вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" грудня 2019 р. Справа№ 910/15989/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Даниленко Т.О.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.12.2019.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.08.2019 (повний текст складено 23.08.2019)
у справі № 910/15989/18 (суддя - Морозов С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрілайн"
про зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме вчинити дії щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" оригіналів документів, які засвідчують обов'язок боржника, а саме: оригіналу кредитного договору від 12.06.2013 №4Ф13355И, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Фрілайн" (далі - третя особа) та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо передачі позивачу оригіналів документів, що забезпечували виконання кредитного договору від 12.06.2013 №4Ф13355И боржником - ТОВ "Фрійлайн", а саме: договорів застави, договір поруки, договорів відступлення права вимоги, посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Отже, за твердженнями позивача, ПАТ "КБ "Приватбанк" зобов'язаний передати позивачу всі документи, що засвідчують його права вимоги до ТОВ "Фрілайн".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, що кредитор сам звернувся з вимогою про виконання вказаних зобов'язань до поручителя, а ігнорування відповідачем законних вимог позивача порушують права останнього, як нового кредитора.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Яковлєв М.Л., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18.
Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариству з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/15989/18. Призначено справу до розгляду на 13.11.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на 04.12.2019.
Запропоновано відповідачу надати Північному апеляційному господарському суду розрахунок суми заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрілайн" за Кредитним договором №4Ф13355И, яку Товариству з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл", як поручителю, необхідно сплатити відповідно до Договору поруки №4Ф13354И/П.
Запропоновано позивачу надати Північному апеляційному господарському суду належним чином завірену копію вимоги про виконання зобов'язань за Кредитним договором №4Ф13355И, в якій міститься повідомлення кредитора про суму заборгованості боржника, що підлягала сплаті поручителем відповідно до Договору поруки №4Ф13354И/П.
03.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення матеріалів справи,до якого додана роздруківка Розрахунку заборгованості за договором №4Ф13355И, укладеного між відповідачем та третьою особою, станом на 02.12.2019.
04.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення матеріалів до справи. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач зазначає, що у клопотанні відповідача від 03.12.2019 по тексту та в прохальній частині було допущено технічну описку в частині зазначення номеру кредитного договору. Коректним є номер кредитного договору №4Ф13355И від 12.06.2013, а не як було вказано №4Ф133555И.
В судовому засіданні 04.12.2019 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні 04.12.2019 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі № 910/15989/18 залишити без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача в судове засідання 04.12.2019 не з'явилася. Про поважність причин нез'явлення суд не повідомила, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача та її повноваженого представника за наявними у справі матеріалами,
В судовому засіданні 04.12.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.07.2016 між позивачем (далі - поручитель) та відповідачем (далі - кредитор) укладено Договір поруки №4Ф13354И/П (далі - Договір поруки), предметом якого відповідно до п. 1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрілайн" (далі - боржник) своїх зобов'язань за:
- кредитним договором №4Ф13354И від 10.06.2013 (далі - Кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 1;
- кредитним договором №4Ф13355И від 12.06.2013 (далі - Кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 2;
- кредитним договором №4Ф13655И від 09.10.2013 (далі - Кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3;
- кредитним договором №4Ф14146И від 17.02.2014 (далі - Кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 4;
- кредитним договором №4Ф15055И від 20.02.2015 (далі - Кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 5, надалі за текстом: Кредитний договір 1, 2, 3, 4, 5 - Кредитний договір/Кредитні договори.
Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 Договору поруки).
Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).
Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 25.07.2016 року, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).
Спір виник внаслідок того, що, за твердженням позивача, ним, як поручителем, було виконано обов'язок боржника (третьої особи) за Кредитним договором №4Ф13355И від 12.06.2013, а саме погашено борг в сумі 284 074 976,90 грн., з огляду на що відповідач у відповідності до умов Договору поруки та ст. 556 Цивільного кодексу України повинен передати позивачу оригінали документів, які підтверджують права позивача як нового кредитора, проте відповідач відмовляється надати позивачу відповідні документи, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач належними та допустимими доказами не довів виконання ним обов'язку боржника у обсязі, що мав би наслідком припинення всіх зобов'язань боржника перед відповідачем. При цьому, відповідач звертає увагу, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі (та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно), а також зазначає, що положеннями договору не передбачено обов'язку передавати поручителю саме оригінали документів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не наведено жодного акту чинного законодавства України, з якого б безпосередньо виникав обов'язок відповідача виконати дії, про зобов'язання вчинення яких просить позивач, за умови визначення самими сторонами обов'язку передати копії документів, а також не доведено існування будь-яких інших підстав виникнення у відповідача обов'язку передати позивачу оригінали відповідних документів.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016 є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм статей 553-559 Цивільного кодексу України.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
За твердженнями скаржника, ним виконано у повному обсязі зобов'язання за Кредитним договором №4Ф13355И від 12.06.2013, в підтвердження чого в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення №51 від 18.11.2016 на суму 284 074 976,90 грн.
Однак, ні в апеляційній скарзі, ні в договорі поруки не вказано розмір зобов'язань боржника за кредитним договором та розмір його заборгованості перед кредитором. Тобто позивачем не визначено та доведено який саме розмір зобов'язань виник у нього на підставі договору поруки.
Водночас судова колегія звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості за Договором №4Ф13355И, з якого вбачається, що станом на 02.12.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрілайн" наявна заборгованість 1 392 048 357,45 грн.
А отже судова колегія дійшла до переконання , що долучена позивачем до матеріалів справи копія платіжного доручення №51 від 18.11.2016 на суму 284 074 976,90 грн. не може бути прийнята судом як доказ повного виконання позивачем зобов'язань за названими кредитними договорами та договором поруки, оскільки, як зазначено вище, станом на 02.12.2019 у третьої особи перед відповідачем наявна заборгованість, а отже зобов'язання позивача за договором поруки перед кредитором не були виконані позивачем в повному обсязі. Отже розмір зобов'язань поручителя перед кредитором не був визначений згідно вимог чинного законодавства та умов договору поруки.
Судовою колегією встановлено, що відповідачем не заперечується та не спростовується та обставина, що між ним та відповідачем був укладений Договір поруки та те, що позивачем були перераховані грошові кошти 284 074 976,90 грн. на виконання зобов'язань за ним.
Згідно ст. 555 ЦК України, яка регламентує права і обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги, у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Отже згідно ст. 553, 555 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником. У разі наявності порушень з боку боржника кредитор направляє поручителю відповідну вимогу. Однак, з поданих позивачем доказів не вбачається, що боржником було порушено зобов'язання за кредитним договором, оскільки, як не заперечується та не спростовується сторонами у справі вимога про виконання зобов'язань за договором поруки не направлялась позивачу відповідачем. Тобто сторони не заперечують відсутність відповідної вимоги.
Відповідно до ст. 556 ЦК України, яка регламентує права поручителя, який виконав зобов'язання, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що першочергово у поручителя виникає обов'язок погасити заборгованість боржника, але лише у разі, якщо до нього звернувся кредитор з відповідною вимогою (ст. 555 ЦК України) натомість у другу чергу виникають права, передбачені ст. 556 ЦК України, в тому числі і на отримання документів на підтвердження зобов'язань боржника. Отже підставою для виникнення у поручителя прав та обов'язків є звернення до нього кредитора з вимогою виконати зобов'язання боржника за кредитним договором.
Колегією суддів було запропоновано позивачу надати Північному апеляційному господарському суду належним чином завірену копію вимоги про виконання зобов'язань за Кредитним договором №4Ф13355И, в якій міститься повідомлення кредитора про суму заборгованості боржника, що підлягала сплаті поручителем відповідно до Договору поруки №4Ф13354И/П.
Проте, скаржником не долучено до матеріалів справи доказів того, що кредитор згідно п. 4-6 Договору поруки звертався до нього з вимогою, в якій зазначено про порушення зобов'язання за кредитним договором з боку боржника. Також відсутні докази щодо повідомлення поручителем боржника про звернення до нього кредитора з вимогою. А з огляду на те, що зобов'язання за договором поруки є похідним від основного зобов'язання, то до прострочення боржника за основним зобов'язанням та звернення кредитора з відповідною вимогою до поручителя у останнього не виник обов'язок з оплати грошових коштів на виконання договору поруки.
Згідно ст. 540 ЦК України якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Оскільки, позивач та третя особа є солідарними боржниками, то саме відповідачу належить право вибору боржника до якого він може звернутись з вимогою про виконання зобов'язань як за основним договором так і за договором, укладеним для забезпечення виконання основного зобов'язання. І як зазначалось вище, оскільки, Договір поруки є договором, який укладено саме на забезпечення виконання основного договору (кредитного), то до виникнення обов'язку у третьої особи з повернення кредитних коштів та сплати відсотків та відповідного звернення кредитора до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань боржника за кредитними договорами, у поручителя не виникає обов'язку з перерахування коштів на виконання своїх зобов'язань за договором поруки.
Враховуючи те, що позивачем в підтвердження звернення кредитора до поручителя про виконання зобов'язань третьої особи надано не було, судова колегія дійшла висновку, що кредитор не звертався до позивача як до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань третьої особи (боржника) за Кредитним договором №4Ф13355И на підставі Договору поруки, а отже у позивача не виникло обов'язку з перерахування коштів відповідачу та не виникли права, обумовлені виконанням обов'язку.
Правовий аналіз частин першої та другої статті 556 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Скаржником у своїй апеляційній скарзі не вказано, коли і яка саме сума кредиту була видана боржнику кредитором за кредитними договорами, чи є видана сума простроченою заборгованістю чи поточною і чи настав строк повернення кредитних коштів і відповідно дату настання відповідного строку повернення; не вказано, яка саме сума, з урахуванням суми виданого та не повернутого кредиту, суми нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами боржником, підлягає стягненню з боржника чи поручителя за договором поруки.
Отже обсяг зобов'язань боржника, а відповідно і поручителя за Договором поруки позивачем взагалі не вказаний і з наданих до матеріалів справи доказів не може бути встановлений.
Твердження скаржника, що йому не відомо обсяг зобов'язання боржника перед кредитором, у зв'язку із відсутністю оригіналу кредитного договору №4Ф13355И, судовою колегією оцінюються критично, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 74 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Отже з наданих до справи документів неможливо встановити строк настання виконання зобов'язань боржником за кредитними договорами, суми заборгованості за кредитними договорами, в тому числі суми основного боргу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій. Доказів того, що у поручителя виник обов'язок виконати свої зобов'язання за Договором поруки (що кредитор звернувся до нього з відповідною вимогою) колегії суддів не надано.
Судова колегія звертає увагу, що на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Як зазначено вище, сторонами у Договорі поруки погоджено, що у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами, банк зобов'язується передати поручителю саме належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а не їх оригінали.
Отже не зважаючи на те, що ст. 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, сторони у договорі погодили, що саме належним чином засвідчені копії документів передаються новому кредитору.
Судом встановлено, що умовами Договору поруки, не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.
Проаналізувавши вищезазначені норми, а також те, що самим позивачем не наведено жодного акту чинного законодавства України, судова колегія дійшла до висновку, що чинним законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на частину третю статті 553 та частину третю статті 556 ЦК України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Дана правова позиція кореспондується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/16220/17.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/15989/18 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/15989/18 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Cуду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.12.2019.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Г.П. Коробенко
М.Л. Яковлєв