Провадження № 22-ц/803/9320/19 Справа № 176/934/19 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
10 грудня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Черкас Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У квітні 2019 року АТ КБ "Приватбанк" звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог АТ КБ «Приватбанк» посилалися на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 25 червня 2011 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що виконав свої зобов'язання щодо видачі кредитних коштів, надавши можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених кредитним договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів, та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 26 березня 2019 року виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 14 253 грн. 75 коп., з яких: 0,00 - заборгованість за тілом кредиту, 817 грн. 97 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 9471 грн. 32 коп. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 2800 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 654 грн. 46 коп. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного АТ КБ «Приватбанк» просили суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № б/н від 25 червня 2011 року у розмірі 14 253 грн. 75 коп.
Заочним рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить заочне рішення суду від 07 серпня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі, посилаючись на доведеність обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, АТ КБ «Приватбанк» посилалися на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25 червня 2011 року банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.3-5).
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.9).
Відповідно до положень п.2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Згідно з п.1.1.7.3 умов та правил надання банківських послуг, картрахунок відкритий на невизначений термін та може бути закритий за заявою держателя.
Пунктом 1.1.7.12 передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк.
Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки.
Згідно з пунктом 2.1.1.2.11. Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.
Згідно з п.2.1.1.3.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунку клієнтів, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах суми, яка підлягає сплаті банку за даним договором, при настанні строків платежів а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта в межах, встановлених цими договорами(договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку.
Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «тарифами банку», з розрахунку 360 календарних днів на рік відповідно до п.2.1.1.12.6 правил користування платіжною карткою.
Відповідно до п.2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту та оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5% від суми позову.
В п.2.1.1.12.11 правил користування платіжною карткою зазначено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у встановленій банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших обов'язків за цим договором.
З наданого банком розрахунку вбачається, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 26 березня 2019 року становить 14 253 грн. 75 коп., з яких: 0,00 - заборгованість за тілом кредиту, 817 грн. 97 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 9471 грн. 32 коп. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 2800 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 654 грн. 46 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.6-8).
Відповідач ОСОБА_1 добровільно заборгованість не погашає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції посилався на їх необґрунтованість належними та допустимими доказами у справі, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, АТ КБ «Приватбанк» посилалися на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25 червня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.3-5).
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.9).
У заяві від 25 червня 2011 року строк дії договору та процентна ставка не зазначені.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого банком, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 26 березня 2019 року становить 14 253 грн. 75 коп., з яких: 0,00 - заборгованість за тілом кредиту, 817 грн. 97 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 9471 грн. 32 коп. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 2800 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 654 грн. 46 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.6-8).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 червня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 червня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що ПАТ КБ «Приватбанк» при укладенні договору з ОСОБА_1 дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ "Приватбанк", не довів відсутність заборгованості.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" є обґрунтованими в частині заборгованості за кредитним договором б/н від 25 червня 2011 року у розмірі 817 грн. 97 коп. за простроченим тілом кредиту.
Позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості по відсоткам, пені та штрафів є недоведеними фактом досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем у будь-якому розмірі комісії, неустойки.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк", стягнувши з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором б/н від 25 червня 2011 року у розмірі 817 грн. 97 коп. за простроченим тілом кредиту.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 25 червня 2011 року у розмірі 817 грн. 97 коп. за простроченим тілом кредиту та судовий збір у розмірі 1 921 грн.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді