Провадження № 2/641/331/2019 Справа № 641/6115/18
05 грудня 2019 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого- судді - Григор'єва Б.П.
при секретарі - Максимовій Т.І.
за участю представника позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, стягнення аліментів та додаткових витрат на повнолітнього сина, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом в якому просила: стягнути з ОСОБА_5 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн., стягнути з ОСОБА_5 додаткові витрати на лікування сина ОСОБА_6 у розмірі 200000,00 грн, визнати право ОСОБА_2 на Ѕ частину грошової допомоги, призначеної для виплати ОСОБА_5 на підставі висновку Головного управління Національної поліції в Харківській області, що становить 264300,00 грн., стягнути з ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що 06.08.1990 року вона уклала шлюб з відповідачем. Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ЇЇ чоловік працював на державній службі, займав посаду начальника відділу УПД ГУНП в Харківській області та був звільнений з хворобою. Таким чином Головним управлінням Національної поліції в Харківській області було складено висновок та розглянуто питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. На виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.02.2018 року та відповідно до внесених змін до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, з урахуванням висновків ОСОБА_5 призначено виплату в сумі 5238600,00 грн. Зазначені грошові кошти у вигляді одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності належать до спільної сумісної власності подружжя і підлягають поділу при розлученні. Їх син ОСОБА_6 на даний час є повнолітнім, однак продовжує навчатись у Харківському національному університеті радіоелектроніки на факультеті комп'ютерної інженерії, що підтверджується договором № 09.08.2017 про надання освітніх послуг. Їх син працює на денній формі навчання та не має можливості влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток. Крім того за навчання сина за договором необхідно сплачувати: за 2017/2018 - 10900,00 грн., за 2018/2019 - 11990,00 грн., за 2019/2020 р. 18190,00 грн., за 2020/2021 - 14508,00 грн. Крім вартості навчання кожен день витрачаються кошти на проїзд, харчування. Крім того сину необхідно придбавати канцелярський товари, одяг. Крім того син потребує додаткового лікування. Оскільки ОСОБА_5 у власності має земельні ділянки, транспортні засоби, житловий будинок, гараж. Його високий дохід дає йому можливість сплачувати аліменти на утримання сина, який продовжує навчання. Також їх син ОСОБА_6 має значні проблеми зі здоров'ям, він страждає хворобами опорно-рухової системи організму, проходить лікування від спондилолістезу, що являє собою зсув структур хребта. Лікування є тривалим та потребує значних грошових витрат на діагностику, медикаменти, консультацію лікарів, санаторно-курортне лікування, покупку спеціального ортопедичного обладнання. Сину лікарями рекомендоване оперативне лікування. Всі ці заходи потребують додаткових витрат, які вона самостійно здійснити не в змозі. Оскільки батьки також повинні брати участь у додаткових витратах на дитину, то просить стягнути з ОСОБА_5 тверду грошову суму додаткових витрат на продовження лікування сина ОСОБА_6 у розмірі 200000,00 грн. зазначені кошти потрібні на медикаментозне лікування, діагностику та операцію. Однією з причин розірвання шлюбу є аморальна поведінка у шлюбі відповідача, а саме - постійна подружня зрада, оскільки він, перебуваючи у шлюбі з нею підтримував довготривалі стосунки з іншими жінками. У ОСОБА_5 є позашлюбна дитина. Крім того наслідком регулярних зрад та безчесних стосунків її чоловіка з іншими жінками, стало неодноразове лікування його від венеричних захворювань. Зазначений факт приносив їй психічні і моральні страждання, неабияк принижував її честь та гідність, крім того відповідач піддав небезпеці її фізичне здоров'я. Таким чином ї була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у 100000,00 грн.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2018 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
29.10.2018 року ОСОБА_2 подано зустрічний позовом про поділ майна подружжя, стягнення аліментів, додаткових витрат, моральної шкоди.
Ухвалою суду 30.10.2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без руху.
Ухвалою суду від 14.12.2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про поділ майна подружжя прийнято та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.
19.03.2019 року ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_2 в якому зазначив, що заперечує проти поділу як спільної сумісної власності подружжя грошових коштів, які він отримав після виходу на пенсію за хворобою, в зв'язку з отриманою травмою при проходженні служби у ГУНП в Харківській області. Зазначена виплата є соціальною та гарантована державою. Призначається і виплачується особам, які за цим законом мають право на її отримання. Щодо аліментів на повнолітнього сина вказав, що він уклав договір про навчання сина у вищому навчальному закладі. Відповідно до договору він є його замовником, виконує його мови щодо сплати та збирається це робити і надалі. Крім того він надає сину грошові кошти на його потреби. Обов'язок сплати аліментів покладається на обох батьків. На даний час він є пенсіонером, інвалідом другої групи, пенсія його єдиний дохід, крім того у нього є ще одна малолітня дитина - син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який разом з його матір'ю - його цивільною дружиною ОСОБА_9 знаходяться на його утриманні. Щодо стягнення моральної шкоди, ОСОБА_2 вказала, що має постійні затяжні депресії, які на її думку і призвели до ушкодження її здоров'я, як фізичного так і психологічного благополуччя, але жодних доказів цього негативного впливу вона не надала. З моменту їх одруження та до подачі позову про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 жодного разу ніде не працювала, як вона вказує, що всі свої сили вона присвятила сім'ї та поклала виховання дітей та веденню домашнього господарства. Тим самим, вона підтверджує, що він як чоловік повністю виконував всі вимоги, які покладаються на чоловіка та батька, таким чином вимоги ОСОБА_2 є безпідставними.
06.05.2019 року ОСОБА_2 подано відповідь на відзив, в якому вона зазначила, що виплата одноразової грошової допомоги є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки зазначена виплата відповідно до ст.61 СК України відноситься до інших доходів одержаних одним з подружжя. В запереченнях ОСОБА_5 посилається на скрутне матеріальне становище у зв'язку з отриманням лише пенсії як доходу. Проте не додає жодного доказу про отримання ним низького доходу чи недостатнього для оплати аліментів чи додаткових витрат. ОСОБА_5 не надано жодних доказів оплати ним вартості навчання сина. Просила позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.05.2019 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано.
Ухвалою суду від 26.07.2019 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 третю особу ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 19.08.2019 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 право на Ѕ частку у праві спільної сумісної власності на гаражі № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 в гаражному кооперативі «Дружба», та гараж НОМЕР_8 у гаражному кооперативі «Звездочка», стягнення на користь ОСОБА_2 грошової компенсації замість Ѕ частки у праві спільної сумісної власності на гаражі НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 в гаражному кооперативі «Дружба» та гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Звездочка» у сумі, що дорівнює половині вартості вказаних гаражів - закрито, у зв'язку із відмовою позивача.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з обставин викладених у позові та запереченнях на відзив.
Відповідач та його представник проти позову заперечували з підстав викладених у відзиві на позов.
Третя особа в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.
Щодо позовної вимоги про визнання права на Ѕ частину грошової допомоги.
Згідно листа Головного управління національної поліції в Харківській області № К-316/119-292/012018 від 29.03.2018 року зазначено, що заява ОСОБА_5 розглянута сектором з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Харківській області. На виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.02.2018 року було складено висновок та розглянуто питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі отримання другої групи інвалідності від травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків. 02.03.2018 року висновок про призначення одноразової грошової допомоги був затверджений.
Згідно листа Головного управління національної поліції в Харківській області № К-488/119-29-2/01-2018 від 01.08.2018 року зазначено, затверджено висновок про призначення ОГД від 02.03.2018 у сумі 528600,00 грн. Виплата буде можлива після надходження коштів на рахунок ГУНП в Харківській області.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 підтвердив, що зазначені кошти йому були виплачені.
Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року в справі № 6-211цс14 дійшов до висновку, що під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна.
Правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 01 липня 2015 року в справі № 6-612цс15, передбачено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6- 2641цс15, в постанові від 05 квітня 2017 року в справі №6-399цс17.
В правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі 6-801 цс 16, зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:
1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті працівника поліції внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;
2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;
3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;
6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч.2 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію»).
Розрахунок потреби в коштах для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається структурним підрозділом до фінансового підрозділу Національної поліції за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку (п.2 розділу ІV Порядку № 4).
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначена грошова допомога, виходячи з системного аналізу діючого законодавства «Про національну поліцію» та сімейного законодавства, з урахуванням природи походження цієї грошової допомоги - соціальний захист поліцейського, який повинен ґарантувати поліцейському реалізацію його суб'єктивних конституційних прав і свобод, та мети її призначення - задоволення його особистих матеріальних потреб за частково чи повністю втрачену працездатність, на відновлення здоров'я або придбання спеціальних засобів, у разі суттєвої і невідворотної втрати здоров'я, та призначається кожному поліцейському окремо, що визначає індивідуалізацію виплати такої допомоги.
Одноразова грошова допомога, що виплачена ОСОБА_5 за своєю природою та призначенням не відноситься до об'єктів права спільної сумісної, в розумінні ч.2 ст.61 СК України, тому така грошова допомога не може бути поділена в порядку поділу майна подружжя.
Таким чином позовна вимога про визнання права на Ѕ частину грошової допомоги задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на повнолітнього сина.
Згідно договору про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною особою від 09.08.2017 року № 211 ПК. ОСОБА_5 та Харківський національний університет радіоелектроніки Міністерства освіти і науки України уклали зазначений договір про навчання ОСОБА_6 . Вартість навчання становить за 2017/2018 - 10900,00 грн., за 2018/2019 - 11990,00 грн., за 2019/2020 р. 18190,00 грн., за 2020/2021 - 14508,00 грн. Відповідно до п. 6.4 договору замовник повинен вносити оплату та зазначено в які терміни.
Згідно довідки Харківського національного університету радіоелектроніки № 7179 від 05.10.2018 року, зазначено, що ОСОБА_6 є студентом 2 курсу денного факультету.
Згідно ст. 199 Сімейного Кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Як передбачено ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 Кодексу. Частина 2 ст. 200 СК України вказує, що при визначенні розміру аліментів одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків.
У відповідності до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до абз. 1 п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
ОСОБА_5 за заперечень додана заява ОСОБА_6 в якій він зазначив, що на теперішній час кожного місяця він від батька отримує матеріальну допомогу на навчання, харчування, лікування, придбання одягу та інших товарів. Крім того батько сплачує кошти за його навчання згідно контракту. У нього з батьком гарні відносини, він не вбачає підстав для стягнення з батька аліментів.
Відповідно, аліментне зобов'язання по утримання повнолітнього сина, доньки представляє собою одностороннє зобов'язання матері та батька перед повнолітнім сином, повнолітньою донькою по їх утриманню. З наданих суду доказів вбачається, що ОСОБА_5 добровільно надає матеріальну допомогу сину ОСОБА_6 , зокрема уклав договір про навчання сина у вищому навчальному закладі та має зобов'язання щодо сплати на завчання за вказаним договором. Факт надання матеріальної допомоги підтверджується також ОСОБА_6 . Відповідає є інвалідом другої групи, втратив працездатність отримує пенсію, однак не відмовляється від своїх батьківських обов'язків щодо матеріального забезпечення сина. ОСОБА_2 не спростовано факт надання ОСОБА_5 сину матеріальної допомоги. Таким чином позовна вимога про стягнення аліментів на сина, який продовжує навчання не обґрунтована та задоволенню не підлягає. Крім того суд роз'яснює, що оскільки ОСОБА_6 є повнолітнім, він не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів на свою користь.
Щодо стягнення додаткових витрат на лікування сина ОСОБА_6 .
Згідно фіскального чека від 10.10.2018 року ТОВ «Гемо медика Харків», медичний центр «Європейський радіологічний центр», за РО КТ одного відділу хребта сплачено 850,00 грн.
Згідно довідки Європейський радіологічний центр від 08.10.2018 р. ОСОБА_6 зроблена мультидетекторна комп'ютерна томографія поясничного відділу хребта. Надано висновок, що він має ознаки двостороннього спонділоліза хребта зі спондилолістезом.
Висновком Харківської дитячої поліклініки № 1 від 22.08.2016 року ОСОБА_10 2000 р.н. рекомендовано виготовлення корсету.
Довідкою Інституту патології хребта та суглобів імені проф. Сітенка М. І. ОСОБА_6 звільнений від занять фізкультурою та ОСОБА_6 рекомендовано оперативне лікування.
При цьому за змістом ст. 141 СК України ,батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Згідно із частиною першою статті 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Тобто суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного положення сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і при стягнення аліментів відповідно до ст. ст. 181, 182 СК України.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15 травня 2006 року за №3" роз'яснено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично понесені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
До особливих обставин, викладених уст. 185 СК України, закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, навчання дитини відповідно до навиків та здібностей дитини, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку.
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат (на лікування, на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Разом з тим, додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення.
З наданих ОСОБА_2 медичних довідок вбачається, що дійсно ОСОБА_6 страждає на захворювання хребта та йому рекомендовано оперативне лікування, однак з доказів на підтвердження витрати на лікування сина надано лише квитанцію на 850,00 грн. від 10.10.2018 року про МРТ хребта, інших доказів, що ОСОБА_2 несе витрати на лікування сина суду не надано. Суд позбавлений можливості визначити розмір коштів, які необхідні на лікування ОСОБА_6 . Позивачкою не надано розрахунок вартості проведення операції, яка рекомендована ОСОБА_6 Згідно медичної документації ОСОБА_6 був рекомендований корсет, однак позивачкою не надано доказів, що зазначений корсет був придбаний, чи планується до придбання і не заначено його вартість. Таким чином суд частково задовольняє позовні вимоги щодо стягнення додаткових витрат на лікування сина у розмірі 425,00 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Частиною першою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, при цьому, в силу вимог ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України, вона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Однак, позивачкою не надано суду жодного доказу спричинення їй моральної шкоди відповідачем, не зазначено та не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків внаслідок таких дій для позивача, в тому числі у вигляді моральної шкоди.
Також позивачка не довела, які саме душевні страждання вона зазнала і в чому вони проявились.
Не доведено і те, що внаслідок дій відповідача, у позивачки відбулись вимушені зміни у її життєвих стосунках, їх тяжкість, а також розмір моральної шкоди (100 000 грн).
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України, -
Керуючись ст. ст. 60, 61, 69-71, 141, 185, 199, 200 СК України, ст. 22, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,76-78,141,142,263-265 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 додаткові витрати на лікування сина ОСОБА_6 у розмірі 425 (чотириста двадцять п'ять) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 4 (чотири) грн. 25 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.
Відповідно до п. 15.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2
Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлений 11 грудня 2019 року.
Суддя: Б. П. Григор'єв