Провадження № 11-кп/821/422/19 Справа № 690/316/17 Категорія: ч.1 ст.125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
10 грудня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого суддів за участю: при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5
прокурораОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 на вирок Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт. Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області, українка, громадянка України, освіта повна загальна середня, одружена, пенсіонерка, інвалід 2 групи, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України і призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідно в сумі становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
На підставі п. 1 ч.1 ст.49 КК України звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності по ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності,
Згідно вироку ОСОБА_7 визнана винуватою та засуджена за те, що 08.04.2017 близько 09 год. 30 хв., перебуваючи по АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_9 , умисно нанесла йому два удари кулаком правої руки по лівій частині обличчя та голови, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді синця на спинці носа, які згідно висновку експертизи №05-9-01/165 від 28.04.2017 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинені дією тупого твердого предмета, давність спричинення яких може відповідати 08.04.2017.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій просять вирок скасувати і ухвалити виправдувальний вирок в зв'язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого їй правопорушення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом допущено невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Звертає увагу на те, що жодних доказів, які б свідчили про нанесення обвинуваченою ударів ОСОБА_9 матеріали справи не містять. Водночас свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були допитані в суді першої інстанції показали, що вони були очевидцями подій та жодних ударів обвинувачена потерпілому не наносила. Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , яких на місці події не було надали суду протилежні свідчення, до яких суд повинен був віднестися критично.
Крім того, вказує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проведено з порушенням норм КПК України, а тому докази отримані з порушенням та є недопустимими.
Вважає, що у слідчого Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_16 були відсутні процесуальні повноваження слідчого на здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, а тому всі процесуальні рішення, документи та докази, які добуті в ході досудового розслідування являються недопустимими.
Крім того, вказує на інші порушення, допущені в ході досудового розслідування, зокрема, порушення кримінального провадження за заявою ОСОБА_9 , а не ОСОБА_9 , зазначення понятих, яких фактично не існує. Враховуючи викладене, захисник вважає, що в діях обвинуваченої відсутній склад інкримінованого правопорушення, а тому суд повинен був винести виправдувальний вирок.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченої та її захисника, які виступили в підтримку вимог апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Так, висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нею злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України відповідає фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням дійсних обставин події та ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які детально досліджені в судовому засіданні і в їх сукупності та взаємозв'язку дана правильна юридична оцінка у відповідності до ст. 94 КПК України.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину, її вина повністю доведена доказами, які досліджені судом першої інстанції, а саме, показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_14 протоколом про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, рапортом Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області від 08.04.2017, протоколом слідчого експерименту від 25.04.2017 та фототаблицею до нього, протоколом слідчого експерименту від 17.05.2017, висновком судово-медичної експертизи від 27.04.2017, висновком судово-медичної експертизи від 23.06.2017.
Так, твердження апелянтів про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України спростовується, насамперед, показами потерпілого ОСОБА_9 , згідно яких 08.04.2017 близько 09 год. 30 хв., перебуваючи по вул. Миру, 7 в м. Ватутіне Черкаської області він отримав тілесні ушкодження у вигляді синця на спинці носа внаслідок нанесення ОСОБА_7 двох ударів кулаком правої руки в область лівої частини обличчя та голови. Також показав, що акти агресії з боку ОСОБА_7 мали неодноразовий характер, ОСОБА_7 підходила до його місця торгівлі, погрожувала розправою, викрикувала на його адресу нецензурну лайку та демонструвала якісь папери, на що він з метою не допущення повторного нанесення йому тілесних ушкоджень попередив її, щоб вона не наближалась до нього.
Вказані покази потерпілого повністю узгоджуються, з наданими в суді першої інстанції, показами свідка ОСОБА_15 , яка була очевидцем подій та бачила, як обвинувачена нанесла два удари кулаком в область обличчя та голови потерпілого, погрожувала йому розправою та виражалась нецензурною мовою в бік останнього.
Такі покази потерпілого та свідка ОСОБА_15 відповідають даним протоколів слідчого експерименту від 25.04.2017, 17.05.2017, які проведено за участю потерпілого ОСОБА_9 з метою встановлення механізму нанесення ударів ОСОБА_7 .
Крім того, покази потерпілого та свідка ОСОБА_15 , щодо механізму та локалізації нанесених тілесних ушкоджень підтверджуються даними висновків судово-медичних експертиз від 27.04.2017 та від 23.06.2017.
Так, згідно даних висновку судово-медичної експертизи від 27.04.2017 у ОСОБА_9 мало місце тілесне ушкодження у вигляді синця на спинці носу, який спричинено дією тупого твердого предмету, давність спричинення можу відповідати часу, вказаному в постанові, тобто 08.04.2016 і відноситься до легких тілесних ушкоджень. ОСОБА_9 міг отримати виявлене на тілі тілесне ушкодження від удару рукою. Виявлене тілесне ушкодження могло утворитися при обставинах, викладених в протоколу слідчого експерименту від 25.04.2017.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 23.06.2017 тілесні ушкодження, виявлені на тілі ОСОБА_9 могли виникнути при обставинах та механізмі, вказаному свідком ОСОБА_15 у протоколі допиту від 26.04.2017, а також при обставинах та механізмі, вказаному потерпілим під час проведення з ним слідчого експерименту 17.05.2017.
Покази інших свідків, зокрема, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , які суд також поклав в основу обвинувачення, які, хоча не були безпосередніми очевидцями моменту нанесення тілесних ушкоджень, проте, надали свідчення, щодо подій, які відбувалися після цього, та в сукупності з іншими доказами, які наведені вище, доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
Доводи апелянтів, щодо безпідставного відхилення судом показів інших свідків, таких як, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані свідки надавали безпосередньо в суді першої інстанції покази, суд надав їм оцінку, проте, очевидцями нанесення тілесних ушкоджень та початку виниклого конфлікту між потерпілим та обвинуваченою вони не були, повідомили лише про події, які відбувались після нанесення тілесних ушкоджень. Так, покази свідка ОСОБА_11 є майже аналогічними показам свідка ОСОБА_13 , окрім свідчень про перебування свідка ОСОБА_15 на місці події. Покази свідка ОСОБА_12 суд першої інстанції вірно оцінив критично, оскільки він являється чоловіком обвинуваченої та жоден з інших свідків на місці події його не бачив. Крім того, як обґрунтовано зазначив суд, жоден з даних свідків не спростував показів потерпілого з приводу фактичних обставин нанесення йому тілесних ушкоджень.
Інші доводи апелянтів щодо порушень під час досудового розслідування, зокрема, невірне зазначення прізвища потерпілого в протоколі, відсутності даних про проживання понятих за місцем проведення слідчого експерименту, відсутність повноважень у слідчого на проведення досудового розслідування є безпідставними та були предметом оцінки суду першої інстанції.
Так, безпідставними, на думку колегії суддів, є доводи захисника щодо визнання похідних доказів, які були виготовлені, на його переконання, неуповноваженою процесуальною особою, спростовуються тим, що у відповідності до п.1 ч.2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
У відповідності до ч.3 ст.110 КПК України рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, постановою заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури ОСОБА_17 від 21.04.2017 призначено групу прокурорів у даному кримінальному провадженні та направлено її начальнику СВ Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_18 (т.2 а.к.п. 150-152). Дорученням начальника СВ Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_18 від 21.05.2017 доручено проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні слідчому Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_16 .
В частині вимог апелянтів про ухвалення виправдувального вироку колегія суддів також зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Колегія суддів не має права надавати іншу оцінку дослідженим судом першої інстанції доказам, які покладені в основу вироку, так як в суді апеляційної інстанції вказані докази не досліджувалися, оскільки сторона захисту не зверталася до суду з клопотанням про дослідження будь-яких доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України повністю підтверджується сукупністю доказів, які були досліджені судом першої інстанції та оцінені у відповідності до вимог ст.94 КПК України. Доводи апелянтів про відсутність в діях обвинуваченої складу інкримінованого їй злочину не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Покарання, призначене ОСОБА_7 у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн. відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченої, з врахуванням відсутності обтяжуючих або пом'якшуючих покарання обставин, визначене у межах санкції ч.1 ст.125 КК України, на думку колегії, є достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Водночас, вирок суду першої інстанції підлягає зміні в порядку ст. 404 КПК України, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Так, суд, визнавши ОСОБА_7 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначивши їй покарання у виді штрафу, звільнив обвинувачену від кримінальної відповідальності на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, звільняючи від кримінальної відповідальності, суду не потрібно встановлювати винуватість особи у вчиненні злочину, а лише встановлюється достатність підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених КПК України за згодою обвинуваченої та закривається кримінальне провадження.
В даному випадку суд повинен був звільнити обвинувачену від відбування покарання, як це передбачено вимогами ч.5 ст.74 КК України.
Згідно з ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі, минуло два роки.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що на підставі положень ч.5 ст.74, п.1 ч.1 ст.49 КК України обвинувачена ОСОБА_7 підлягає звільненню від призначеного судом першої інстанції покарання у виді штрафу, у зв'язку із закінченням строків давності, так як вона вчинила злочин невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі, та з часу вчинення злочину минуло два роки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
В порядку ст. 404 КПК України вирок Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_7 - змінити.
Виключити з резолютивної частини вироку Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року рішення суду про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.
Звільнити ОСОБА_7 від покарання, призначеного вироком Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідно в сумі становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. на підставі п.1 ч. 1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
В решті вирок Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців
Головуючий :
Судді :