26 листопада 2019 року м. Рівне №460/1142/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Свінтозельської К.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Луцюк М.І.,
відповідача: представник Єфіменко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської міської ради Постійно діючої міжвідомчої комісії ВК Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до відповідачів Рівненської міської ради, Постійно діючої міжвідомчої комісії виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку із відмовою Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради в наданні позивачці субсидії, враховуючи відсутність в неї інших доходів, окрім як матеріальної допомоги у розмірі 860,00 грн. на місяць та неможливістю внаслідок цього здійснювати оплату навіть 50 відсотків нарахованої плати за послуги з централізованого опалення (не враховуючи вартості інших комунальних послуг), ОСОБА_1 було прийнято рішення встановити індивідуальну систему опалення і водопостачання і від'єднатись від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. Необхідність встановлення автономної системи опалення і водопостачання також пов'язана з незадовільним температурним режимом в кімнатах, постійною сирістю та проблеми з теплопостачанням в опалювальний період, які викликані низькою температурою теплоносія. Для цього позивачка 28.02.2019 року звернулась із письмовою заявою про відключення її квартири від мережі централізованого теплопостачання та надання дозволу на таке відключення до міжвідомчої комісії виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, оскільки це єдина можливість для позивачки уникнути накопичення боргових зобов'язань перед надавачем відповідної комунальної послуги. Не погоджуючись з наданими їй Комісією аргументами щодо виключної можливості відмови від централізованого теплопостачання лише при відключенні всього багатоквартирного будинку, 11.03.2019 року позивачка з повторною заявою звернулась до відповідача. На засідання комісії позивачку не викликали, внаслідок чого було прийнято рішення по заяві у її відсутність, чим її було позбавлено можливості аргументовано довести членам комісії обґрунтованість викладених в її заявах вимог. 22.04.2019 року відповідачем на адресу позивачки було надіслано Витяг з протоколу № 1 засідання Комісії від 16.04.2019 року, де вчергове було зазначено, що Порядок регламентує процедуру відключення окремих житлових будинків, а не окремих приміщень (квартир), і тому у Комісії відсутні правові підстави для надання позивачці відповідного дозволу.
Вважаючи, що вищевказане рішення відповідача від 16.04.2019 року про відмову їй у відключенні від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання є протиправним і таким, що порушує її конституційні права, оскільки обмежують її законні права як власника квартири на розпорядження своїм майном та ставлять в залежність від інших мешканців будинку, позивачка звернулась до суду та просить: визнати протиправним та скасувати прийняте постійно діючою міжвідомчою комісією виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води рішення, оформлене протоколом комісії від 16.04.2019 року №1 в частині відмови ОСОБА_1 в отриманні дозволу на відключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від системи централізованого опалення; зобов'язати Рівненську міську раду та постійно діючу міжвідомчу комісію виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на відключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від системи централізованого опалення.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, в судових засіданнях представник відповідача також підтримала позицію викладену у долученому відзиві, просила в задоволення позову відмовити повністю.
Заслухавши позивача та представників сторін, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка звернулася з письмовою заявою до постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання про надання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання квартири № 100, що знаходиться АДРЕСА_2 а в місті Рівне.
Постійно діюча міжвідомча комісія з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Рівненської міської ради прийняла рішення відмовити в наданні дозволу на відключення квартири АДРЕСА_3 від мереж централізованого опалення (далі ЦО) і гарячого водопостачання (далі ГВП) та влаштування у приміщенні індивідуального (автономного) опалення і гарячого водопостачання. Рішення Комісії оформлене протоколом № 1 засідання Комісії від 16.04.2019 року.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну оцінку встановленим обставинам справи, суд керується наступним.
Відносини, що виникають у зв'язку з постачанням і використанням теплової енергії регулює Закон України "Про теплопостачання" від 02 червня 2005 року N 2633-IV.
Відповідно до визначення термінів, наведених у статті 1 цього Закону, система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі Правила №630).
Відповідно до п. 8 Правил №630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно з приписами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що до комунальних послуг відноситься забезпечення споживачів холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
В свою чергу споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IV передбачено, що споживач має право, зокрема: одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг; на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу ч.6 ст.26 вищезазначеного Закону, у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року №2189-VIII, споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Крім того, пунктом 7 розд. VI "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року №2189-VIII передбачено, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов'язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.
Не допускається примусове відокремлення (відключення) від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від цих мереж інших власників квартир та нежитлових приміщень.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначені права та основні обов'язки споживача теплової енергії. Так, споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.
Пунктами 24-28 Правил №630 врегульовані питання відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.
Так, споживачі можуть відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (п. 24 Правил №630).
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (п. 24 Правил №630).
З системного аналізу наведених норм вбачається, що чинним законодавством України передбачено право споживачів, у тому числі індивідуальних, відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Що стосується порядку відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.
На виконання вимог п.25 Правил №630 Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4 затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі Порядок №4), який визначає процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП.
Відповідно до п. 1.2 вказаного Порядку, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії.
Засідання постійно діючої міжвідомчої комісії відбуваються у міру потреби, але не рідше одного разу на місяць.
Розділ другий Порядку №4 регламентує процедуру розгляду та прийняття рішення про відключення окремого житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання.
Згідно з п. 2.1 Порядку №4, для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП.
У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник (власники) будинку зазначає причини відключення.
До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
Відповідно до п. 2.2 Порядку N 4, комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї.
Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації.
При цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання. Комісією, у разі необхідності, можуть розглядатися питання збільшення потужностей та можуть розроблятися пропозиції щодо їх фінансування, а також заміни систем внутрішньоквартальних, а в деяких випадках і магістральних мереж газо-, водо-, теплопостачання.
Засідання Комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника Рішення Комісії оформляється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові.
При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП. Підставою для відмови у наданні дозволу на відключення від мереж ЦО і ГВП є невиконання умов, визначених у пунктах 2.1 та 2.2 цього Порядку.
У разі незгоди заявника з відмовою спір вирішується в судовому порядку (п. п. 2.2.1, 2.2.2 п. 2.1 Порядку N 4).
Якщо заявником є власник, наймач (орендар) окремого приміщення, Комісія має право не розглядати його заяву до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку (2.2.3 п. 2.1 Порядку N 4).
З аналізу вищенаведених нормативних приписів вбачається, що дійсно Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 р. передбачена можливість відключення від системи центрального опалення та гарячого водопостачання житлового будинку вцілому за згодою загальних зборів мешканців будинку.
У зв'язку із вказаним відповідачем було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на відокремлення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , від систем централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Водночас, вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
При цьому, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4 ст. 6 КАС України).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
На підставі викладеного, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню до спірних правовідносин підлягає акт, який має вищу юридичну силу, у даному випадку Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Закон України "Про теплопостачання", якими, як вже було зазначено, передбачено право споживачів відмовитись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, відмовитись від користування послугами виконавця, на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, та ін.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.
Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до ст.152 ЖК України виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Водночас, суд наголошує, що своє право на річ власник здійснює завжди за своєю волею та за своїм власним інтересом. Незважаючи на передбачене цивільним законодавством право власника вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном, відповідач обмежує таке право шляхом заборони власнику відокремленого приміщення вибирати спосіб опалення приміщення, не вказуючи причин та підстав такої відмови.
При цьому, реалізація ж права власності на квартиру охоплює і право обирати спосіб її опалення та гарячого водопостачання: з допомогою централізованої чи індивідуальної мережі. Позивач має право вільно, без надмірного втручання держави та органів місцевого самоврядування, влаштовувати своє життя, зокрема, забезпечувати належну і достатню якість свого житла і умов проживання у ньому, або ж забезпечувати належні умови функціонування офісних приміщень, які належать йому на праві приватної власності.
Більш того, як вже зазначалось вище п. 2.2 Порядку N 4 встановлено, що комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї.
Всупереч цьому, судом встановлено, що органом місцевого самоврядування тривалий час не затверджується оптимізована схема перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту і така схема на теперішній час відсутня, що фактично взагалі позбавляє позивача встановленого Законом України «Про теплопостачання» права на влаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання.
Статтею 8 Конституції України, визначено, що норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Дане положення означає, що норми Конституції України застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) від 19.04.2001№ 4-рп/2001).Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції України).
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom). За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
При цьому, в статті 1 Першого Протоколу підкреслюється: "мирне володіння" означає, що порушення принципу, встановленого у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності особи. Наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використовувати власність, ненадання відповідних дозволів або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади.
Виходячи із вищезазначеного суд приходить до висновку що позбавлення позивачки права на субсидію зі сторони Держави з одночасним незабезпеченням можливості відмовитись від отримання комунальних послуг підприємств монополістів позбавляє власника можливості утримання належного на праві власності житла, створює по суті боргову яму для власника житла, чим порушує гарантоване Конвенцією право на мирне володіння майном. За таких обставин гарантоване Конституцією України право приватної власності позивачки та її право на житло підлягає судовому захисту в повному обсязі.
Також, слід підкреслити, що в своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.
Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).
В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.
З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відмовляючи позивачу у наданні згоди на відокремлення її квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, Постійно діюча міжвідомча комісія виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання діяла в межах повноважень, передбачених Порядком №4, оскільки ст.19 Конституції України вимагає від органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови Постійно діючої міжвідомчої комісії виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, викладеної в протоколі №1 від 16 квітня 2019 року, у наданні згоди ОСОБА_1 на відокремлення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 від систем централізованого опалення та гарячого водопостачання, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , м АДРЕСА_5 , суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
При цьому, суд звертає увагу на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи це, суд зазначає, що задоволення позовних вимог про зобов'язання надати дозвіл на відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання не є втручанням суду у дискреційні повноваження Постійно діючої0 міжвідомчої комісія виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Аналогічна правова позиція щодо застосування дискреційних повноважень викладена в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 825/602/17, від 22 грудня 2018 року у справі N 804/1469/17 від 26 лютого 2019 року у справі N 802/721/18-а та від 05 березня 2019 року у справі N 2040/6320/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність їх задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, здійснює розподіл судових витрат на користь позивача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Взнати протиправним та скасувати прийняте постійно діючою міжвідомчою комісією виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води рішення, оформлене протоколом комісії від 16.04.2019 року №1 в частині відмови ОСОБА_1 в отриманні дозволу на відключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від системи централізованого опалення.
Зобов'язати постійно діючу міжвідомчу комісію виконавчого комітету Рівненської міської ради з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (вул.Шевченка, буд 45, м.Рівне, 33000), прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на відключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від системи централізованого опалення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради (код ЄДРПОУ 34847334, 33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Соборна, будинок 12А) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1536,80 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 10 грудня 2019 року.
Суддя Махаринець Д.Є.