10 грудня 2019 року м. Рівне №460/1259/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доУправління Держпраці у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Рівненській області від 02.05.2019 №РВ 418/1575/000115/НП-ФС.
Мотивуючи вимоги позову, зазначав, що 01.04.2019 відповідачем прийнято наказ про інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 та видано відповідне направлення. За результатами інспекційного відвідування посадовими особами відповідача складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 11.04.2019 №РВ418/1575/НП, а 02.05.2019 винесено оскаржувану постанову про накладення на позивача штрафу у сумі 417300,00 грн. за створення перешкод у діяльності інспектора праці. На переконання позивача, зазначена постанова є протиправною та прийнята з порушенням норм чинного законодавства. Наголошував, що за відсутності іншого правового регулювання законами, усі заходи державного нагляду (контролю), що призначаються та проводяться уповноваженими інспекторами Держпраці, повинні здійснюватись з дотриманням положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Зауважував, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295. Вважав, що відповідач під час призначення, проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення не міг керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295, оскільки така суперечить основному закону, який регулює відносини у цій сфері - Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Порушення процедури призначення та проведення перевірки має наслідком неправомірність остаточного акта регулювання, прийнятого за наслідками цієї перевірки. Зазначав, що всупереч вимог чинного законодавства, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі акта про неможливість здійснення інспекційного відвідування, що не може вважатись належною підставою для прийняття рішення про накладення штрафу, оскільки є підставою лише для вжиття заходів до суб'єкта господарювання з усунення встановлених перешкод.Крім того, спірне рішення є протиправним також і тому, що фактично вихід на перевірку здійснено не до ФОП ОСОБА_1 , а до ФОП ОСОБА_2 . Також зазначав про неправильну кваліфікацію відповідачем дій позивача і про те, що фактично позаплановий захід щодо ФОП ОСОБА_1 не розпочався як такий, а об'єкту відвідування не забезпечено можливості скористатись своїми правами. За наведеного в сукупності просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 03.06.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 03.07.2019 о 10:15 год.
20.06.2019, у встановлені судом строки відповідачем - Управлінням Держпраці у Рівненській області подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначав, що оскаржуване рішення прийняте законно та в межах наданих йому повноважень. Проведення інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 було неможливим у зв'язку з створенням перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: ненадання доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця (виробничі, адміністративні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , Рівненська обл.). Відповідно до інформації Мізоцької селищної ради встановлено, що за адресою: вул.Б.Хмельницького, 28, смт. Мізоч, Здолбунівський р-н, Рівненська обл., господарську діяльність здійснює ОСОБА_1 . Відповідачем обрано належну форму позапланового заходу, яка передбачена п.2 Порядку №295. Обґрунтовував наявність підстав для накладення на позивача штрафу з огляду на вимоги ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, ч.2-7 ст.53 Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 №509. Наголошував, що у випадку недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, якщо предметом інспекційного відвідування була перевірка оформлення трудових відносин, створення перешкод у її проведенні, що мало місце у випадку інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , посадові особи підприємств, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. Також вказував на безпідставність аргументів позивача про неможливість застосування Управлінням Держпраці постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295, адже станом на час прийняття оскаржуваного рішення така була чинною та не скасованою. З огляду на зазначене, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю (а.с.76-81).
Ухвалою суду від 03.07.2019 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 31.07.2019 на 09:15 год.
05.07.2019 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначав про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, наведених ним у відзиві на позовну заяву (а.с.105-110).
Ухвалою суду від 31.07.2019 провадження в адміністративній справі №460/1259/19 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №460/1207/19.
Ухвалою суду від 11.11.2019 провадження в адміністративній справі №460/1259/19 поновлено. Призначено справу до судового розгляду на 20.11.2019 на 14:30 год.
Ухвалою суду від 20.11.2019 вирішено перейти до розгляду справи №460/1259/19 у порядку письмового провадження.
Враховуючи, що розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження, то відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності,з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для розгляду та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити повністю, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 01.04.2019 начальником Управління Держпраці в Рівненській області прийнято наказ №551 "Про інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ", за місцем провадження господарської діяльності вул.Б.Хмельницького АДРЕСА_2 , ковбасний цех (а.с.23, 82; далі - Наказ №551).
На підставі даного наказу 01.04.2019 відповідачем видано направлення на інспекційне відвідування №422-71/09-27 (а.с.25, 85).
Зі змісту Наказу №551 слідує, що правовою підставою для його прийняття слугував Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", пп.3 п.5 Порядку здійснення державного нагляду контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, Порядок повідомної реєстрації інспекційних відвідувань та рішень інспектора праці про відвідування роботодавця, затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 №76, Положення про Управління Держпраці у Рівненській області, затверджене наказом Держслужби України з питань праці від 03.08.2018 № 84, наказ Міністерства соціальної політики України №1338 від 18.08.2017, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.12.2017за №1500/31368, розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 649-р.
Також в Наказі №551 зазначено, що фактичною підставою для призначення інспекційного відвідування підприємця ОСОБА_1 слугувала службова записка начальника відділу з питань здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення та інших нормативно-правових актів Морозюка Ю.Г. від 01.04.2019.
Із змісту зазначеної службової записки судом встановлено, що покликаючись на пп.3 п.5 Порядку здійснення державного нагляду контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, за рішенням керівника, розпорядження Кабінету Міністрів України №649-р від 05.09.2018, ОСОБА_3 вказував про наявність підстав для проведення інспекційного відвідування позивача (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , місце здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_4 , ковбасний цех) (а.с.83).
Інспекційне відвідування доручено провести інспекторам Дуляницький Т.В., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , строк здійснення заходу: з 01.04.2019 по 02.04.2019, предмет: додержання законодавства про працю, місце проведення господарської діяльності: АДРЕСА_4 , ковбасний цех.
01.04.2019 інспекторами Управління Держапраці в Рівненській області:Дуляницьким Т.В., Крот ОСОБА_6 ., Мосійчуком С.О. складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №РВ418/1575/НП за адресою 35740, Рівненська обл., Здолбунівський район, смт. Мізоч, вулиця Богдана Хмельницького АДРЕСА_5 будинок АДРЕСА_2 , у зв'язку з не допуском позивачем інспекторів Управління Держпраці в Рівненській області до проведення інспекційного відвідування (а.с.26-27; 86-87).
У акті про неможливість проведення інспекційного відвідування від 01.04.2019 №РВ418/1575/НП зазначено, що інспекційне відвідування неможливо провести, у зв'язку з ненаданням доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця: виробничі, адміністративні приміщення за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н, смт.Мізоч, вул.Б.Хмельницького, буд.28.
Вказано, що на виконання Наказу №551 та направлення №422-Н/09-27 від 01.04.2019, було здійснено спробу проведення інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю в ФОП ОСОБА_1 . Проте, прибувши на об'єкт за адресою провадження господарської діяльності: АДРЕСА_2 .Б.Хмельницького о 13:50 год. 01.04.2019, охоронцем даного об'єкта та особою, яка назвалась власником даного об'єкта, в грубій формі було створено перешкоду щодо допущення до об'єкту інспекційного відвідування інспекторів праці. Факт перешкоди підтверджується фото- та відеозйомкою, зробленою інспекторами праці та інспекторами праці та інспектором СРПП №2 Здолбунівського відділу поліції, який прибув на об'єкт інспекційного відвідування за викликом інспекторів праці.
Також в акті зазначено, що відповідно до інформації Мізоцької селищної ради встановлено, що за адресою: вул.Б.Хмельницького, буд.28, смт.Мізоч, Здолбунівський р-н, Рівненська обл., здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 .
10.04.2019 за результатами розгляду акта про неможливість проведення інспекційного відвідування від 01.04.2019 №РВ418/1575/НП, начальником Управління Держпраці у Рівненській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №РВ418/1575/НП. Вказаним рішенням розгляд справи призначено на 24.04.2019 о 09:00 год. (а.с.89).
15.04.2019 ФОП ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовими запереченнями та зауваженнями до акта про неможливість проведення інспекційного відвідування №РВ418/1575/НП (а.с.28-29).
24.04.2019, за результатами розгляду акта про неможливість проведення інспекційного відвідування від 01.04.2019 №РВ418/1575/НП, начальником Управління Держпраці у Рівненській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №РВ418/1575/НП. Вказаним рішенням розгляд справи призначено на 02.05.2019 на 14:45 год. (а.с.43).
02.05.2019 позивачем подано письмові пояснення з приводу розгляду справи про притягнення до відповідальності ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю (а.с.30-42).
02.05.2019 відповідач, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування, прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №РВ418/1575/000115/НП-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 417300,00 грн. (а.с.21-22; 90-91).
Не погоджуючись з вказаною постановою про накладення штрафу та вважаючи її протиправною, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, відображених в акті перевірки і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі - Закон №877-V).
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регламентуються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.4 ст.2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є Закон №877-V незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №809/799/17.
При цьому, з системного тлумачення ст.2 Закону №877-V слідує, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила, перелічені в ч.5 ст.2 Закону № 877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, звертатись до інших норм Закону № 877-V.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 6 п. 4 Положення № 96).
Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (пп. 5 п.6 Положення №96).
Пунктом 7 Положення №96 встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до приписів ст.1 Закону №877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Статтею 6 Закону № 877-V визначено, що підставою для здійснення позапланового заходу є:
-подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
-виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення;
- перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);
- звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності);
- неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;
- доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
- настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону (ч.2 ст. 6 Закону № 877-V).
Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані "Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295).
Суд враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.
Разом з тим, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №420/5895/18
Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Пунктом 5 Порядку №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться у разі:
1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;
5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;
6) за інформацією отриманою від Держстату, ДФС Пенсійного фонду України та їх територіальних органів;
7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.
Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.
Правовою підставою для прийняття керівником органу контролю Наказу №551 про проведення інспекційного відвідування за пп. 3 п. 5 Порядку №295 є аналіз інформації отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту 5 Порядку №295, яка могла б вказувати про обставини з приводу неоформлених трудових відносин.
Разом з тим, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі №460/1207/19, що набрало законної сили 31.10.2019,встановлено відсутність на момент винесення наказу №551 правових підстав, визначених пп.3 п.5 Порядку №295 для прийняття керівником відповідача рішення про проведення інспекційного відвідування позивача, з підстав аналізу відповідачем або його посадовими особами (на дату прийняття оскаржуваного наказу) інформації отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту 5 Порядку №295, яка могла б вказувати про обставини з приводу неоформлення позивачем трудових відносин
Вказаним рішенням суду також встановлено, що підстава здійснення позапланового заходу (пп. 3 п. 5 Порядку №295) не відповідає вичерпному переліку правових підстав, визначених ч.1 та ч.2 ст.6, ч.4 ст.2 Закону № 877-V, за наявності яких можливе здійснення позапланових заходів, в результаті чого судом зроблено висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин положень нормативного акту, який має вищу юридичну силу, а зокрема ст. 6 Закону № 877-V.
Враховуючи зазначене, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі №460/1207/19 визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Рівненській області про інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 01.04.2019 № 551.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Відповідно до абз.6 ч.2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Абзацом 7 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини передбачає відповідальність у вигляді штрафу, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
З системного аналізу зазначених вимог чинного законодавства слідує, що юридичною підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності за ст.265 КЗпП України є акт посадової особи органу Держпраці, складений за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, в якому викладені порушення трудового законодавства, передбачені частиною другою статті 265 КЗпП України.
Однією з основних умов для настання відповідальності за порушення вимог законодавства про працю, передбаченої абз.7 ч.2 статті 265 КЗпП України, є створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці при проведенні інспекційного відвідування, яке може виражатись в ненаданні інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, а також у перешкоді в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 Порядку № 295.
Всупереч викладеному, спірна постанова про накладення штрафу винесена відповідачем на підставі висновків акта про неможливість проведення інспекційного відвідування, у зв'язку із створенням об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці.
При цьому, в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України не потребує доказування обставина того, що рішення про призначення заходу державного нагляду (контролю) було прийнято владним суб'єктом протиправно, тобто без передбачених законом підстав для проведення інспекційного відвідування, а отже акт про неможливість проведення такого заходу є безпідставним.
З урахуванням наведеного, притягнення позивача до відповідальності за створення перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: ненадання доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця, виключається.
Спроба проведення інспекційного відвідування на підставі незаконного наказу та прийняття за результатами неможливості проведення такого інспекційного відвідування постанови про накладення штрафу, є порушенням прав та інтересів позивача, адже наведені обставини об'єктивно здатні призвести до змін у правовому становищі особи (змін стану суб'єктивних прав та обов'язків), оскільки створюють самостійні юридичні наслідки у вигляді безпідставного обов'язку сплати штрафних санкцій.
Отже, у відповідача не було правових підстав для притягнення до відповідальності позивача відповідно до вимог ст.265 КЗпП України, а тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Рівненській області від 02.05.2019 №РВ 418/1575/000115/НП-ФС є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем повністю доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а тому позов належить задовольнити повністю.
Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судового збору в сумі 4173,00 грн., що підтверджується квитанцією від 24.05.2019, оригінал якої знаходиться матеріалах справи (а.с.4).
Поряд з цим, в матеріалах справи наявне клопотання представника позивача від 20.11.2019, в якому стороною позивача заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу (а.с.160).
25.11.2019 представником позивача подано клопотання, в якому він просив, у разі задоволення позовних вимог у справі, стягнути з Управління Держпраці у Рівненській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн. (а.с.169-171).
На підтвердження фактичного понесення таких витрат представником позивача разом із зазначеним клопотанням подано:
-копію договору про надання правової допомоги б/н від 15.04.2019;
-копію додатку №3 до договору про надання правової допомоги б/н від 15.04.2019;
-копію додаткової угоди від 15.10.2019 до договору про надання правової допомоги б/н від 15.04.2019;
-копію акта приймання-передачі наданої правової допомоги №03/19-АОМ від 20.11.2019;
-копію рахунку №03/19-АОМ від 20.11.2019;
-квитанцію №0.0.1534986778.1 від 25.11.2019;
-звіт про розмір витрат на правову допомогу та детальний опис наданої правової допомоги із зазначенням кількості годин, витрачених адвокатом на виконання усіх робіт (а.с.172-179).
Положеннями п.1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того,ч.6 та ч.7 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, до суду не надходило.
Поряд з цим, оцінюючи співмірність заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статей 28, 29,30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З'їздом адвокатів України 09.04.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
З долучених представником позивача документів вбачається, що кількість часу, витраченого адвокатським бюром "Миколи Бляшина" на правову допомогу ФОП ОСОБА_1 у справі №460/1259/19 складає 19 год. 25 хв., а розмір погодженого і фактично оплаченого гонорару - 16000 грн.
Разом з тим, розрахунок погодинної вартості правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги у матеріалах справи відсутній.
Також судом встановлено, що звіт про розмір витрат на правову допомогу та детальний опис наданої правової допомоги адвокатським бюром "Миколи Бляшина" ФОП ОСОБА_1 по справі №460/1259/19 містить детальну інформацію про вид правової допомоги та витрачений час по кожній з наданих послуг, проте не містить розрахунку вартості кожної з таких послуг, що ставить під сумнів обґрунтованість загальної суми гонорару, з огляду на неможливість встановлення її дійсності, необхідності та розумності саме в такому розмірі.
При цьому, суд зазначає, що він не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи те, що наданими до суду доказами фактичний обсяг витрат на правову допомогу у даній адміністративній справі позивачем у повному обсязі не обґрунтовано, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача судових витрат на правничу професійну допомогу в сумі 8000,00 грн., що відповідає критеріям розумності, доцільності, складності справи та обсягу наданих представником позивача послуг.
Отже, на користь позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Рівненській області судовий збір у сумі 4173,00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Рівненській області (вул.Лермонтова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 39780243) про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02.05.2019 №РВ 418/1575/000115/НП-ФС.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Рівненській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 4173,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Рівненській області, на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 10 грудня 2019 року.
Суддя Борискін С.А.