Провадження №2/760/584/19
Справа №760/5091/18
26 вересня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Усатової І.А.,
при секретарях: Ковальській К.О., Мелешко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, суд -
У лютому 2018 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, в якій позивачка, з урахуванням усунення недоліків позовної заяви від 24.05.2018, просила суд стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 800 000 грн.
Позов обґрунтований тим, що 20.10.2017 між сторонами було укладено договір позики, відповідно умов якого позивачка передала, а відповідач прийняв грошові кошти у розмірі 800 000 грн. У даному договорі відповідач зобов'язався грошову позику використати за її цільовим призначенням, а саме: купівля земельної ділянки та повернути кошти в національній валюті або в доларовому еквіваленті по курсу НБУ на момент повернення позики у розмірі 800 000 грн. у строк до 20.02.2018.
Позивачка посилається на те, що і як у строк, передбачений договором, так і до часу звернення до суду з даним позовом, відповідачем не виконано свого зобов'язання, навіть не дивлячись на її багаторазові прохання та звернення повернути борг.
У зв'язку з наведеним, позивачка звернулася до суду з даним позовом та просить задовольнити його.
Ухвалою судді від 19 липня 2018 року у справі відкрито загальне позовне провадження.
19.11.2018 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Ухвалою суду від 19 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - задоволено.
Накладено арешт на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0624 га, призначену для ведення садівництва, кадастровий номер: 8000000000:66:519:0027, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, заборонивши ОСОБА_2 відчужувати земельну ділянку.
Ухвалою суду від 19 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.03.2019 на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 20 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - повернуто.
У судове засідання позивачка не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
У судове засідання відповідач не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що повністю розрахувався з позивачкою, однак, доказів свого зобов'язання не може надати суду, оскільки, факт повернення коштів сторони письмово не засвідчували. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 20.10.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого останній одержав 800 000 грн. та зобов'язувався повернути позику до 20.02.2018.
Позивачка, звертаючись з даним позовом до суду, посилалася на те, що ні у визначений строк, ні станом на день її звернення до суду, відповідач кошти не повернув, тому просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики у розмірі 800 000 грн., на що суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).
Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтями 11, 509, 525, 526, 599 ЦК України встановлено, що угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Як визначено частиною першою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позивачка в позові просила стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 800 000 грн., 18.03.2019 подала заяву про зменшення позовних вимог, в якій посилалася на те, що відповідач частково розрахувався з нею за договором позики, а тому просила стягнути з відповідача на свою користь 200 000 грн. Дану заяву не було прийнято в силу ч. 5 ст. 49 ЦПК України. Однак, суд враховує, що відповідачем було сплачено 600 000 грн. боргу, що і підтвердила позивачка у своїй заяві, а тому приходить до висновку про часткове задоволення позову в сумі 200 000 грн.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, враховуючи, що відповідач своїм правом з'явитися в суд і спростувати доводи позивача не скористався, будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України відповідачем не надано і клопотань перед судом про їх витребування не заявлено, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики підлягає частковому задоволенню.
Судом не приймається до уваги позиція відповідача з приводу повернення ним позивачці суми боргу, зокрема, у розмірі 200 000 грн., оскільки, зазначене не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача також підлягає судовий збір в розмірі 2000, 00 гривень.
Керуючись ст.ст. 526, 549, 610-612, 1046-1049 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України -
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 200 000 грн. та судовий збір у розмірі 2000 грн.
В іншій частині - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: