09 грудня 2019 р. № 400/3099/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення від 05.08.2019 р. № 57/1-3 та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач) з позовними вимогами про:
- визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 05.08.2019 року № 57/1-3 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, а також відмову в перерахунку та виплаті позивачці різниці у пенсіях;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, виходячи із заробітної плати (грошового утримання) годувальника ОСОБА_2 на час його смерті з часу подачі заяви від 30.07.2019 року;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести з дня подачі ОСОБА_1 заяви від 30.07.2019 року про переведення позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, виходячи із заробітної плати (грошового утримання) годувальника ОСОБА_2 на час його смерті та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою пенсією у зв'язку із втратою годувальника та виплаченою пенсією за віком за вказаний період часу.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком. Позивачка, будучи непрацездатною у зв'язку із досягненням пенсійного віку, перебувала на утриманні свого чоловіка - ОСОБА_2 , який працював суддею і на момент смерті (Свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 від 10.03.2017 року) перебував у відставці. З урахуванням вказаних обставин позивач, 30.07.2019 року, звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо призначення та виплати їй пенсії по втраті годувальника - ОСОБА_2 виходячи з щомісячного довічного грошового утримання, яке отримував годувальник на час смерті. Проте, відповідач, рішенням від 05.08.2019 року за №57/1-з відмовив позивачу у переведені на пенсію по втраті годувальника з врахуванням розміру щомісячного довічного грошового утримання, оскільки чинним законодавством не передбачено. 30.08.2019 року позивач повторно звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо призначення та виплати їй пенсії по втраті годувальника - ОСОБА_2 відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, виходячи з щомісячного довічного грошового утримання, яке отримував годувальник на час смерті. Листом від 15.09.2019 року відповідач повідомив позивача, що Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, яким передбачалася можливість отримання суддею пенсії держслужбовця, втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про судоустрій та статус суддів " від 02.06.2016 року, та останнім Законом передбачаєть лише пенсія на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, або право на вихід у відставку та отримання довічного утримання. Таке рішення органу пенсійного фонду, ОСОБА_1 вважає неправомірним у зв'язку з чим звернулась з вказаним позовом до суду.
Ухвалою суду від 27.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
01.10.2019 року на виконаня ухвали суду від 27.09.2019 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано належним чином оформлену позовну заяву із зазначенням номеру засобу зв'язку, офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти відповідача та інформації про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.
Ухвалою від 07.10.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/3099/19 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
24.10.2019 року за вх. № 17385 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, яким передбачалася можливість отримання суддею пенсії держслужбовця, втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про судоустрій та статус суддів " від 02.06.2016 року, та останнім Законом передбачаєть лише пенсія на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, або право на вихід у відставку та отримання довічного утримання. Зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено переведення на пенсію по втраті годувальника.
Представник позивачки в судове засідання, призначене на 06.11.2019 року, не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 06.11.2019 року, не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від представників сторін надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Суд клопотання представника відповідача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком, призначену згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Дана обставина не заперечується відповідачем.
10.03.2017 року помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № 150141 від 01.08.1965 року та свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 10.03.2017 року.
За час свого життя, ОСОБА_2 , працював на посаді судді Центрального районного суду м. Миколаєва. Стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді становив 29 років 6 місяців 14 днів. Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах адміністративної справи копією розрахунку стажу роботи судді, який дає право на отримання щомісячного (довічного) грошового утримання останнього.
Указом Президента України від 27.12.1995 року № 1183/95, ОСОБА_2 звільнено з посади судді, у зв'язку з поданням письмової заяви у відставку.
ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримував щомісячне (довічне) грошове утримання судді у відставці, обчислене відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402.
30.07.2019 року ОСОБА_1 у зв'язку із смертю свого чоловіка - ОСОБА_2 , на утриманні якого вона перебувала, будучи непрацездатною, звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 , який за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, обчислене відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-УІІІ.
Рішенням від 05.08.2019 року за №57/1-з відмовив позивачці у переведені на пенсію по втраті годувальника з врахуванням розміру щомісячного довічного грошового утримання, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-УШ не передбачено призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника у відповідності до статті 37 Закону № 1058-ІV.
30.08.2019 року позивачка повторно звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо призначення та виплати їй пенсії по втраті годувальника - ОСОБА_2 відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, виходячи з щомісячного довічного грошового утримання, яке отримував годувальник на час смерті.
Листом від 15.09.2019 року відповідач повідомив позивачку, що Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, яким передбачалася можливість отримання суддею пенсії держслужбовця, втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року, та останнім Законом передбачається лише пенсія на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, або право на вихід у відставку та отримання довічного утримання. Відповідач мотивував відмову тим, що в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено переведення на пенсію по втраті годувальника.
Вважаючи таку відмову органу пенсійного фонду протиправною, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
09.07.2003 року прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01.01.2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2013 №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами частини першої статті 1 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Частиною першою статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Згідно з частиною другою цієї статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку.
Як передбачає частина 1 статті 37 вказаного Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Згідно пункту другого частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії по втраті годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.
Отже, непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, для якого його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, та який й сам одержує пенсію, має право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, подавши при цьому відповідну заяву, документи про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших додаткових документів.
Як уже зазначалось судом вище, 30.07.2019 року ОСОБА_1 у зв'язку із смертю свого чоловіка - ОСОБА_2 , на утриманні якого вона перебувала, будучи непрацездатною, звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 , який за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, обчислене відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Головне управління відмовило позивачці в проведенні перерахунку пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону № 3723, оскільки з 01.06.2015 року скасовано норми щодо призначення (перерахунку) пенсій відповідно до спеціальних законів, в тому числі згідно з Законом № 3723.
Отже, спірним у справі є правомірність відмови відповідача щодо переведення позивача на пенсію в зв'язку з втратою годувальника за померлого суддю у відставці відповідно до ст. 37 Закону 3723 (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до ч. 1 статті 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів" судді який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або за його вибором щомісячне довічне утримання.
Згідно з ч. 2 ст. 138 вищевказаного Закону суддя який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне утримання. При досягнення таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного грошового утримання чи за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону № 3723.
Пунктом 10 ст. 37 Закону № 3723 передбачено що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім'ї - 90% відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону № 1058.
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
У лютому 2015 року вступив в законну силу Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIII від 12.02.2015 року, розділ 10 якого визначав cтатус судді у відставці.
Згідно зі ст. 141-142 цього Закону суддя у відставці мав право на призначення йому пенсії на умовах передбачених ст. 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором право на отримання щомісячного довічного утримання.
Аналогічним чином визначав право судді у відставці на пенсійне забезпечення, а також права утриманців померлого судді у відставці на отримання пенсії на випадок втрати годувальника та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 року, яким було змінено назву статті 37 Закону України "Про державну службу" на нову назву "Пенсійне забезпечення державних службовців".
Відповідно до змісту частини 10 ст. 37 цього Закону право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, які отримували або мали право на пенсію за цим законом.
Закон № 3723 втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889 за винятком ст. 37 Закону № 3723, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону № 889.
Згідно з п.10 і 12 розділу 11 Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889 та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій держслужбовців, визначених ст. 25 Закону № 889 мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 з наступними змінами.
Суд зазначає, що п.13 розділу 11 Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889 передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог ст. 31 Закону № 3723 з наступними змінами, зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Про реалізацію права судді на відставку за нормами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453 йде мова і в змісті п.25. ч.2 розділу 12 "Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІІІ від 02.06.2016 року (надалі - Закон № 1402).
Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-8/2016 року від 8 червня 2016 року за № 4-рп/2016 року (конституційне подання Верховного Суду України щодо конституційності положень ч.3, абзаци 1-2,4,6 ч. 5 ст.141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу 3, Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення" визнані такими, що не відповідають Конституції.
Положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2423 в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII і положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213, визнані неконституційними, і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
Отже, відповідач, як орган, якому делеговані повноваження щодо призначення і виплати пенсій, при зверненні позивача із заявами про перехід на пенсію у випадку втрати годувальника, повинно було діяти відповідно до вимог Закону № 2453, ст. 37 Закону № 3723 з наступними змінами.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивачки - ОСОБА_2 на момент смерті (10.03.2017 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) мав право на одержання пенсії державних службовців відповідно до ч.1 ст. 37 Закону № 3723.
Відповідно до частин 13 та 14 ст.37 Закону № 3723 у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Під час розгляду справи встановлено, що позивачка перебувала на утриманні свого чоловіка - ОСОБА_2 .
Таким чином, як встановлено судом, позивач на момент звернення з заявою до пенсійного органу була непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника та відповідала вимогам вищезазначених норм ст.37 Закону № 3723.
Однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (ст.6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.
З огляду на спірні правовідносини правова визначеність полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення по Закону № 889, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на певні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, похідним є і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до ст.37 Закону № 3723.
Отже, позивач має право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723.
Стосовно твердження відповідача про те, що норми Закону № 3723 втратили чинність на підставі Закону № 889, яким інші види пенсій, у тому числі по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника не передбачені, суд зазначає наступне.
З 01.04.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-ХІІІ.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-ХІІІ з 01.06.2016 року пенсії не призначаються, у тому числі у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
В той же час, згідно із ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права пенсіонерів, суперечать Конституції України, і не можуть бути підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовує Конституцію України, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Враховуючи те, що позивач є пенсіонеркою, з огляду на положення ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі полодень Закону № 3723 у позивача виникло з 30.07.2019 року, тобто з дня звернення позивача з відповідною заявою до відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платика податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправним рішення від 05.08.2019 р. № 57/1-3 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 05.08.2019 року № 57/1-3 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, а також відмову в перерахунку та виплаті позивачці різниці у пенсіях.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, виходячи із заробітної плати (грошового утримання) годувальника ОСОБА_2 на час його смерті з 30.07.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести з дня подачі ОСОБА_1 заяви від 30.07.2019 року про переведення позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723, Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, виходячи із заробітної плати (грошового утримання) годувальника ОСОБА_2 на час його смерті та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою пенсією у зв'язку із втратою годувальника та виплаченою пенсією за віком за вказаний період часу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платика податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.12.2019 року.
Суддя Г.В. Лебедєва