вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" грудня 2019 р. Справа№ 920/356/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Козир Т.П.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Даниленко Т.О.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.12.2019.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Лебединської міської ради
на рішення Господарського суду Сумської області
від 31.07.2019 (повний текст складено 05.08.2019)
у справі №920/356/19 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Лебединської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Шульги Олександра Васильовича,
про розірвання договору оренди земельної ділянки,
Лебединська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шульги Олександра Васильовича (далі - відповідач), про розірвання договору оренди землі, укладений між сторонами 22.09.2004.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки. За умовами договору відповідач зобов'язався щомісячно вносити орендну плату в установленому розмірі. Однак відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою. Зазначене є підставою для розірвання за рішенням суду договору оренди землі, відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та ст. 141 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 в задоволенні позовних вимог Лебединської міської ради до Фізичної особи-підприємця Шульги Олександра Васильовича про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн. та 8800 грн. витрат на правничу допомогу покладено на Лебединську міську раду.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Лебединська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, що відповідач платив за землю не систематично, а два рази на рік. Крім того, в податковому органі обліковується за відповідачем борг із сплати за землю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2019 апеляційну скаргу Лебединської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 апеляційну скаргу Лебединської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 - залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
24.09.2019 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додане платіжне доручення №410 від 04.09.2019 про сплату судового збору у розмірі 2881,50 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 у справі № 920/356/19 призначено розгляд апеляційної скарги Лебединської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 на 30.10.2019.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4351/19 від 30.10.2019 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 920/356/19.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.10.2019 для розгляду справи № 920/356/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Козир Т.П., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 апеляційну скаргу Лебединської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 прийняти до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Козир Т.П. Розгляд апеляційної скарги Лебединської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 призначено на 04.12.2019.
18.10.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.
30.10.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
31.10.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
18.11.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 04.12.2019 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні 04.12.2019 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 залишити без змін.
В судовому засіданні 04.12.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.09.2004 між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач, на підставі рішення двадцять другої сесії четвертого скликання Лебединської міської ради від 31.08.2019, надає, а відповідач приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, для комерційного використання, площею 0,1703 га, розташовану за адресою: Сумська область, м. Лебедин, вул. Лесі Українки, 2/А.
Згідно з п. 2.2 Договору він укладається терміном до 09.06.2054. Договір був зареєстрований та 21.07.2006 у Державному реєстрі земель було зроблено запис № 04066200132.
Відповідно до п. 2.3 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі і становить 5906,84 грн. на рік. Грошова плата вноситься на рахунок позивача рівними частинами щомісячно до 15 числа наступного за звітним місяцем, по 492,24 грн.
На думку позивача, відповідач порушив свої зобов'язання стосовно своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою та відповідно не дотримується терміну, зазначеного в п. 2.3 Договору, який є його істотною умовою, що стало підставою для звернення з даною позовною заявою.
Позивач зазначає, що станом на 01.01.2019 за відповідачем обліковується борг за користування земельною ділянкою, що підтверджується листом Головного управління ДФС в Сумській області про надання відповіді на адвокатський запит Адвокатського бюро "Андрія Петухова" від 22.01.2019. У відповіді на запит зазначено, що відповідачем не в повному обсязі проводилась сплата податку з орендної плати, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що розмір фактично сплачених грошових коштів відповідачем перевищує розмір належних до сплати коштів і при цьому в жодному з місяців за період з серпня 2012 по березень 2019 років включно не було заборгованості по сплаті орендної плати по Договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про те, що відповідач вносив орендну плату 2 рази на рік, тобто з порушенням умов Договору щодо терміну оплати, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором (ст. 531 ЦК України). На думку суду, положення Договору не містять пунктів, що забороняли б достроково виконувати відповідачу, як орендарю, свої зобов'язання щодо сплати орендної плати.
Розглянувши апеляційну скаргу Лебединської міської ради, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У ЦК України, ЗК України та Законі України "Про оренду землі", передбачено підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки. Підставою, за наявності якої розірвання договору здійснюється у судовому порядку, в тому числі є істотне порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК України), невиконання сторонами умов, передбачених договором оренди землі (ст. 32 Закону України "Про оренду землі"), систематична несплата орендної плати (п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України).
Зі змісту ст.ст. 1, 13 Закону України "Про оренду землі" можна дійти висновку, що основною метою договору оренди земельної ділянки та правом орендодавця є своєчасне отримання орендної плати в установленому розмірі. В той же час, недотримання умов договору у частині сплати орендної плати має наслідком його розірвання. Так, відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗКУ підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до п. 4.4 Договору договір оренди може бути розірвано за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених Законом України "Про оренду землі" та цим договором.
Щодо тверджень скаржника, що у відповідача наявна заборгованість оплати орендних платежів по Договору за період з січня 2016 року по березень 2019 року включно з посиланням на довідку № 02-17/630 від 18.04.2019 ВК Лебединської міської ради Сумської області, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно з Договором розмір орендної плати на місяць складає 492,24 грн., змін до Договору стосовно розміру орендної плати не вносилось, що самим позивачем у апеляційній скарзі не спростовано, а позивач у довідці зазначає орендну плату у 2016 році - 2390,28 грн. на місяць, у 2017, 2018, 2019 роках - 3187,04 грн., з огляду на, що судова колегія не приймає вказану довідку, як доказ наявності заборгованості, оскільки вона здійснена, виходячи з розміру орендної плати, яка не відповідає умовам Договору.
Тому, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що належного розрахунку позивачем в обґрунтування розміру орендної плати, зазначеного в довідці від 18.04.2019, надано суду не було.
Водночас, в матеріалах справи наявні копії квитанцій, на підтвердження сплати відповідачем орендних платежів. Крім того, відповідачем суду надано розрахунок заборгованості/переплат по Договору. Відповідач зазначає, що розмір фактично сплачених грошових коштів відповідачем перевищує розмір належних до сплати коштів і при цьому в жодному з місяців за період з серпня 2012 по березень 2019 років включно не було заборгованості по сплаті орендної плати по Договору.
Скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що за умовами Договору відповідач зобов'язався щомісячно вносити орендну плату в установленому розмірі. Однак відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою, оскільки вносив орендну плату 2 рази на рік, що суперечить істотній умові Договору, а саме термінам оплати.
Судова колегія такі твердження залишає поза увагою через обґрунтованість з огляду на те, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором (ст. 531 ЦК України). На переконання судової колегії, що підтверджується матеріалами справи, положення Договору не містять пунктів, що забороняли б достроково виконувати відповідачу, як орендарю, свої зобов'язання щодо сплати орендної плати
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що факт сплати відповідачем орендної плати 2 рази на рік, який підтверджуються відповідними квитанціями про сплату, є таким, що не суперечить істотним вимогам Договору.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою систематична несплата земельного податку або орендної плати;
На думку суду, під "систематичністю" розуміється два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором, а підстава для розірвання договору виникає лише тоді, коли орендар взагалі не сплачує орендну плату. Якщо ж орендар виплачує орендну плату, але у меншому розмірі, то орендодавець має право вимагати її сплати орендної плати в повному обсязі та звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості по орендній платі.
На думку суду, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин та вищезазначених норм матеріального права, відповідачем не було допущено прострочення сплати орендної плати - ні систематично, ні одноразово. Крім того, суд звертає увагу, що позивачем приймались без жодних заперечень платежі відповідача, які сплачувались наперед, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання Договору з підстав порушення відповідачем своїх обов'язків щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати. Тому, позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 02.09.2019 у справі №920/578/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Лебединської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Лебединської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2019 у справі №920/356/19 - залишити без змін.
Матеріали справи №920/356/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Cуду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.12.2019.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Т.П. Козир
М.Л. Яковлєв