Справа № 630/84/18
Провадження № 2/630/12/19
10 грудня 2019 року м Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
Головуючого судді Малихіна О.О.,
за участю секретаря Косенко С.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 630/84/18 (провадження № 2/630/12/19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя з вимогами, в уточненій редакції від 06 серпня 2018 року, про:
• визнання за нею права як співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 292,30 кв.м., житловою площею - 63,90 кв.м., з підвалами літ. «п/д», «п/д1», оглядовою ямою літ. «а» та лоджією літ. «а1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
• визнання за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6311200000:04:001:0506 за адресою: АДРЕСА_1 ;
• стягнення з відповідача понесених нею судових витрат по сплаті судового збору в сумі: 2204,44 грн., 704,80 грн., 352,40 грн., а всього - 3261,00 грн. та витрати, які будуть понесені в зв'язку з проведенням судової експертизи,
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 вказувала, що з 28 жовтня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , який було розірвано на підставі рішення Люботинського міського суду Харківської області від 26 липня 2017 року. Під час перебування їх у шлюбі спільно з відповідачем була набута у власність земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На цій ділянці був самочинно збудований житловий будинок літ. «А-2» з підвалами «п/д» і «п/д1» загальною площею. 292,30 кв.м, житловою площею 63,90 кв.м., оглядовою ямою літ. «а» та лоджією літ. «а1». Але оформити документи щодо введення в експлуатацію вказаного житлового будинку, будівництво якого завершено за виключенням оздоблювальних робіт, а також про право власності на нього, вона, ОСОБА_1 , не має можливості, так як відповідач ОСОБА_3 володіє земельною ділянкою, на якій збудовано спірний житловий будинок, постійно проживає в цьому будинку та перешкоджає у доступі до нього, і не бажає вчиняти будь-яких дій щодо оформлення належних документів на будинок. Але спірний житловий будинку як об'єкт незавершеного будівництва, якщо він був зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. Тому вона звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 09 серпня 2018 року було відкрито провадження в справі та призначено проведення підготовчого засідання.
У визначений судом строк відповідач ОСОБА_3 подав відзив від 31 серпня 2018 року, в якому зазначив, що подані позивачем докази він вважає неналежними і недопустимими, оскільки усі документи, які стосуються житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , були отримані позивачем на її власне замовлення та без його згоди, як власника земельної ділянки. Тому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представником позивача ОСОБА_2 подано відповідь на відзив від 17 вересня 2019 року, в якій вказала, що подані суду документи у виді інвентаризаційної справи на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 були виготовлені уповноваженим працівником БТІ після обстеження вказаного житлового будинку з дозволу відповідача ОСОБА_3 Від так, відповідачу було відомо про проведення інвентаризації житлового будинку та заведення відповідної справи. Щодо земельної ділянки, то схема розташування земельної ділянки за вказаною вище була виготовлена лише на одному аркуші на її замовлення.
В межах підготовчого провадження відповідач ОСОБА_3 подав суду заперечення від 23 вересня 2018 року, в яких наголошував на тому, що позивачем були подані неналежні, недопустимі та недостовірні докази. В той же час відповідач вважав за необхідне звернути увагу суду на ті обставини, що з січня 2017 року між ним та позивачем ОСОБА_1 припинились шлюбні відносини та вони почали проживати окремо один від одного. Який ступень готовності мав житловий будинок на час фактичного припинення шлюбних відносин, йому не відомо та відповідні документи він не оформлював. Але вважає, що будинок, який не має опалення та зовнішньої і внутрішньої штукатурки, не є закінчений будівництвом та готовим до прийняття в експлуатацію. Більш того, спірний будинок збудований самочинно, без отримання будь-яких дозвільних документів, тому не може бути об'єктом поділу. В той же час відповідач ОСОБА_3 просив взяти до уваги ті обставини, що після розірвання шлюбу ним були витрачені власні кошти в сумі 119070,30 грн. та докладені власні трудові зусилля, вартість яких він оцінює у 25000,00 грн., для добудови житлового будинку - монтаж системи опалення, ремонт даху та шпаклювання цоколя. Такий особистий вклад впливає на збільшення його частки у будинку. Разом з тим, на зменшення частки позивача ОСОБА_1 у спільному майні має вплинути те, що вона після фактично припинення шлюбних відносин вивезла з будинку їх спільне майно: будівельні матеріали, телевізор, ноутбук, принтер, посуд. Але половину вартості цього майна вона йому не компенсувала, що спонукало його до звернення до Люботинського ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області. І наостанок, відповідач у своїх запереченнях вказував на те, що позивач не надала суду доказів того, що вона має фінансову можливість та бажання добудувати житловий будинок та здійснити введення його в експлуатацію.
В підготовчому засіданні ухвалою від 21 листопада 2019 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення ступеня готовності спірного житлового будинку та можливості його експлуатації та проживання в ньому.
Судом також було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_3 та приєднано до матеріалів справи висновок експерта, складений на його замовлення, щодо визначення вартості матеріалів і робіт, витрачених на будівництво спірного житлового будинку в цілому, а також визначення вартості будівельних матеріалів і робіт, витрачених особисто ОСОБА_3 на будівництво спірного житлового будинку після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , та визначення розміру частки такої вартості від вартості житлового будинку.
В судовому засіданні у вступному слові позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити з тих підстав, що після реєстрації шлюбу вони з чоловіком вирішили отримати земельну ділянку для будівництва власного житлового будинку. Вона взяла на себе вирішення організаційний питань щодо оформлення права власності на земельну ділянку, пошуку будівельних матеріалів. Будівництво будинку розпочали за грошові кошти, які заробляв чоловік, а згодом грошима та будівельними матеріалами допомагала її мати. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька, але вже у липні 2015 року вона, ОСОБА_1 , змогла вийти на роботу - поступила на службу в органи МВД. Розпочавши роботу в поліції, вона виділяла з власної зарплати грошові кошти на приживання будматеріалів для продовження будівництва, але чеки не зберігала. У догляді за донькою допомагав чоловік та її родичі. Більшість будівельних робіт чоловік виконував самостійно. Але на початку 2017 року між ними почалися конфлікти, що й призвело до того, що вона в липні 2017 року полишила будинок та переїхала з донькою до смт. Пісочин, до квартири своєї матері. Після того вона потрапити до будинку не може, бо ОСОБА_3 змінив замки на вхідних дверях.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, в своїй промові вона посилалась на обставини, викладені в позові.
Відповідач ОСОБА_3 , виступаючи в судовому засіданні з промовою, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з таких підстав. В березні 2017 року він виїхав до Польщі на заробітки та залишив дружину на господарстві. Перед цим між ним виник конфлікт, але вони примирилися, тому він і поїхав за кордон. До дому він повернувся на початку червня 2017 року та побачив, що дружина вивезла з будинку усі речі і будівельні матеріали. Тому він вирішив замінити усі замки на дверях, аби це не повторилось. Після розірвання шлюбу він виконав роботи з монтажу системи опалення в будинку та ремонту даху, попередньо придбавши необхідні матеріали. Але радіатори опалення довелось зняти, аби запобігти їх пошкодженню. Наразі він проживає з іншою жінкою та планує завершити оздоблення будинку. На його думку, позивач ОСОБА_1 може розраховувати на певну частину житлового будинку.
Представник відповідача ОСОБА_4 у вступному слові проти позову заперечувала з тих підстав, що, відповідач ОСОБА_3 після розірвання шлюбу витратив понад 200 тис грн. на будівництво спірного житлового будинку, що впливає на визначення ступеня його готовності. Але такий ступень готовності по різному визначений в документах, поданих позивачем. В будь-якому випадку житловий будинок не завершений будівництвом та є самочинним, тому не підлягає розподілу. Від так і земельна ділянка не може бути поділена, бо вона є особистою приватною власністю відповідача. Прикладом цього є справа № 175/1710/13-ц.
В судовому засіданні, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні в справі докази, суд встановив наступне.
Сторони по справі, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 2011 року, що підтверджується копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 , виданого Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області 28 жовтня 2011 року, і який було розірвано на підставі рішення Люботинського міського суду Харківської області від 26 липня 2017 року, ухваленого в справі № 630/342/17, яке набрало законної сили 22 серпня 2017 року (т. 1 а.с. 6, 9).
Рішенням Люботинської міської ради Харківської області № 224 від 21 червня 2012 року було задоволено заяву ОСОБА_3 та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т. 1 а.с. 17).
На підставі іншого рішення Люботинської міської ради Харківської області № 793 від 23 грудня 2013 року у приватну власність ОСОБА_3 було передано земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий № 6311200000:04:001:0506) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку було здійснено Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № НОМЕР_4 від 10 лютого 2014 року (т. 1 а.с. 82-84).
Відповідно до ч. 5 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Від так, спірна земельна ділянка не може бути визнана об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки належить відповідачу на праві особистої приватної власності. Тому суд відхиляє доводи позивача про те, що така земельна ділянка була набута подружжям у період шлюбу як спільне майно.
На земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у 2012 році розпочало будівництво житлового будинку. Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого ТОВ МІСЬКЕ «БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» станом на 27 вересня 2018 року, на вказаній земельній ділянці самочинно збудовано житловий будинок літ. «А-2» загальною площею 278,4 кв. м, в тому числі житловою площею 64,3 кв.м, з балконом літ. «а», підвалом літ. «Пд», оглядовою ямою літ. «а1» та погребом літ. «ап» (т. 2 а.с. 81-84).
Згідно з висновком експерта № 6933 від 10 вересня 2019 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної судом за клопотанням позивача ОСОБА_1 , ступень будівельної готовності житлового будинку літ. «А-2» з підвалом та балконом складає 95%, інших приміщень: погребу та оглядової ями - 100%. На момент обстеження житловий будинок експлуатувався по призначенню - постійне проживання, тому його експлуатація за цільовим призначенням можлива (т. 2 а.с. 21-39).
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 наголошували на тому, що ступень готовності спірного житлового будинку коливається за різними оцінками на рівні 83% чи 86 %, та міг мати інше значення, оскільки невідомо якою була готовність житлового будинку на час припинення шлюбних відносин між сторонами.
Але такі доводи сторони відповідача суд відхиляє, оскільки на їх підтвердження не були надані належні і допустимі докази, які б одночасно спростувати чи поставили під сумність висновок судового експерта № 6933 від 10 вересня 2019 року.
Отже суд виходить з тих обставин, що збудований житловий будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але відповідачем не введений в експлуатацію і право власності на нього не оформлено.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.
Згідно з нормою ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
За ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (ч. 1 ст. 181, п. 6 ч. 1 ст. 346, ст.ст. 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (ст. 331), «об'єкт будівництва» (ст.ст. 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України в справі № 6-47цс16 від 07 вересня 2016 року та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 525/511/16-ц від 03 грудня 2018 року.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Набуття подружжям ОСОБА_5 спільного майна відбулось в період шлюбу. Те, що будівництво житлового будинку здійснено подружжям за спільні кошти, спільною працею та в інтересах всієї сім'ї - використання в якості постійного місця проживання, ані сторони у своїх письмових заявах, ані їх представники під час судового розгляду не заперечували.
Таким чином, обсяг спільно нажитого подружжям майна, наявного на час розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, складається з об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 278,4 кв. м, в тому числі житловою площею 64,3 кв.м, з балконом літ. «а», підвалом літ. «Пд», оглядовою ямою літ. «а1» та погребом літ. «ап», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вимог щодо визначення іншого майна, як об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, стосовно якого може постати питання про поділ, сторонами у справі не заявлено.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які приймають участь у справі. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до положень ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, може бути спростована й одним із подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідач ОСОБА_3 в письмових заявах по суті справи наполягав на необхідності збільшення його частки у спільному майні, оскільки від моменту розірвання шлюбу ним було вкладені особисті кошти в сумі 119070,30 грн. та вкладені власні трудові зусилля, які оцінює у 25000,00 грн., в будівництво спірного житлового будинку. На підтвердження своїх доводів відповідач надав товарні чеки та рахунки на оплату будівельних матеріалів на своє ім'я на загальну суму 107659,10 грн., та які охоплюють період з грудня 2017 року по травень 2018 року.
Але подані відповідачем докази не містять в собі належної, достовірної та достатньої інформації про те, що саме такі будівельні матеріали та у тій кількості, які зазначені у товарні чеки та рахунки на оплату, були використані під час будівництва спірного житлового будинку відповідачем.
З іншого боку, відповідачем ОСОБА_3 наданий суду висновок експертного дослідження № 14/4 ЕД-19 від 25 липня 2019 року, складений судовим експертом ХНДЕКЦ МВС Башкіровим Г.Б., який має кваліфікацію судового експерта за експертними спеціальностями «Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів» та «Визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд». Експертом було проведено дослідження щодо встановлення обсягу робіт та будівельних матеріалів, виконаних і використаних за особисті кошти ОСОБА_3 після розірвання шлюбу згідно з переліком таких робіт від 28 лютого 2019 року, в якому вказано наступне: ремонт даху гаражу; утеплення та шпаклівка цоколя гаражу, система опалення. Під час огляду житлового будинку експерт встановив, що будинок під'єднаний до міської електромережі, а водопровід і каналізації місцеві, газопостачання відсутнє.
Згідно з вказаним вище висновком судовий експерт визначив, що частка вартості будівельних робіт та будівельних матеріалів, витрачених і використаних ОСОБА_3 відповідно до наданого переліку за особисті кошти та власними зусиллями після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 , складає 6/100 від вартості спірного житлового будинку (т. 2 а.с. 46-67).
Відповідно до ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не заявили заперечень щодо правомірності отримання стороною відповідача такого висновку або щодо відповідності вимогам до форми такого висновку чи повноважень експерта на складання такого висновку. Стороною позивача також не надано суду доказів, які б могли поставити під сумнів чи спростувати висновок експерта щодо визначення розміру частки вартості будівельних робіт та будівельних матеріалів, оплаченої за рахунок особистих коштів відповідача. Тому суд враховує висновок № 14/4 ЕД-19 від 25 липня 2019 року при визначенні розміру часток сторін у праві на спірне майно.
З урахуванням викладеного вище, оцінивши подані сторонами докази щодо необхідності визначення часток у спільному майні з відступом від презумпції їх рівності, суд визнає право сторін як забудовників на спірне майно в такій пропорції: позивач - на 44/100 частин будинку, відповідач - на 56/100 частин будинку.
Зважаючи на ті обставини, що спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права на 44/100 частин спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Ч. 1 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Ч. 4 ст. 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Отже, діюче законодавство визначає підстави виникнення права власності на земельну ділянку та пов'язує його виникнення саме з моментом набуття особою права власності на житловий будинок.
В той же час, діюче законодавство (ст.ст. 331, 334 ЦК України) визначає підстави набуття права власності на нерухоме майно, які мають відмінності один від одного. Зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно - житлові будинки, виникає з моменту завершення будівництва та/або з моменту його прийняття до експлуатації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення.
Зокрема, п. 41 цього Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Отже, для проведення первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - новозбудований будинок державному реєстратору необхідно підтвердження про готовність такого будинку до експлуатації. Таким підтвердженням є «Декларація про готовність об'єкта до експлуатації», яка має бути зареєстрована в Державній архітектурно-будівельній інспекції, з присвоєнням серії та номеру документа в реєстрі дозвільних документів.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158 затверджено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, а саме індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 300 квадратних метрів, збудованих у період з 05 серпня 1992 року по 09 квітня 2015 року.
Розділ ІІІ вказаного вище Порядку визначає процедуру прийняття в експлуатацію збудованих об'єктів. Так, замовник (або уповноважена особа) подає до органу державного архітектурно-будівельного контролю за місцезнаходженням об'єкта або через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта, до якої додаються: один примірник заповненої декларації; звіт про проведення технічного обстеження; засвідчені в установленому порядку копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об'єкт, та технічного паспорту.
Зі змісту наведених нормативно-правових актів випливає, що виникнення права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна у відповідності до визначеної законом процедури залежить від наявності у забудовника права власності чи користування земельною ділянкою, на якій збудовано такий об'єкт.
Виходячи з пояснень позивача ОСОБА_1 , проти яких відповідач ОСОБА_3 не висловив жодних заперечень, суд вважає встановленим, що сторони по справі після реєстрації шлюбу мали на меті збудувати для своєї сім'ї власний житловий будинок, тобто мали спільну мету. Для її реалізації вони підшукали земельну ділянку та розпочали процедуру отримання її у власність в порядку безоплатної приватизації. Але на момент отримання від органу місцевого самоврядування первинного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відбулись зміни в ст. 57 СК України, внаслідок яких такі земельні ділянки були віднесені до категорії особистого майна одного з подружжя.
Отже подружжя ОСОБА_5 , розпочавши будівництво житлового будинку, керувалися спільною метою та прагнули до певного результату - жити у власній оселі на власній земельній ділянці. Але після розірвання шлюбу очікування кожного з подружжя змінились - кожен прагне володіти своєю часткою зі спільного майна, що й спонукало позивача звернутися до суду з даним позовом, оскільки уявлення по розмір такої частки у кожного з них різний.
Набувши прав забудовника, позивач ОСОБА_1 вправі очікувати на можливість прийняття уповноваженим державним органом своєї частини новозбудованого житлового будинку в експлуатацію. Прогнозовано, що уповноважений орган державного архітектурно-будівельного контролю вимушений буде відмовити забудовнику в прийняття будинку в експлуатацію через відсутність у забудовника документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об'єкт.
Таким чином, можливість реалізації позивачем своїх прав забудовника, захищених у судовому порядку, з метою набуття права власності на частину новозбудованого житлового будинку перебуває у цілковитій залежності від юридичного статусу земельної ділянки, на якій розміщено такий будинок, та яка не підлягає поділу на користь позивача згідно з вимогами закону, бо є особистим майном відповідача. В свою чергу, це змусить позивача вдаватися до надмірної витрати зусиль та часу, викликаної потребою у повторному зверненні до суду з позовом про визнання права власності на частину новозбудованого житлового будинку, яке не визнається держаними органами, а в подальшому і з позовом про визнання права власності на частину спірної земельної ділянки з підстав набуття права власності на частину житлового будинку, який розташований на цій ділянці.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене, та приймаючи до уваги прагнення позивача володіти на праві власності своєю часткою спільного нерухомого майна, суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача буде саме визнання за нею права власності на частину земельної ділянки відповідно до викладеної в позові вимоги, що не суперечитиме закону, одночасно з визнанням права як співзабудовника на 44/100 частин збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва. Тому суд задовольняє позов ОСОБА_1 частково та визнає за нею право власності на 44/100 частин земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно з цим, суд стягує з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1/2 : 44/100 = 50/100: 44/100 = 1,136…. - коефіцієнт пропорції) понесені нею при зверненні з позовом до суду та під час його розгляду по суті витрати на оплату судового збору в сумі 2559,19 грн. (704,80 + 2202,44 грн. = 2907,24 грн. : 1,136…. = 2559,19 грн.) та витрати, пов'язані з залученням експерта, в сумі 11056,34 грн. (12560,00 грн. : 1,136… = 11056,34 грн.), які документально підтверджені (т. 1 а.с. 1, 33, т. 2 а.с. 21).
Відповідачем документи щодо понесення судових витрат не подано.
Керуючись ст.ст. 15,16, 321, 328, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70 СК України, ст.ст. 5, 10-13, 76, 81, 83, 133, 139, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 278,4 кв. м, в тому числі житловою площею 64,3 кв.м, з балконом літ. «а», підвалом літ. «Пд», оглядовою ямою літ. «а1» та погребом літ. «ап», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , права як співзабудовника на 44/100 частин збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 278,4 кв. м, в тому числі житловою площею 64,3 кв.м, з балконом літ. «а», підвалом літ. «Пд», оглядовою ямою літ. «а1» та погребом літ. «ап», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку розподілу майна подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , право власності на 44/100 частин земельної ділянки, площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6311200000:04:001:0506 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , знятого з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , належить права як співзабудовника на 56/100 частин збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 278,4 кв. м, в тому числі житловою площею 64,3 кв.м, з балконом літ. «а», підвалом літ. «Пд», оглядовою ямою літ. «а1» та погребом літ. «ап», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку розподілу майна подружжя.
Визнати, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , знятого з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , належить право власності на 56/100 частин земельної ділянки, площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6311200000:04:001:0506 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 2559,19 грн. та витрати, пов'язані з залученням експерта, в сумі 11056,34 грн.
В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 11 грудня 2019 року.
Суддя О. О. Малихін