Справа №752/21168/16-ц
Провадження № 2/752/376/19
Іменем України
28.11.2019 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Петрова Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який виступає в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання відповідача та його дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування напівпідвальним житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 донька позивача - ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_2 і у даному шлюбі у них народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_6 померла. Відповідач з неповнолітніми дітьми до жовтня 2015 р. проживав у спірному будинку в напівпідвальному приміщення, однак в подальшому залишив дане місце проживання і місце його знаходження позивачу не відомо.
Позивач посилається на те, що не надавала згоди на проживання відповідача з дітьми у спірному будинку і він втратив право користування ним як член сім'ї ОСОБА_6 після її смерті.
Наявність реєстрації відповідача та неповнолітніх дітей в буд АДРЕСА_1 порушує право власності позивача, оскільки на зареєстрованих осіб нараховуються комунальні платежі, які власник будинку сплачує самостійно.
Представник позивача в ході судового розгляду підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідач з неповнолітніми дітьми з жовтня 2015 р. не проживає в спірному будинку, однак їх реєстрація порушує права позивача, оскільки вона самостійно несе витрати по сплаті комунальних послуг, хоча є інвалідом і зазначені витрати є для неї значними.
Відповідач та його представник повторно в судове засідання не з'явились, надіславши клопотання про відкладення судового розгляду, однак суд в зв'язку з повторною неявкою відповідача та його представника, відсутністю доказів, які підтверджують поважність причин неявки, вважає а можливе провести розгляд справи у їх відсутність.
Представник Служби у справах дітей в судове засідання не з'явилась, надіславши клопотання про розгляд справи у її відсутність і прийняття рішення в інтересах дітей.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 22.07.1997 р. державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І.
Судом встановлено, що на момент розгляду справи, в буд АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Підставами звернення позивача до суду з даним позовом є порушення права власності без позбавлення права користування і володіння майном.
Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
На підставі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За змістом ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших члені» сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 16 цього Кодексу.
Згідно з ст.64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з наймачем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка), неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).
Відповідно до ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що відповідач був чоловіком ОСОБА_6 , доньки позивачки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - діти ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , тобто онуки позивачки, проживали і користувались жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 як члени сім'ї власника житла.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на те, що причиною звернення до суду є неможливість самостійно нести витрати на утримання житла, сплату комунальних послуг, яка нараховується на всіх зареєстрованих осіб.
Однак, зазначені обставини не є підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а стосуються обов'язку членів сім'ї власника житла нести витрати на його утримання.
На інші обставини, які б порушували право власності позивача на вільне користування, володіння і розпорядження майно, що належить їй на праві власності позивач при зверненні до суду не посилається.
В якості доказу на підтвердження факту непроживання відповідача з неповнолітніми дітьми в будинку АДРЕСА_1 з жовтня 2015 р. позивачем надані акти про непроживання громадян, складені 12.05.2016 р., 14.07.2016 р., 21.10.2016 р.
Однак, зазначені акти не підтверджують факт не проживання відповідача з дітьми протягом 12 місяців поспіль, вони носять інформацію, яка має періодичний характер, а тому не можуть бути прийняти як доказ на підтвердження не проживання відповідача з дітьми в спірній квартирі протягом строку, зазначеного в ст.405 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Цивільного кодексу України1 фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. В той же час ч. 3 ст. 29 ЦК визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК).
Звертаючись до суду позивач зазначає, що відповідач разом з неповнолітніми дітьми з жовтня 2015 року не проживає в АДРЕСА_1 .
Однак, станом на жовтень 2015 р. діти відповідача не досягли віку, коли вони можуть самостійно обирати житло, в якому вони проживають, а тому сам факт не проживання їх в спірному будинку не є безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18).
Крім того, як вбачається з матеріалів цивільної справи, а саме відповіді Служби у справах дітей Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації від 07.12.2015 р. за результатами звернення ОСОБА_1 з приводу надання згоди на зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей відповідача, між позивачем та відповідачем станом на жовтень 2015 р. вже існував спір щодо місця реєстрації дітей, про що ОСОБА_2 , як законний представник неповнолітніх, також в жовтні 2015 р. звертався до Служби у справах дітей Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації.
Отже, на підставі зазначених судом норм чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, беручи до уваги всі зібрані і досліджені судом докази у справі в їх сукупності, з огляду на їх належність, допустимість і достатність, зважаючи, що в ході розгляду справи позивач не довела порушення свого права власності з боку відповідача та його неповнолітніх дітей, беручи до уваги відсутність доказів на підтвердження обставин, що є підставами для визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням на підставі ст.405 ЦК України, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на па підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись положеннями ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який виступає в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя