Іменем України
11 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4803/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
07 листопада 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Рубіжанське ОУПФУ), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського ОУПФУ щодо не виплати пенсії з травня 2018 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Рубіжанське ОУПФУ поновити виплату пенсії з травня 2018 року та довічно зі сплатою усією заборгованості, нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2010 № 159, за період з травня 2017 року по березень 2018 року ОСОБА_1 .
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у позивача.
Згідно рішення суду по справі № 425/2934/17, яке набуло чинності 15.02.2018, вирішено визнати неправомірними дії Рубіжанського ОУПФУ щодо не виплати з 01 квітня 2017 року пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язано Рубіжанське ОУПФУ поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , з 01.04.2017 та виплатити виниклу заборгованість; зобов'язано Рубіжанське ОУПФУ подати до Рубіжанського міського суду Луганської області звіт про виконання постанови у строк один місяць з дня отримання постанови після набрання судовим рішенням законної сили. Заборгованість у сумі 27872,58 грн була сплачена у березні 2018 року. У квітні 2018 сплачена поточна пенсія у розмірі 5022,17 грн. На цьому виплати пенсії були знов припинені.
Позивач вважає зазначену бездіяльність протиправною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 11.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, поновлено строк звернення до суду, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-2).
Ухвалою суду від 11.12.2019 закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Рубіжанського ОУПФУ поновити виплату пенсії з травня 2018 року ОСОБА_1
28.11.2019 за вх. № 58793/2019 через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 16-21), в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.
22.05.2015 у зв'язку з переміщенням позивач відповідно до п. 4.1 Порядку № 22-1 звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік, в якій просив запросити пенсійну справу за віком з управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська.
Позивача взято на облік до УПФУ в Кремінському районі Луганської області, правонаступником якого є Рубіжанське ОУПФУ, як отримувача пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-ІУ, з 01.07.2014 за даними електронної та макетом паперової пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу. Виплата пенсії провадилась за період з 01.07.2014 по 30.04.2018 на рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України».
27.04.2018 до управління надійшов витяг з протоколу засідання Комісії Кремінської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17.04.2018 № 88, в якому вирішено не призначати соціальні виплати ОСОБА_1 та про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи від 22.05.2015 № 0915009960.
14.05.2018 відповідачем отримано рекомендації Мінфіну щодо зупинення або припинення соціальних виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів, у яких поряд з іншими внутрішньо переміщеними особами зазначений ОСОБА_1 . На підставі зазначеної інформації відповідачем прийнято розпорядження від 14.05.2018 про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018. Пенсія позивачу виплачена по 30.04.2018.
З 01.05.2018 нарахування пенсії позивачу не здійснюється. Заборгованість по невиплаченій пенсії немає.
15.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018; зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу; стягнути з відповідача на користь позивача кошти невиплаченої пенсії за період з 01.05.2018.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 360/3083/19 вже були встановлені обставини щодо невиплати пенсії за віком позивачу з 01.05.2018.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 360/3083/19 позовні вимоги позивача задоволені частково, визнано протиправним та скасовано розпорядження управління від 14.05.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року, зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2018. Окрім того, рішення суду звернуто до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 360/3083/19 відповідачем прийнято рішення від 07.08.2019 № 427 «Про відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 згідно з рішенням суду» в межах суми стягнення за один місяць з 01.05.2018 по 31.05.2018.
Відповідач листом від 08.08.2019 № 2123/03.2-31К повідомив позивача про відновлення нарахування та виплати пенсії з наданням рішення від 07.08.2019.
Рішенням управління від 07.08.2019 № 427 нараховано та виплачено пенсію за віком ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць з 01.05.2018 по 31.05.2018 у розмірі 2761,73 грн.
12.08.2019 за № 2154/03.2-31к відповідачем направлено клопотання до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо фінансування виплати пенсії за рішенням суду в межах стягнення за один місяць ОСОБА_1
27.08.2019 до відповідача надійшов лист головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за № 12538/02-02, яким повідомлено, що для проведення контрольних заходів щодо наявності підстав для здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам, головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області направлено запити на отримання інформації про останній актуальний запис про перетин кордону у 2016-2019 роках.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 360/3083/19 відповідачем прийнято рішення від 09.09.2019 № 458 «Про відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 згідно з рішенням суду з 01.05.2018».
Відповідач листом від 11.09.2019 № 2533/03.2-31К повідомив позивача про відновлення нарахування та виплати пенсії з 01.05.2018 з наданням рішення від 09.09.2019 (копія рішення та листа щодо відновлення нарахування та виплати пенсії за один місяць додаються).
Згідно з наданою інформацією від 27.09.2019 ОСОБА_1 більше 60 днів перебував на непідконтрольній українській владі території і вважається таким, що повернувся до покинутого місця проживання відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-У11. Останній раз перетинав кордон 18.10.2017 о 14 год. 13 хв. у Міловому та виїхав 19.10.2017 о 14 год. 52 хв.
На підставі зазначеної інформації відповідачем прийнято розпорядження від 27.09.2019 про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2019.
З 01.01.2019 фактично управління, діючи у межах своїх повноважень, може вчинити дії виключно щодо нарахування пенсії позивачу за період з 01.08.2016 по 31.08.2018 у розмірі 54780,49 грн та включити заявку на фінансування її виплати головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області до потреби управління у фінансуванні пенсійних виплат, фінансування виплати з 01.01.2019 здійснюється з поточних рахунків головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Відповідачем ця сума щомісячно включається до потреби у фінансуванні, яка надається до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Щодо вимоги позивача нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно за період з травня 2017 року по березень 2018 року, відповідач зазначив, що позивач звернувся з позовом до суду 04.11.2018 з позовними вимогами щодо сплати компенсації за період з травня 2017 року по березень 2018 року. Як зазначає позивач в березні 2018 року заборгованість у сумі 27872,58 грн була сплачена без урахування компенсації втрати частини пенсії, тобто позивач знав, як він вважає про порушення свого права ще в березні 2018 року.
Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом 04.11.2018, а саме з позовною вимогою про виплату компенсації втрати частини пенсії за період травня 2017 року по березень 2018 року, та підлягає залишенню без розгляду.
Також вважає безпідставною позовну вимогу позивача щодо зобов'язати відповідача нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з травня 2017 року по березень 2018 року, оскільки предметом цього спору є оскарження позивачем бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії з травня 2018 року, а також зобов'язання поновити виплату пенсії з травня 2018 року, а вище зазначені вимоги позивача не стосуються обставин цієї справи, повинно розглядатися як окремий позов.
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 14.12.2017 у справі № 425/2934/17 на відповідача зобов'язання щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.04.2017 не покладалось. Окрім того, у зазначеному рішенні суду мова йшла лише про відновлення виплати пенсії з 01.04.2017, а не про виплату заборгованості за чітко визначений період.
Відповідачем в повній мірі виконано зазначене рішення, тому підстав для виплати компенсації втрати частини пенсії за період з травня 2017 року по березень 2018 року немає. Сплата заборгованості за цей період виплачена у березні 2018 року, тому вимога про нарахування і сплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії по березень 2018 є безпідставною.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 4), картки фізичної особи-платника податків (арк. спр. 4 зв.), довідки від 22.05.2015 № 0915009960 про взяття на облік особи внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 5), пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 (арк. спр. 95 зв.).
22.05.2015 позивач звернувся до УПФУ в Кремінському районі Луганської області із заявою про взяття на облік його пенсійної справи з УПФУ в Ленінському районі м. Луганська (арк. спр. 29 зв.).
Розпорядженням УПФУ в Кремінському районі Луганської області від 02.06.2015 № 7300 позивача взято на облік з 01.07.2014 (арк. спр. 23).
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 04.12.2017 у справі № 425/2934/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Рубіжанського ОУПФУ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправними та дискримінаційними дії Рубіжанського ОУПФУ щодо невиплати з 01 квітня 2017 року пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язано Рубіжанське ОУПФУ поновити з 01 квітня 2017 року нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (арк. спр. 40-44).
На виконання рішення Рубіжанського міського суду у справі № 425/2934/17 позивачу поновлено виплату пенсії з 01.04.2017, листом від 27.12.2017 № позивача повідомлено про відновлення виплати пенсії (арк. спр. 46 зв).
Протоколом від 26.02.2018 підтверджується, що пенсію позивачеві за період з квітня 2017 року по лютий 2018 року нарахована, та буде виплачена основним способом в плановий період в 3 місяці 2018 року, тобто в березні (арк.спр. 50).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 360/3083/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано розпорядження Кремінського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Рубіжанського ОУПФУ від 14.05.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018, зобов'язано Рубіжанське ОУПФУ поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.05.2018, у задоволенні решти вимог відмовлено; рішення звернуто до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць (арк.спр. 78-83).
Відповідно до даних КП «ДСС» рішення набрало законної сили 03.09.2019.
Відповідно до довідки Рубіжанського ОУПФУ від 19.11.2019 пенсію позивачу за період з квітня 2017 року по травень 2018 року фактично виплачено, за період з червня 2018 року по жовтень 2019 року пенсію в загальному розмірі 50705,41 грн нараховано, проте не виплачено (арк. спр. 22).
Розпорядженням відповідача від 27.09.2019 призупинено виплату пенсії позивачу з 01.10.2019, на підставі списків «Аркан» (арк. спр. 70).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа в частині є типовою до зразкової справи № 805/402/18, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою та третьою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено:
довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. […] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі […].
Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцятий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року)).
Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)), визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин)).
З 30 серпня 2019 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає виключно механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, та не регулює питання призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).
З вищенаведеного слідує, що постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якими встановлений порядок виплати пенсії за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечать положенням статті 49 Закону № 1058-IV.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року), якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З аналогічних підстав суд не може застосувати до спірних правовідносин положення абзацу двадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній з 30 серпня 2019 року), якими визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом, на виконання рішення суду у справі 360/3083/19 відповідач рішенням від 07.08.2019 № 427 «Про відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 згідно з рішенням суду» відновив виплату пенсії в межах суми стягнення за один місяць з 01.05.2018 по 31.05.2018.
Рішенням управління від 07.08.2019 № 427 нараховано та виплачено пенсію за віком ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць з 01.05.2018 по 31.05.2018 у розмірі 2761,73 грн.
Відповідно до довідки Рубіжанського ОУПФУ від 19.11.2019 з червня 2019 року по жовтень 2019 року пенсія позивачу нарахована, проте не виплачена (арк. спр. 22).
Розпорядженням відповідача від 27.09.2019 призупинено виплату пенсії позивачу з 01.10.2019 на підставі списків «Аркан».
Законом № 1058-VI не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як «списки «Аркан», тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.
З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що позивач, з 01.10.2019 не отримує пенсію з вини Рубіжанського ОУПФУ Луганської області.
Таким чином, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З вищевикладених підстав суд також вважає необґрунтованими твердження відповідача щодо неможливості виплати позивачу пенсії за минулий період, які відповідач обґрунтовує пунктом 15 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування та відсутністю окремого визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати пенсій, які не виплачені за минулий період.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу нарахованої за період з 01.06.2018 по 30.09.2018 пенсії та прийняття протиправного розпорядження від 27.09.2019 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2019, тому суд вважає за необхідне на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача, визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського ОУПФУ щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої за період з 01.06.2018 по 31.10.2019 пенсії, зобов'язати відповідача виплатити зазначену заборгованість, визнати протиправним та скасувати розпорядження Рубіжанського ОУПФУ від 27.09.2019 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2019, та зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.10.2019.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо частини позовних вимог про нарахування та сплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Зі змісту статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Статтею 1 Закону № 2050 визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050).
Абзацом другим пункту 3 Порядку № 159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Статтею 3 Закону № 2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) наіндекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що заборгованість у сумі 27872,58 грн була сплачена у березні 2018 року.
Протоколом від 26.02.2018 підтверджується, що виплата нарахованої пенсії з травня 2017 року по лютий 2018 року буде здійснена у березні 2018 року (арк.спр. 50).
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не заперечується факт виплати боргу за період з квітня 2017 року по лютий 2018 року саме у березні 2018 року, визнається, що компенсація втрати частини доходів нарахована та виплачена не була з посиланням на те, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області у справі № 425/2934/17 не визначалося обов'язку відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Таким чином, суд доходить висновку, що мала місце несвоєчасна сплата Рубіжанським ОУПФУ з вини останнього пенсії позивачеві за період з травня 2017 року по лютий 2018 року у березні 2018 року.
Верховним Судом у постанові від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17 зроблено правовий висновок, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24.10.2011 № 6-38цс-11, від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 № 522/5664/17, від 27.07.2018 № 815/459/18.
Також суд зауважує, що у рішенні по справі «Будченко проти України» (заява № 38677/06, від 24.04.2014( ЄСПЛ висловив таку позицію: «Суд нагадує, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х)» (п.36); Суд нагадує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (п.40).
Тобто майнове право ОСОБА_1 , передбачене статтею 46 Закону № 1058, підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, а відповідач не довів обґрунтованості та законності втручання в право позивача на володіння таким майном шляхом ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною сплату з вини органу ПФУ належної позивачу пенсії.
З огляду на наведене, позовні вимоги суд дійшов висновку, що в даному випадку правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності Рубіжанського ОУПФУ щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2010 № 159 в період з травня 2017 року по березень 2018 року ОСОБА_1 .
Позовні вимоги в частині зобов'язання поновити виплату довічно задоволенню не підлягають, оскільки До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).
Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду
Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).
Проте, вимога позивача про зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію в майбутньому (довічно) не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов'язки позивача на майбутнє.
Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 11.11.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки даний спір виник внаслідок протиправних дій відповідача, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, 35А, код за ЄДРПОУ 41245565) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 червня 2018 року по 31 жовтня 2019 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 червня 2018 року по 31 жовтня 2019 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 27 вересня 2019 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2019 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 жовтня 2019 року.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з травня 2017 року по березень 2018 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням термінів її виплати з травня 2017 року по березень 2018 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2010 № 159.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська