05 грудня 2019 року
м. Харків
справа № 639/7821/16-ц
провадження № 22-ц/818/4677/19
Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого: Коваленко І.П.,
суддів: Овсяннікової А.І., Сащенка І.С.,
за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
позивач: ОСОБА_2 ,
відповідач: ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання укладеним договору позики, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 липня 2019 року, ухвалене суддею Єрмоленко В.Б., -
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання укладеним договору позики, визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 за кредитні кошти була набута квартира АДРЕСА_1 . Після розлучення, вона разом з неповнолітньою донькою, залишилася проживати в квартирі, але через економічні проблеми не змогла виплачувати кредит, внаслідок чого виникла заборгованість і загроза звернення стягнення на квартиру. У 2014 році вона познайомилася з відповідачем, який запропонував надати позику в сумі 17000 доларів США під 3 % річних для виплати кредиту та запевнив у доцільності оформлення не договору позики, а фіктивного договору купівлі-продажу квартири для забезпечення гарантії повернення боргу, зі складанням розписки про анулювання цього договору при повернення грошових коштів. Для оформлення договору, ОСОБА_3 попросив виписати з квартири неповнолітню дитину та запевнив, що вона може і надалі мешкати в квартирі (це право було прописано у договорі, але лише на один рік), що вказано в договорі і відповідало строку повернення боргу. Звіт про оцінку квартири вона не замовляла та договір на його виготовлення з оцінщиком не підписувала.
Стверджує, що між сторонами було укладено договір позики, а договір купівлі-продажу оформлено для приховання іншого правочину. Дійсна і оціночна вартість квартири вдвічі перевищувала суму боргу, проте в договорі продаж квартири здійснено саме за 17000 доларів США, що еквівалентно 197200 грн. і ця сума відповідала розміру позики. Зазначає, що у сторін не було наміру досягнути юридичних наслідків, передбачених договором купівлі-продажу, передача квартири не відбулася, договори про надання комунальних послуг не переукладались, комунальні платежі вона вносила особисто. Виданою розпискою відповідач підтвердив укладений договір позики, за яким позивач виконувала свої обов'язки, в загальній сумі виплатила 10000 доларів і це підтверджено аудіозаписом телефонних розмов, коли сторони проводили звірення залишку боргу. В подальшому, відповідач поставив вимогу про виселення та самоуправно, без відповідного рішення суду, посеред ночі 25 квітня 2017, виселив її з дитиною, не дозволивши забрати з квартири особисті речі.
З урахуванням останніх уточнень просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 16 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мірошниченко Т.П., за реєстровим № 2705, визнати укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір позики грошових коштів, застосувати наслідки недійсності правочину, визнавши за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 і стягнути на її користь судові витрати.
В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував, надавши письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що 16 лютого 2014 року між його довірителем та ОСОБА_4 було укладено саме договір купівлі-продажу за суму 17000 доларів США. Продавець отримав повністю таку суму і своїм підписом підтвердив факт оплати покупцем грошових коштів. Оскільки ОСОБА_1 попросила надати їй час на звільнення квартири, такі умови внесені в п. 9 договору. Станом на квітень 2015 передбачені дії не здійснені позивачем, чим порушені законні права та інтереси власника. Впродовж 2015 року з боку ОСОБА_1 затягувалось виконання договору. Просить врахувати, що правочин посвідчувався приватним нотаріусом, який роз'ясняв умови правочину, його значення, правові наслідки для кожної із сторін.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 липня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задоволено частково.
Визнано удаваним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 травня 2014 рку між ОСОБА_1 , діючої від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватний нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П. за реєстр № 2705.
Визнано, що 16 травня 2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинено правочин застави квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення виконання продавцем квартири ОСОБА_1 , діючої за довіреністю ОСОБА_2 , свого зобов'язання перед покупцем за договором позики.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1972 грн.
Скасовано заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_3 , накладену ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2016 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення щодо часткового задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що 16 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_4 було укладено саме договір купівлі-продажу за суму 17000 доларів США. Продавець отримав повністю таку суму і своїм підписом підтвердив факт оплати покупцем грошових коштів. Окрім того, позивачем надано розписку за власним підписом, де вона підтвердила повне проведення розрахунку за продану квартиру та отримання повної суми її вартості.
Відповідно до п.9 договору, продавець зобов'язується звільнити квартиру, що відчужується, для безперешкодного користування нею покупцем до 30 квітня 2015 року.
Станом на квітень 2015 передбачені дії не здійснені позивачем, чим порушені законні права та інтереси власника. Впродовж 2015 року з боку ОСОБА_1 затягувалось виконання договору.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладання договору купівлі-продажу волевиявлення жодної із сторін не було направлено на перехід права власності на спірну квартиру, а вчинений сторонами правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Встановлено, що у позивача існували боргові зобов'язання перед відповідачем. Договір був вчинений сторонами для приховування іншого правочину - договору застави з метою повернення ОСОБА_1 позики в сумі 17000дол. США.
Що стосується позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину та визнання права власності на квартиру за позивачем ОСОБА_1 , то вони підлягають частковому задоволенню, оскільки на час укладання договору купівлі-продажу спірна квартира АДРЕСА_1 , належала не позивачу ОСОБА_1 , а була за договором купівлі-продажу від 19.08.2004 зареєстрована за її колишнім чоловіком ОСОБА_2 .
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 16 травня 2014 між ОСОБА_1 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 04 квітня 2014 року, та ОСОБА_3 укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П., за реєстровим № 2705, договір купівлі -продажу двокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 на праві власності за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Сульженко Ж.О., за реєстровим № 56.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до положень ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст.331 ЦК України).
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що даний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків та укладений з метою приховання іншого правочину, отже є удаваним правочином, а саме вчинений для приховання договору позики, а тому договір купівлі-продажу квартири укладений 16 травня 2014 року між нею. та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мірошниченко Т.П., за реєстровим № 2705, повинен бути визнаний судом недійним та застосовані наслідки недійсності правочину, шляхом визнання за нею право власності на спірну квартиру.
Положенням ст.235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно роз'яснень, які містять в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Отже, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Так, згідно п.п.3, 4 договору ціна квартири сторонами визначається у грошовому еквіваленті долара США до української гривні. Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 197 200 грн., що складає 17 000 доларам США, які ОСОБА_1 отримала для ОСОБА_2 повністю від покупця до підписання цього договору в порядку, визначеному законодавством України. Своїми підписами під цим договором сторони підтвердили факт сплати покупцем і одержання грошей продавцем в особі представника, та відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру щодо вказаної суми.
Договір укладено за згодою колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , справжність підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Мірошниченко Т.П. 16 травня 2014 року, за реєстровим № 2704.
Позивач письмово стверджувала, що право користування квартирою у малолітніх та неповнолітніх дітей, відсутнє і усю відповідальність за зміст цієї заяви вона бере на себе, про що також останню складено письмову заяву посвідчену приватним нотаріусом Мірошниченко Т.П. 16 травня 2014 року.
Матеріали справи також свідчать, що після укладання договору купівлі-продажу, 16 травня 2014 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, право власності від 19 жовтня 2016 року.
Крім того, як вбачається із ксерокопії розписки від 12 травня 2014 року, складеної власноручно ОСОБА_4 на передодні укладання спірного договору купівлі-продажу, остання діючи в інтересах ОСОБА_2 , отримала від ОСОБА_3 суму в розмірі 17000дол. США. Дана сума є повним та кінцевим розрахунком за продаж квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_2
ОСОБА_1 діючи в інтересах ОСОБА_2 зобов'язується підготувати увесь пакет документів та підписати у нотаріуса договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Також зазначено, що дана розписка написана власноручно в здорову глузді та ясному розумі у присутності адвоката Стрельникової І.Г.
Отже, сторонами договору заздалегідь обговорювалися умови укладання спірного договору купівлі-продажу, їх волевиявлення було направлено саме на укладання договору купівлі-продажу.
Викладені обставини свідчать, що 16 травня 2014 року між ОСОБА_4 яка діє в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 фактично було укладено саме договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 , від імені ОСОБА_2 продала належну останньому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , оскільки волевиявлення ОСОБА_4 було направлено саме на відчуження, а волевиявлення ОСОБА_3 на купівлю вказаної квартири, а тому суду першої інстанції не було підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним з підстав, його удаваності.
Посилання позивачки на розписку від 16 травня 2014 року, в якій зазначено, складену власноручно ОСОБА_3 про те, що у випадку повернення суми, еквівалентній 17 000 доларів США до 12 травня 2015, з урахуванням моральної шкоди у вигляді 3% в місяць, він зобов'язується розірвати договір купівлі-продажу від 16 травня 2014 року, а також те, що вона щомісячно оплачувала ОСОБА_3 по 500 доларів проценти та на погашення заборгованості, що є підтвердження удаваності укладеного договору купівлі-продажу, колегією суддів не приймаються.
Зазначені позивачкою обставини, свідчать лише про наявність певних боргових зобов'язань позивачки перед відповідачем. Проте, вони не свідчать про удаваність спірного договору купівлі-продажу, та не спростовують волевиявлення сторін щодо наслідків укладання договору купівлі-продажу, зокрема, переходу права власності на спірну квартиру шляхом її відчуження ОСОБА_4 та придбання її ОСОБА_3 .
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_3 категорично наполягав на тому, що був укладений саме договір купівлі-продажу, він купував спірну квартиру для свого сина.
Представник позивача ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_4 бачила та розуміла, що вона укладає договір купівлі-продажу квартири і власноручно написала вищезазначену розписку, однак, вважала, що укладає договір позики.
Із уточненої позовної заяви вбачається, що позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири і визнати укладеним між ними договір позики грошових коштів та застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом визнання права власності на квартиру за нею. (а.с.248-253 т.1).
Однак, рішенням суду першої інстанції визнано удаваним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 травня 2014 року між ОСОБА_1 , діючої від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватний нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т.П. за реєстр № 2705 та визнано, що 16 травня 2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинено правочин застави квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення виконання продавцем квартири ОСОБА_1 , діючої за довіреністю ОСОБА_2 , свого зобов'язання перед покупцем за договором позики.
Однак, таких вимог позивачами не заявлялось.
Крім того, відповідно до вимог ст..577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Позивачами доказів укладання договору застави суду не надано.
Крім того, згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Посилання позивача на роздруківку її телефонної розмови з відповідачем не є допустимим доказом, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, вищезазначена роздруківка не може доводити факт укладання договору позики.
Оскільки інші позовні вимоги є похідними, тому вони також не підлягають задоволенню.
Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленнямнового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Частинам 1, 2, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові - на позивача.Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 при подачі апеляційної скарги було сплачено 2958грн. судового збору.
Таким чином, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню в рівних частках судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2958грн., тобто по 1479грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 липня 2019 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання укладеним договору позики, визнання права власності - залишити без задоволення.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 : місце проживання: АДРЕСА_4 , паспорт № НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код № НОМЕР_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2958грн. (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 00коп).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повну постанову складено 10 грудня 2019 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко