05 грудня 2019 року
м. Харків
справа № 619/3423/19
провадження № 22-ц/818/5202/19
Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого: Коваленко І.П.,
суддів: Овсяннікової А.І., Сащенка І.С.,
за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Пересічанська селищна рада Дергачівського району Харківської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області про визнання протиправними та скасування рішень Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 вересня 2019 року в складі судді Нечипоренко І.М., -
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області в якому просить визнати незаконними та скасувати: рішення LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19 квітня 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою; рішення LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19 квітня 2019 року про переведення до земель запасу Пересічанської селищної ради земельної ділянки.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 02 вересня 2019 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області про визнання незаконними та скасування рішень - відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій із посиланням на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки до яких дійшов суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у відкритті провадження у справі за його позовом до Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, не відповідають нормам цивільного процесуального кодексу, кодексу адміністративного судочинства України в частині юрисдикції та правовій позиції судів вищих інстанцій. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції порушив вимоги частини 5 статті 186 ЦПК України, в якій встановлено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково кваліфікував позов, як адміністративний та в аргументування своїх доводів посилався на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, в якій суд дійшов до висновку про те, що спір за позовом ОСОБА_1 не є публічно-правовим, а отже його слід розглядати у відповідному суді загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з положенням ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, колі розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У відповідності до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тощо.
Суб'єктом владних повноважень згідно п.7 ч.1 ст.4 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
За змістом положеньст.122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.2ст.123 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186ЗК України.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч. 6ст.123 ЗК України).
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.ч.10,13,14 ст.123 ЗК України).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01квітня 2010року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України розтлумачено, що поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування, як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Тобто рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Аналогічна правова позиція була висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від21 березня 2018 року, справа №536/233/16-ц.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19.04.2019 року позивачу було відмовлено у наданні дозводу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. (а.с.47).
Рішенням LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19.04.2019 року визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Пересічанської селищною ради від 09.01.1990 р. № « О выделении в бессрочное пользование для строительства индивидуального жилого дома приусадебного участка по АДРЕСА_1 гр.. ОСОБА_1 », у зв'язку з невикористанням земельної ділянки за цільовим призначення. Перевести до земель запасу житлової та громадської забудови комульної власності Пересічанськї селищної ради земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.48).
Із позовної заяви вбачається, що позивачем осопорюється рішення LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19.04.2019 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та рішення LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19.04.2019 року тільки в частині переведення до земель запасу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення LVI сесії VII скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 19.04.2019 року в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Пересічанської селищною ради від 09.01.1990 р. № « О выделении в бессрочное пользование для строительства индивидуального жилого дома приусадебного участка по АДРЕСА_1 гр.. ОСОБА_1 », позивачем не оспорюється.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна заява ОСОБА_1 в тій редакції, в якій вона подана на даний час до суду першої інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2019 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко