Справа № 760/17422/19
2-6090/19
03 грудня 2019 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Трофимчук К.О.
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація Служба у справах дітей та сім'ї про зняття з реєстрації, зобов'язання вчинити дії, виселення,
14 червня 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про зняття з реєстрації, зобов'язання вчинити дії, виселення.
Свої вимоги мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_1 .
На підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 21 січня 2008 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було перереєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи».
З Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Неповнолітні особи ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані у квартирі після укладення договору іпотеки.
У зв'язку зі зміною власника квартири, відповідачі втратили право користування нею.
ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталось до відповідачів з вимогою про звільнення житлового приміщення, проте останні відмовляються добровільно виселитися.
Просить суд ухвалити рішення, яким:
- зняти відповідачів з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідачів звільнити квартиру АДРЕСА_1 від особистих речей;
- виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 липня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідачі позовну заяву з додатками отримали (а.с. 41-44), відзив на позовну заяву в установлений законом строк не подали.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник третьої особи подала до суду пояснення щодо позову, з яких вбачається, що вона просить відмовити в задоволенні позову. Позовні вимоги про зняття відповідачів з реєстрації не входять до повноважень суду, що передбачено Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання». Користувачами спірної квартири є малолітні діти, які зареєстровані та проживають в ній. Законодавством не передбачено отримання дозволу банку для реєстрації малолітніх дітей в жиле приміщення, яке є предметом іпотеки, якщо приміщення є їх постійним або тимчасовим місцем проживання разом з батьками або з одним з батьків. У разі задоволення позову майнові права та інтереси малолітніх дітей будуть порушені (а.с. 46-47).
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 22 січня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2608/0108/71-005, за умовами якого банком надано позичальнику кредит в сумі 200000 доларів США строком з 22 січня 2008 року по 21 січня 2033 року (а.с. 7-10).
Відповідно до п. 1.4. кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_5 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 січня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 та яка належить іпотекодавцю на праві власності (а.с. 11-12).
Відповідно до п. 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з обновного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).
Пунктом 12 іпотечного договору передбачено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способі звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
- за рішенням суду;
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У матеріалах справи міститься постанова головного державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 09 листопада 2011 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 5957 від 21 вересня 2011 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «Сведбанк» по іпотечному договору від 22 січня 2008 року (а.с. 7).
Позивач зазначає, що на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 21 січня 2008 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було перереєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи».
Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 грудня 2018 року (а.с. 14).
З Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 13).
ТОВ «Кредитні ініціативи» посилається на те, що право власності ОСОБА_1 на квартиру припинилося в результаті звернення стягнення на майно. У такому разі припинилося також і його право на користування спірною квартирою. Користування відповідачами без належних правових підстав квартирою, порушує право власності позивача як нового власника.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».
Так, згідно з ч. 2 ст. 39 цього закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення ч. 2 ст. 39 та/або ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», так і ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР).
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
Відповідно до кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_5 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 , яка й була передана в іпотеку ВАТ «Сведбанк».
Частинами 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
За змістом зазначеної норми права вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Встановлено, що з 09 листопада 2018 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ТОВ «Кредитні ініціативи», проте відповідачі продовжують проживати в квартирі та не виконали вимогу товариства про добровільне виселення.
22 травня 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідачам була направлена вимога про добровільне виселення рекомендованим листом (а.с. 15, 16).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частинами 1, 3 ст. 319 ЦК України визначено, що власник полодіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Стаття 321 ЦК України містить положення про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
У ст. 391 ЦК України зазначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наведе свідчить про те, що позивач, як власник житла, має право на реалізацію свого права власності, оскільки колишній власника житла в силу закону втратив право користування житлом.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири.
Колишній власник житла ОСОБА_1 втратив право власності та відповідно право користування жилим приміщенням.
Право користування спірною квартирою у інших відповідачів є похідним від прав колишнього власника житла ОСОБА_1 . Право членів сім'ї власника житла на проживання в ньому не є безумовним з огляду на те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру) у особи, членом сім'ї якої вона є. З припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (п. 1 ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 2).
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 1 ст. 33).
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч. 1 ст. 405 ЦК України).
Згідно зі статтями 150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Відповідно до статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Згідно з п. 40 глави 1 розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, то нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Таким чином, право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.
За таких обставин, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
З наданого суду Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні вбачається, що відповідачі зареєструвались в спірній квартирі вже після укладення договору іпотеки від 22 січня 2008 року. Доказів надання іпотекодержателем згоди на реєстрацію відповідачів суду надано не було.
У зв'язку з цим, не є підставою для відмови в задоволенні позову факт того, що в квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти.
Позивач також просить зняти відповідачів з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За таких обставин, зазначена вимога задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду про виселення після набрання законної сили є підставою для зняття відповідачів з реєстраційного обліку відповідним державним органом.
Позивач просить суд зобов'язати відповідачів звільнити квартиру АДРЕСА_1 від особистих речей.
Разом з тим, зазначена вимога також задоволенню не підлягає, оскільки під задоволенням вимоги про виселення відповідачів зі спірної квартири мається на увазі, що останні будуть виселятись з приміщення разом зі своїми особистими речами. Таким чином, відсутня необхідність у зобов'язанні відповідачів звільнити квартиру від особистих речей рішенням суду.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.
З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідачів також підлягає судовий збір в розмірі 1921 гривні, по 480 гривень 25 копійок з кожного.
Керуючись статтями 321, 355, 358, 391, 386, 405 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), третя особа Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація Служба у справах дітей та сім'ї (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 41) про зняття з реєстрації, зобов'язання вчинити дії, виселення задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Виселити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Виселити ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Виселити ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) 480 гривень 25 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) 480 гривень 25 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) 480 гривень 25 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253) 480 гривень 25 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: