04 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/3009/18
Провадження № 12-204гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,
Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.,
Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/3009/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії за касаційною ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року й рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року та
У березні 2018 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до НБУ, з урахуванням уточненої позовної заяви, про:
- визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;
- скасування постанови № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;
- зобов'язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153047 шт.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), так як відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України»вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач всупереч нормам статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
За твердженням позивача, відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,5% від суми реалізації, чим порушено норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продаж заставленого майна. Перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним. Строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився.
Позивач вважає, що пункт 4 оскаржуваної постанови НБУ суперечить нормам статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. За умовами спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак, відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року у справі № 910/3009/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у позові відмовлено повністю.
У липні 2019 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду касаційну скаргу, надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2019 року цю справу разом з касаційною скаргою ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з частиною п'ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до правильності застосування статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо наявності чи відсутності обов'язку НБУ як заставодержателя затвердження/погодження з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб способу, порядку, складу та умов звернення стягнення на заставне майно.
Так, суд касаційної інстанції зазначив, що статтею 73 Закону України «Про Національний банк України» встановлено переважне і безумовне право НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; переважне і безумовне право реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади; частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Виходячи зі змісту статті 73 Закону України «Про Національний банк України», з огляду на віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач обмежений у реалізації прав, вказаних у частинах першій, другій статті 73 Закону України «Про Національний банк України».
Пунктом 6.14. рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2 «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» передбачено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень).
Згідно статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.
Пунктом 2.2.2 спірних договорів застави державних облігацій сторонами погоджено, що відповідач має право у разі невиконання позивачем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне повернення) та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку позивача та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність відповідача і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлене право заставодержателя звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому договором застави, цей закон є спеціальним у правовідносинах кредитора з банком, що ліквідується, а тому НБУ вважає, що він як кредитор та заставодержатель цінних паперів, обґрунтовано звернув стягнення на цінні папери та його дії відповідають умовам п. 2.2.2. договорів застави.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи пункт 3 статті 51 та частину третю статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважає, що застосування статті 52 вказаного Закону є виключною правовою проблемою, оскільки законодавцем в частині третій статті 52 цього Закону зазначено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, тобто заставодержателю надано альтернативу у якому порядку звертати стягнення на заставне майно у встановленому законодавством або договором застави. У цій справі НБУ звернув стягнення у порядку, встановленому договором застави.
Проте ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначає про відсутність такого права у заставодержателя згідно положень пункту 3 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення необхідно затвердження/погодження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси.
Суд касаційної інстанції зазначає, що якщо виходити з такого правозастосування положень частини третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то право заставодержателя на звернення стягнення буде ілюзорним та таким, що суперечитиме інституту забезпечення в цілому, адже фактично для реалізації свого права на задоволення заставодержателем вимог за рахунок предмету застави потрібна буде згода на це заставодавця.
Крім того, як зазначив НБУ, правозастосування положень статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є важливим для НБУ, як кредитора останньої інстанції для банків та одного з найбільших кредиторів банків, які наразі ліквідуються, в забезпечення виконання зобов'язань якому надана велика кількість активів таких банків.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про виключність цієї правової проблеми у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)].
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року [«Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)].
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для розгляду.
Відповідно до частини першої статті 301 Господарського процесуального кодексу України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частина третя статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки Велика Палата Верховного Суду є визначеним судом касаційної інстанції для розгляду таких справ, то з огляду на викладене справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
За приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов'язковою. Отже, явка учасників справи та їх участь у судовому засідання не є обов'язковою.
Ураховуючи наведене та керуючись частиною другою статті 120, частиною другою статті 121, статтею 234, частинами першою та третьою статті 301, частиною п'ятою статті 302, частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
1. Прийняти до розгляду справу № 910/3009/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 24 березня 2020 року о 12 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов'язковою.
4. Направити учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
О.Р. Кібенко