Іменем України
05 грудня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/5428/16
провадження № 22-ц/4809/1669/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2019 року у складі судді Галагана О.В.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.
Зазначала, що 29 квітня 1995 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30 березня 2001 року за рішенням суду шлюб між ними розірвано, про це рішення їй стало відомо лише у травні 2016 року. Протягом усього часу вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки. 12 квітня 2007 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,29 кв. м.
За час спільного проживання в зазначеній квартирі здійснили капітальний ремонт, установили автономне опалення та облаштували квартиру предметами побуту. Протягом всього часу проживання у квартирі вона здійснювала оплату комунальних послуг.
Посилаючись на ці обставини, просила встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачем у період з 30 березня 2001 року по день звернення до суду з позовом, визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ними право власності на вказану квартиру по 1/2 частині за кожним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, , що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти, отримані від продажу квартири в м. Ірпіні, яка в свою чергу була придбана за кошти, виручені від відчуження квартири у м. Кіровограді, належної відповідачу на підставі договору дарування, а також за кошти, отримані в кредит ОСОБА_2 12 грудня 2003 року, тобто під час розірвання шлюбу та до набрання чинності СК України. Відтак, спірне нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та в силу положень СК України не підлягає поділу між подружжям. Таким чином, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю в період з 01 січня 2004 року по 01 серпня 2014 року не має юридичного значення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у встановленні факту спільного сімейного проживання, встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період із 01 січня 2004 року по 01 серпня 2014 року. Вирішено питання про судові витрати.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині встановлення факту спільного проживання сторін рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.
Частково скасовуючи рішення апеляційного суду, касаційний суд зазначив, що встановивши факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах в період із 01 січня 2004 року по 01 серпня 2014 року, апеляційний суд залишив поза увагою ті обставини, що в цей період виплачувався кредит (8 050 доларів США з процентами та іншими платежами), який надавався для придбання квартири АДРЕСА_2 . За виручені від продажу цієї квартири кошти була придбана спірна квартира АДРЕСА_1 . Встановлені у справі обставини апеляційний суд не дослідив у контексті положень статей 60, 61, 65 СК України та не врахував, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, а договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що квартира не дав оцінки тим обставинам, що квартири в м . Ірпінь та в м. Кіровограді була придбана після 01.01.2004 року внаслідок спільної праці сторін, та, що саме вона сплатила завдаток за спірну квартиру у розмірі 100 доларів, з 1999 року займалася підприємницькою діяльністю, тобто мала дохід. Таким чином, вона брала участь в оплаті спірної квартири.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
З 29 квітня 1995 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 30 березня 2001 року за рішенням суду шлюб між ними розірвано.
ОСОБА_2 на праві приватної власності мав квартиру АДРЕСА_4 , яка належала йому на підставі договору дарування квартири від 19 травня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 5-956.
Квартира АДРЕСА_4 була продана ОСОБА_2 за 27 200 грн ОСОБА_4 , про що свідчить договір купівлі-продажу з відстрочкою платежу від 15 жовтня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Новицькою І. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2909.
12 грудня 2003 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/06-11/167, за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 8 050 доларів США строком до 10 грудня 2010 року на купівлю квартири за програмою «Житло в кредит».
В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 10 березня 2004 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Білоконь С. І. Відповідно до пункту 2.1.4. договору іпотеки, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_2 - не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм. Сторони вказали, що вищевказана квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2003 року за 12 100 доларів США, з яких:8 050 доларів США - кошти, отримані в кредит, решта коштів - від продажу квартири АДРЕСА_4 . 27 березня 2007 року квартиру у м. Ірпіні відчужено ОСОБА_2 . Згідно договору-купівлі продажу квартири від 20 квітня 2007 року, ОСОБА_2 придбав за 14 900 грн у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представників, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення відповідача та його представника, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції установлено, що сторони з 29 квітня 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 30 березня 2001 року за рішенням суду шлюб між ними розірвано.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період із 01 січня 2004 року по 01 серпня 2014 року.
Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Встановлені у справі обставини, суд першої інстанції не дослідив у контексті положень статей 60, 61, 65 СК України та не врахував, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, а договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до положень ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що, оскільки квартира АДРЕСА_2 була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2003 року за 12 100 доларів США, з яких: 8 050 доларів США - кошти, отримані в кредит, решта коштів - від продажу квартири АДРЕСА_4 , що відповідає 2/3 частки від вартості квартири належних ОСОБА_2 та 1/3 частки належних ОСОБА_1 і зважаючи, що за кошти отримані від продажу цієї квартири у 2007 році, у тому ж році, ними було куплено спірну квартиру АДРЕСА_1 , то розмір частки у праві власності на це майне, що належить позивачу складає - 1/3, а розмір частки відповідача - 2/3.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За таких обставин суд першої інстанції не дотримався загальних вимог процесуального права, не дав належну оцінку доказам у справі, неправильно визначив відповідні до них правовідносини та позбавив себе можливості правильно застосувати норми матеріального права, а тому, відповідно до норм ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в частині поділу майна з ухваленням в цій частині нового рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 1/3 частки, а за ОСОБА_2 в розмірі - 2/3 частки. В частині вирішення вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи свідчать, що позивачем було сплачено за подання позову до суду першої інстанції, відповідно до ціни позову - 7830 грн, за подання апеляційної скарги - 8613 грн та за подання касаційної скарги - 10335,60 грн, а всього 26778,60 грн.
Сторонами, в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні, розмір сплаченого позивачем судового збору не оспорювався.
Тому, зважаючи, що позов задоволено частково - 2/3, що відповідає 0,67 %, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17941,66 грн з розрахунку (26778,60 х 0,67 = 17941,66)
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2019 року скасувати в частині поділу майна та ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 1/3 частки.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 2/3 частки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації судових витрат 17941,66 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2019 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко