Житомирський апеляційний суд
Справа №285/1244/19 Головуючий у 1-й інст. Заполовська Т. Г.
Категорія 35 Доповідач Коломієць О. С.
09 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/1244/19 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди
за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 серпня 2019 року, яке ухвалено суддею Заполовською Т.Г. в м. Новоград-Волинський
У квітні 2019 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду із позовом, на обґрунтування якого зазначила, що під час проведення внутрішнього фінансового аудиту військової частини НОМЕР_1 , представниками Центрального територіального управління внутрішнього аудиту встановлено факт незаконного списання дебіторської заборгованості у розмірі 140 547 грн. за період з 01.04.2009 року по 08.10.2012 року № 234/3/2/57/А, що виникла в результаті завищення вартості отриманих послуг з перевезення військової техніки та обсягів виконання робіт по пранню білизни. По даному факту у лютому 2019 року було призначено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що винних посадових осіб військової частини не встановлено, а документи щодо претензійно-позовної роботи з підприємствами, які надавали відповідні послуги по забезпеченню відшкодування завданих державі збитків у військовій частині відсутні. Натомість відповідно до Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України командир військової частини (з'єднання) несе особисту відповідальність за організацію матеріального, медичного, ветеринарного, технічного, фінансового та іншого забезпечення та при виявленні втрат, нестач, навмисного пошкодження військового майна має право вживати у встановленому законом порядку заходів щодо відшкодування завданих державі збитків. Оскільки відповідачем, який на той час був командиром військової частини НОМЕР_1 , не було вжито дієвих заходів щодо притягнення винних посадових осіб до матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду, тому вказана майнова шкода відповідно до положень ст. 1166 ЦК України повинна бути відшкодована у повному обсязі особою, яка її завдала. Із урахуванням зазначеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 140 550,03 грн. майнової шкоди та понесені судові витрати.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 заборгованість в сумі 16800 грн. та 2180 грн. 25 коп. судового збору. У задоволені решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом проігноровані вимоги п.3.1.3 наказу МОУ № 300 від 16.07.1997 року «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, п.2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 32 від 12 лютого 2019 року полковника ОСОБА_1 у відповідності до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.12.2018 року № 692 звільнено у запас за підпунктом «б» пунктом 2 частини п'ятої статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я).
Відповідно до витягу із аудиторського звіту № 234/3/5/аз від 20 лютого 2019 року за результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року встановлено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.12.2018 року № 221 ОСОБА_1 дебіторську заборгованість у розмірі 104 594,59 грн. безпідставно списано з обліку військової частини.
Дана дебіторська заборгованість у розмірі 140 547 грн. виникла в результаті завищення обсягів виконаних робіт по пранню білизни та вартості отриманих послуг з перевезення військової техніки, що підтверджується результатами проведеного аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.04.2009 року по 08.10.2012 року № 234/3/2/57/А.
Згідно акту службового розслідування, затвердженого 13.02.2019 року командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , встановлено, що в період з 14.12.2012 року по 08.02.2019 року командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 відповідних винних посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , причетних до завищення вартості отриманих послуг з перевезення військової техніки та обсягів виконання робіт по пранню білизни, встановлено не було, документи щодо претензійно-позовної роботи з підприємствами, які надавали відповідні послуги, по забезпеченню відшкодування завданих державі збитків у військовій частині НОМЕР_1 - відсутні.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Матеріали справи свідчать, що спір між сторонами виник з приводу проходження відповідачем військової служби, під час якої останній, будучи командиром військової частини НОМЕР_1 , не вжив належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або притягнення винних осіб до відповідальності, в результаті чого державі було заподіяно шкоду на суму 140 550,03 грн.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР.
Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати (пункти 1, 2 цього Положення).
За змістом пунктів 2, 13, 31 Положення військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.
У пункті 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:
а) заподіяння прямої дійсної шкоди;
б) протиправної їх поведінки;
в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;
г) вини у заподіянні шкоди.
У пунктах 10-12 Положення передбачені підстави обмеженої матеріальної відповідальності.
У пунктах 13-15 Положення - підстави повної та підвищеної матеріальної відповідальності.
У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 року в справі № 14-481цс18 і підстав для відступу від вказаної правової позиції не вбачається.
Таким чином спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду, є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції не врахував вищенаведених норм процесуального права, не визначився з характером спірних правовідносин та помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у даній справі.
Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 256 ЦПК України, суд роз'яснює позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 серпня 2019 року скасувати.
Провадження у справі № 285/1244/19 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди - закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2019 року.
Головуючий Судді