Справа № 622/1045/19 р.
2/622/419/19
05.12.2019 року смт. Золочів
Золочівський районний суд Харківської області у складі:
Головуючого судді Шабас О.С.,
за участю секретаря Бойко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в залі суду у смт. Золочів Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
04.09.2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить визнати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування належним на праві власності позивачу житловим будинком АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач мотивує тим, що їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У вказаному будинку були зареєстровані колишні власники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які протягом місяця після продажу обіцяли позивачу знятися з реєстрації у зазначеному будинку. Так, 20.08.2018 року ОСОБА_3 було знято з реєстрації, однак відповідач ОСОБА_2 залишається зареєстрованим у будинку позивача до сих пір, добровільно знятися з реєстрації не бажає, при цьому його дійсне місце проживання невідоме. Одночасно його особисті речі у будинку позивача відсутні, допомоги на утримання житла він не надає, комунальні платежі не сплачує. Так, позивач позбавлена можливості оформити житлову субсидію, що порушує її право вільно розпоряджатися своєю власністю, через що вона була змушена звернутися до суду зі вказаним позовом.
В судове засідання 05.12.2019 року позивач ОСОБА_1 не з'явилася, через канцелярію суду завчасно надала письмову заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позов, розгляд справи просила здійснювати без її участі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання 26.09.2019 року, 14.11.2019 року та 05.12.2019 року не з'явився, про дату, час та місце судових засідань повідомлявся у встановленому законом порядку, а саме: за останнім відомим місцем проживання та реєстрації і через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про причини неявки суд не повідомив.
Будь-яких заяв та клопотань від відповідачів не надходило.
У зв'язку з неявкою у судове засідання усіх учасників справи фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 15.02.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Пендюріною Л.С., зареєстрованого в реєстрі за № 94, що підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 114107078 від 15.02.2018 року.
Відповідно до інформації виконавчого комітету Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 з 03.07.2012 року. Аналогічна інформація міститься у будинковій книзі на вказаний будинок.
Згідно акту від 11 лютого 2019 року, складеного за участі депутата Золочівської селищної ради Харківської області Борох М.М., та сусідів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , засвідченого секретарем Золочівської селищної ради ОСОБА_7 ., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживає у будинку АДРЕСА_1 з лютого 2018 року. З цього часу в зазначеному будинку останній не з'являвся, його особисті речі в ньому відсутні. В теперішній час місце проживання ОСОБА_2 достовірно невідоме.
Ухвалою суду від 26.09.2019 року судом було направлено запити до Золочівського відділення поліції, КП «Золочівська ЦРЛ» та Золочівського 3 міського відділення поштового зв'язку про те чи звертався ОСОБА_2 за допомогою та чи отримував поштову кореспонденцію за адресою місця реєстрації.
Як вбачається з повідомлення директора КНП ЗЗР «Золочівська ЦРЛ» Лавриненко Р.М. від 28.10.2019 року № 1233 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом останнього року по теперішній час за медичною допомогою за адресою АДРЕСА_1 не звертався.
Згідно інформації т.в.о. начальника Золочівського ВП Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області Якименка В., направленого до суду від 18.11.2019 року вих.№ 5318/119-80/03/20-2019 з початку року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяв з приводу перешкоджання проживання за адресою АДРЕСА_1 до Золочівського ВП не надходило.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1 , яка проживає в будинку близько трьох років. До цього в ньому ніхто довгий час не проживав. Раніше вона декілька разів бачила колишніх господарів, але хлопця, прізвища вона не знає, не бачила ніколи. В будинку проживає позивачка з донькою та онуком.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що позивачка є його сусідкою. Будинок, в якому ОСОБА_1 зараз проживає, їй продали попередні господарі. Колишнього власника свідок раніше бачив, його син не проживає у будинку з часу продажу будинку.
При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України та ст.ст.15, 23,405 ЦК України. Крім того основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Згідно положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.
Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України особі належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною першоюстатті 383 ЦК Українитастаттею 150 ЖК закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно ч. 1ст. 383 ЦК України власник власника житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 391 ЦП України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" застосовуючи положення статті 391 ЦК України , відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
З правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс16 вбачається, що за порівняльним аналізом статей 383,391,405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зістаттею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей383,391 ЦК Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положеннястатей 405 ЦК України, статей150,156 ЖК Українирегулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які тривалий час не мешкають у квартирі, усунення порушень свого права власності у будь-який час, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Положеннями ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV прокоментовано порядок та підстави зняття з реєстрації місця проживання. Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі в тому числі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною у позовній заяві адресою, проте є відсутніми за місцем реєстрації. Проживаючи за іншою адресою, спірним житлом не цікавиться, не несе витрати на його утримання, чим порушує права власника будинку ОСОБА_1 . Доказів наявності домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно відсутності останноього у будинку, суду не надано, в зв'язку з чим, в розумінні положень ст.ст. 383, 391 ЦК України суд вважає, що ОСОБА_2 втратив право користування вказаним житлом. Відтак, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у повному обсязі, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного, та керуючись вказаними положеннями матеріального закону та положеннями та ст., ст. 12, 19, 81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування належним на праві власності позивачу житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлено 11.12.2019 року.
Суддя О. С.Шабас