Провадження № 22-ц/803/9605/19 Справа № 212/3633/19 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
09 грудня 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року, яке постановлено суддею Ваврушак Н.М. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 12 вересня 2019 року, -
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 150 000 грн. у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК від 23 березня 1995 року йому було первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 27 березня 1996 року, 06 травня 1998 року, 10 серпня 1999 року, 25 липня 2000 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 18 вересня 2001 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, безстроково.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 768,40 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди 15 000 грн. є значно заниженим.
Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що внаслідок отриманих професійних захворювань, позивач не має можливості працевлаштуватись, оскільки йому заборонено працювати в умовах важкої праці та переохолодження. Відчуває моральні страждання, оскільки для підтримання свого здоров'я позивач змушений постійно лікуватись, бути не вдома, витрачати свої кошти на лікування, які б міг витратити на свою сім'ю. Позивач також переносить фізичні страждання, а саме: біль в плечових та ліктьових суглобах, обмеження рухів в плечових та ліктьових суглобах, періодичні болі правої руки.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, представник ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» зазначає, що в апеляційній скарзі позивачем не зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони були враховані та взяті судом до уваги. Також вважає, що зазначені вимоги в апеляційній скарзі щодо збільшення моральної шкоди є необґрунтованими, тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач працював з 12 лютого 1972 року по 09 грудня 1981 року - електрослюсарем, з 09 грудня 1981 року по 07 січня 1982 року - газоелектрозварником, з 07 січня 1982 року по 25 липня 1983 року - підземним прохідником, з 25 липня 1983 року по 01 серпня 1993 року - бурильником, з 01 серпня 1993 року по 01 серпня 1997 року - підземним слюсарем, з 01 серпня 1997 року по 12 грудня 1997 року - підземним механіком, 12 грудня 1997 року по 04 травня 1998 року - гірничим майстром, з 04 травня 1998 року по 26 січня 2001 року - начальником відділу №3 РУ ім. К.Лібкнехта ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 26 січня 2001 року звільнений за власним бажанням. З 28 травня 2001 року по 07 червня 2003 року працював майстром, з 07 червня 2003 року по 24 жовтня 2003 року - слюсарем по ремонту, з 24 жовтня 2003 року по 20 березня 2004 року - машиністом кочегаром, з 20 березня 2004 року 12 квітня 2006 року - начальником котельні шахти «Родіна» ВАТ «Кривбасзалізрудком, правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» (а.с. 8 - 11-зворот).
З Акту розслідувань професійного захворювання за формою Н-1 від 07 березня 1995 року вбачається, що професійне захворювання у позивача виникло в період роботи на підприємстві відповідача, через підвищену вологість та протягів, причиною професійного захворювання є незадовільна атмосфера (а.с. 5).
Висновком МСЕК від 23 березня 1995 року позивачу було первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності (а.с. 6).
При наступному переогляді висновком МСЕК від 27 березня 1996 року, 06 травня 1998 року, 10 серпня 1999 року, 25 липня 2000 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності (а.с. 6-7).
Висновком МСЕК від 18 вересня 2001 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, безстроково а.с. 7-зворот).
Суд, частково задовольняючи позов до ПАТ «Кривбасзалізрудком», виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1995 році, тобто встановлена наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (надалі Правила).
У відповідності до положень п. 11 Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, у редакції, 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4173 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 20865,00 грн., а максимальний 834600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» необґрунтований та заниженим. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 15%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, внаслідок отриманого професійного захворювання позивач відчуває постійні фізичні страждання, а саме: біль в плечових та ліктьових суглобах, обмеження рухів в плечових та ліктьових суглобах, періодичні болі правої руки, оскільки стан здоров'я не поліпшується, а погіршується, він змушений постійно приймати ліки, у зв'язку з чим порушено звичайний спосіб життя.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, тривалість праці позивача на підприємстві відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком», вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Кривбасзалізрудком» і збільшити його з 15 000 гривень 45 000 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 15 000 грн. до 45 000 (сорок п'ять тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2019 року.
Головуючий:
Судді: