Справа № 420/6652/19
11 грудня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
08 листопада 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
04.12.2019 року за вх.№45789/19 від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, у якій представник зазначив, що під час підготовки позову було допущено технічну описку та у 3 пункті прохальної частини позову визначено « 26 календарних роки» замість 32 років. Представник просив врахувати вказані уточнення при розгляді справи по суті.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 було звільнено зі Збройних сил України у запас за станом здоров'я та виключено зі списків особового складу. При цьому, при проведенні розрахунків позивачу було виплачено одноразову грошовому допомогу у разі звільнення з військової служби. Разом з тим, до розміру грошового забезпечення, який враховується для визначення розміру одноразової грошової допомоги, не було включено щомісячну додаткову грошову винагороду. З метою захисту своїх законних прав позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із відповідною заявою, у якій просив нарахувати та виплатити йому належні суми, однак отримав відмову. Представник позивача вважає вказану відмову протиправною та такою, що не відповідаює приписам чинного законодавства, оскільки посилання при встановленні складових грошового забезпечення, яке враховується для визначення розміру одноразової грошової допомоги, на положення Інструкції, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260, є безпідставним. Складові грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де до складу грошового забезпечення включені, в тому числі, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія). Застосування саме Закону зумовлено пріоритетом законодавчого акту перед наказом Міністра оборони України та узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду.
02.12.2019 року за вх.№454410/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог представник відповідача зазначив, що при встановленні розміру одноразової грошової допомоги позивачу Військова частина керувалась положенням Інструкції №260, які є обов'язковими для відповідача і встановлюють спеціальний порядок визначення складових грошового забезпечення, з якого вираховується розмір одноразової грошової допомоги.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_2 .
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 27 лютого 2015 року №124 позивача. було звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08.04.2015 року №74 виключено зі списків особового складу частини (а.с.9).
17 вересня 2019 року представник позивача звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_2 з проханням донарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (а.с.10).
Листом від 02.10.2019 року за вих. № 5613/ЮК відмовлено в задоволенні його заяви, із посиланням на пункт 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329, і яка була чинною на момент звільнення позивача з військової служби, відповідно до якого військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, звільненим з посад, на які вони були призначені, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) (а.с.11).
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Документом, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, є Інструкція
про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена Наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008 року (далі - Інструкція №260).
Згідно п.1.2. Інструкції №260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
Пунктами 38.1-38.2 Інструкції №260 встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно пункту 38.6 Інструкції №260 військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються:
звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);
які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України.
Наведені норми чинного законодавства свідчать про встановлене на рівні Закону визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця та встановлення деталізованого порядку визначення одноразової грошової допомоги на рівні Наказу Міністра оборони України.
При цьому, суд акцентує увагу, що визначальним показником у даних правовідносинах є саме розмір грошового забезпечення військовослужбовця. Його складові визначені як ст.9 Закону №2011, так і п.1.2 Інструкції №260. Саме з вказаної величини (у процентному відношенні до розміру місячного грошового забезпечення) та у відповідності до календарних років, проведених на службі, встановлюється розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
Натомість, п.38.6 Інструкції №260 встановлює поняття грошового забезпечення із включенням інших, ніж визначено Законом №2011, його складових, а саме в обмеженій їх кількості, при цьому не включаючи щомісячну додаткову грошову винагороду.
За загальним правилом, у разі невідповідності норм права або їх суперечності застосуванню підлягає та норма, що визначена у акті вищої юридичної сили. Так, положення законодавчого нормативно-правового акту мають перевагу перед підзаконними нормативно-правовими актами (у тому числі Наказами Міністра оборони України), а тому застосуванню підлягає саме положення ст.9 Закону №2011.
Крім цього, суперечності містяться і у самій Інструкції №260, де визначено:
У п.1.2. - перелік складових грошового забезпечення;
У п.38.6 - перелік складових місячного грошового забезпечення, що враховуються при визначенні одноразової грошової допомоги при звільненні.
Фактично Наказом Міністра оборони України вводиться в регулювання нове значення грошового забезпечення, яке не узгоджується із положеннями ст.9 Закону №2011.
Згідно ст.1-1 Закону №2011 законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Як встановлено судом, визначення складових грошового забезпечення дійсно встановлено на рівні закону.
Згідно ст.2 Закону №2011 ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Натомість, Наказ №260, яким затверджено Інструкцію, в частині визначення підстав для виплати одноразової грошової допомоги, обмежує законодавчо встановлений обсяг прав військовослужбовця.
Суд погоджується із тим, що особливості порядку проведення нарахування та виплати грошового забезпечення або одноразових грошових винагород може встановлюватись на рівні підзаконного нормативно-правового акту, однак встановлення сум, складових або обсягу соціальних виплат встановлюється на законодавчому рівні.
Суд зазначає, що у межах даної справи не надається оцінка правомірності Наказу №260. Натомість, убачається суперечність норм Закону №2011 та Інструкції №260, а тому оцінці підлягає правильність та обґрунтованість застосування положень саме Інструкції, а не Закону. В ході судового розгляду встановлено, що пріоритетність нормативно-правових актів, а також прямі вказівки у Законі №2011, свідчать про необхідність застосування саме положень закону.
При цьому суд враховує при вирішенні даного питання висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17 (Постанова від 06.02.2019 року), які в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягають застосуванню в аналогічних правовідносинах.
Таким чином суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Оскільки за результатом судового розгляду судом встановлено право позивача на нарахування та виплату належних сум, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 є належним способом захисту порушених прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідачем не доведено, що відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті не донарахованої допомоги при звільненні він діяв на підставах, встановлених Конституцією та законами України.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 32 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян
.