім того, відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов при порушенні Позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. (фіксована частина) + 5% відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій, що становить 1 337 грн. 62 коп.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором від 20.07.2010 року в розмірі 28 590 грн. 02 коп., а також судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 285 грн. 90 коп.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 серпня 2015 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 28 590,02 грн. заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.07.2010 року, з яких 17 540,70 грн. заборгованість по кредиту; 8 616,33 грн. заборгованість по сплаті відсотків; 595,37 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн. штраф (фіксована частина) та 1 337,62 грн. штраф (процентна складова), а також судовий збір в розмірі 285,90 грн.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, задоволено. Заочне рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13.08.2015 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - скасоване та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2018 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем надані належні та допустимі докази, на підтвердження укладення кредитного договору та заборгованості. Відповідачем зазначені докази не спростовані.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11.11.2019 по справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18.11.2019 справу призначено до розгляду.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги. Зазначається, що Анкета-заява від 29.07.2010 року є лише носієм персональної інформації відповідача і не містить жодних даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, погодження розміру кредитного ліміту, розміру відсоткової ставки за кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
В матеріалах справи відсутній письмовий двосторонній договір позики або кредитний договір укладений між позивачем та відповідачем, з власноручним підписом.
Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» долучених до анкети-заяви не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки зазначені Умови не містять підпису позичальника, крім того, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови були надані відповідачу для ознайомлення, і що саме зміст цих Умов він розумів, підписуючи анкету-заяву. Витяг з «Умов та правил користування банківських послуг» в Приватбанку не містять відомостей про їх редакцію станом на 2010 рік, а також не містять підпису відповідача про їх ознайомлення.
Відповідач не отримував кредитних коштів від позивача.
Наданий розрахунок заборгованості по картковому рахунку не може бути належним доказом, оскільки з його змісту не вбачається на якій підставі було відкрито даний картковий рахунок і не є доказом, який підтверджує надання кредиту.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що між Банком та ОСОБА_1 20 липня 2010 року було укладено кредитний договір, форма якого складається з Заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, та Тарифів Банку, та за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в , а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
Станом на 31 березня 2015 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 28 590 грн. 02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17 540 грн. 70 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8 616 грн. 33 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 595 грн. 37 коп., а також штрафів в розмірі 1 837 грн. 62 коп.
Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, підписану 29 липня 2010 року ОСОБА_1 , факт підписання зазначеної Анкети не заперечувався представником відповідача.
Суд першої інстанції зазначив, що у зазначеній анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку відсутні дані про те, на яку саме картку виявив бажання оформити на своє ім'я відповідач , так як інформація щодо виду картки, яку просив оформити позичальник у анкеті-заяві відсутня, відсутні також дані щодо строку її (картки) дії, номер картки та який рахунок відкрито на ім'я позичальника, не зазначено розмір кредитного ліміту, а так само, розмір відсоткової ставки по кредиту.
Зазначена Анкета-заява не містить жодних даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, бажання останнім одержати кредитну картку із встановленим на ній лімітом, погодження розміру кредитного ліміту, а також розміру відсоткової ставки за кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, крім особистих даних (анкетних даних відповідача, його соціального статусу, сімейного стану, розміру доходу, очікуваних надходжень, наявності нерухомості) та підпису відповідача.
Суд першої інстанції зазначив, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010 - 256, долучені до анкети-заяви, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, з тих підстав, що зазначені Умови не містять підпису позичальника, крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови були надані позичальнику для ознайомлення, і що саме зміст цих Умов розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Крім того, витяг з Умов та правил користування банківських послуг в Приватбанку не містить відомостей про їх редакцію станом на 2010 рік, а також не містить підпису відповідача ОСОБА_1 про їх ознайомлення.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП - 2010-256, у зв'язку з відсутністю на них підпису відповідача, та недоведеністю у зв'язку з цим факту ознайомлення відповідача з Умовами, - не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Розрахунок заборгованості, проведений співробітником банку, якого неможливо ідентифікувати за прізвищем, у зв'язку з його (прізвища) відсутністю в розрахунку, фактично є відображенням односторонніх математично-арифметичних розрахунків позивача та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових сум.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки, її вид, а також розміру наданого ОСОБА_1 кредиту, розміру відсоткової ставки за кредитом, на підставі чого, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів, що вказані в розрахунку заборгованості, не є можливим, а тому відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20 липня 2010 року в розмірі 28 590 грн. 02 коп. за його недоведеністю та безпідставністю.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що між Банком та ОСОБА_1 20 липня 2010 року було укладено кредитний договір, форма якого складається з Заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, та Тарифів Банку, та за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в , а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
Станом на 31 березня 2015 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 28 590 грн. 02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17 540 грн. 70 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8 616 грн. 33 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 595 грн. 37 коп., а також штрафів в розмірі 1 837 грн. 62 коп.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Витягом з Тарифів по престижним карткам VISA та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів заяви та наданих сторонами доказів.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2018 року , залишити без змін.
Текст постанови складено 11.12.2019 року.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: