Постанова
Іменем України
5 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 671/1123/16-к
провадження № 51-3369км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та представника цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») ОСОБА_8 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012240110000053, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новошахтінська Ростовської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Волочиського районного суду Хмельницької області 16 жовтня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 , ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення залишено без розгляду.
Хмельницький апеляційний суд 13 червня 2019 року скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК
На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання, призначеного за вироком Хмельницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь: ОСОБА_9 - 70 752,10 грн та 8 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат відповідно; на користь держави - 8715,60 грн у рахунок відшкодування витрат на залучення експертів.
Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_9 34 366,03 грн та 34 957,86 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої майну, та шкоди, завданої здоров'ю відповідно, а також 1747,90 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 липня 2012 року близько 18:40, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Vito 108 CDI» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Штименка в с. Бальківці Волочиського району Хмельницької області в напрямку від с. Курилівка до м. Волочиська, на заокругленій ділянці автодороги, всупереч вимогам пунктів 10.1, 11.2 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), перетнувши горизонтальну лінію дорожньої розмітки 1.1, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався у зустрічному напрямку.В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля ВАЗ-2107» ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати постановлений щодо нього вирок апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову й стягнення з нього на користь ОСОБА_9 процесуальних витрат і призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції при вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 залишив поза увагою те, що стягнута сума коштів у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 800 грн, а також у рахунок відшкодування процесуальних витрат на залучення потерпілим експерта за проведення автотоварознавчого дослідження ДП «Експерт-Сервіс Авто» в розмірі 400 грн не підтверджено належними доказами. На переконання скаржника, апеляційний суд не навів належних мотивів щодо задоволення цивільного позову ОСОБА_9 в частині стягнення з нього на користь потерпілого суми процесуальних витрат у розмірі 8400 грн, обмежившись лише загальними фразами.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до вищевказаного товариства, просить скасувати вирок та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційний суд при розгляді справи не врахував того, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» є неналежним відповідачем за цивільним позовом, оскільки в цьому випадку правовідносини між позивачем і товариством є цивільно-правовими і не випливають із обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК, а тому, на думку скаржника, позов потерпілого до страховика про відшкодування шкоди може розглядатися лише в порядку цивільного судочинства. Стверджує, що всупереч вимогам п. 35.1 ст. 35, п. 36.2 ст. 36, пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV) позивач ОСОБА_9 не подав заяви про виплату страхового відшкодування, при цьому порушив строки для звернення до страхової компанії для отримання такого відшкодування. На думку представника, висновок експертного дослідження від 7 вересня 2019 року № 303/16 складено з порушенням вимог п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961-ІV, а тому він є неналежним доказом. Також ОСОБА_8 заперечує правомірність стягнення з товариства витрат, понесених на лікування потерпілого, через відсутність документально підтверджувальних документів. Крім того, зазначає, що розмір моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_9 , визначено апеляційним судом із порушенням ст. 26-1 Закону № 1961-ІV.
На вказані касаційні скарги представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 подала заперечення, в яких, наводячи відповідні аргументи, зазначає про безпідставність заявлених вимог засудженого та представника цивільного відповідача і просить відмовити в їх задоволенні, а рішення апеляційного суду залишити без змін. Також адвокат ОСОБА_10 подала до Верховного Суду заяву, в якій міститься прохання про здійснення касаційного розгляду без її участі.
Позиція учасників судового провадження
У судовому засіданні представник цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу, просила скасувати вирок апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до вказаного товариства, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого, то їх залишила на розсуд суду.
Прокурор заперечила проти задоволення поданих касаційних скарг, просила оскаржене судове рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, правильність юридичної оцінки діяння за ч. 2 ст. 286 КК, вид і розмір призначеного йому покарання, та звільнення від нього на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» у касаційних скаргах не заперечуються. Тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судового рішення в цій частині.
Разом із тим, як убачається зі змісту касаційних скарг засудженого та представника цивільного відповідача, вони не погоджуються з рішенням апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відповідно.
Перевіривши вказані доводи, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити нижченаведене.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_9 внаслідок заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, а також пошкодження транспортного засобу ВАЗ-2107 у підготовчому судовому засіданні подав цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до ОСОБА_7 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» як до страхової компанії, з якою в обвинуваченого було укладено договір «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За результатами розгляду кримінального провадження суд першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 129 КПК зазначений цивільний позов до ОСОБА_7 та вказаного товариства залишив без розгляду.
При перегляді виправдувального вироку та ухваленні нового вироку апеляційний суд, зокрема, стягнув із ОСОБА_7 на користь: ОСОБА_9 70 752,10 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 8400 грн - у рахунок відшкодування процесуальних витрат; а також стягнув вз ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_9 34 366,03 грн, 34 957,86 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої майну, та шкоди, завданої здоров'ю відповідно, а також 1747,90 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Що стосується аргументів, наведених у касаційній скарзі представника цивільного відповідача про порушення апеляційним судом норм права при вирішенні цивільного позову ОСОБА_9 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в частині стягнення зі страхової компанії коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди та шкоди, завданої здоров'я, то вони є необґрунтованими.
Частиною 1 ст. 128 КПК передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, котра вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 62 КПК цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, котра в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
З матеріалів справи видно, що у цьому кримінальному провадженні цивільна відповідальність страхової компанії за шкоду, завдану ОСОБА_7 потерпілому, виникла на підставі договору між засудженим та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».
З договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що був укладений 7 грудня 2011 року між ОСОБА_7 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» і діяв на момент скоєння ДТП, встановлено, що при настанні страхового випадку страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну здоров'ю потерпілого, у розмірі завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми. Положеннями вищезазначеного Закону передбачено межі ліміту відповідальності страхової компанії за шкоду, завдану майну, в розмірі 50 000 грн, а за шкоду, завдану здоров'ю потерпілого - у розмірі 100 000 грн.
За змістом Закону № 1961-IV (ст. 9, 22) настання страхового випадку (вчинення ДТП) є підставою для здійснення страховиком (страховою організацією) виплати страхового відшкодування потерпілим відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок указаної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Аналіз вище наведених норм законодавства свідчить про те, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» виступає такою юридичною особою, котра за законом несе цивільну відповідальність перед особою, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди і яка має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити до неї цивільний позов.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що цивільний позов може бути пред'явлено в межах кримінального провадження до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» як до цивільного відповідача, оскільки його зобов'язання витікають із положень Закону № 1961-IV, а тому доводи представника страхової компанії про протилежне є неспроможними.
Безпідставними є також твердження представника ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»про те, що позивач ОСОБА_9 не подав заяви про виплату страхового відшкодування та порушив строки для звернення до страхової компанії для отримання такого відшкодування, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог потерпілого.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, відображеним у постанові від 4 липня 2018 року, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-ІV). При цьому в разі невиконання чи неналежного виконання страхувальником обов'язку щодо своєчасного повідомлення страховику про ДТП страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (п.п. 38.1.1 «ґ» п. 38.1 ст. 38 зазначеного Закону).
Також відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 19 червня 2019 року, для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, попереднє звернення потерпілого до цього страхового бюро із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-ІV, не є обов'язковим.
Разом із тим, усупереч доводам представника ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» витрати на суму 34 957,86 грн на лікування потерпілої ОСОБА_9 є документально підтвердженими (т. 1, а. п. 40-42, 6482). При цьому, суд. задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 в частині стягнення виплат на відшкодування моральної шкоди, згідно зі ст. 26-1 Закону № 1961-ІV обґрунтовано стягнув зі страхової компанії 5 % зазначеної суми, тобто 1747,90 грн.
Посилання у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_7 на необґрунтованість стягнення апеляційним судом із нього на користь ОСОБА_9 суми процесуальних витрат, пов'язаних з оплатою допомоги представника потерпілого, є необґрунтованими.
Так, питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК. Перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК.
Відповідно до приписів цієї норми права у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Зі змісту оскаржуваного вироку видно, що при вирішенні питання про відшкодування процесуальних витрат, понесених ОСОБА_9 на оплату допомоги представника потерпілого, апеляційний суд виходив з того, що між потерпілим ОСОБА_9 та адвокатом ОСОБА_11 13 листопада 2012 року було укладено договір про надання правової допомоги. Водночас згаданий суд послався на долучені потерпілим квитанції № 179524, № 179525 від 13 листопада 2012 року та 14 листопада 2012 року, які підтверджують розмір понесених ОСОБА_9 витрат на правову допомогу на суму 800 грн.
З огляду на наведене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із засудженого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 800 грн у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою представника потерпілого.
У зазначеній частині вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Разом із тим, перевіривши доводи засудженого та представника потерпілого про порушення апеляційним судом норм права в частині стягнення 400 грн та 34 366,03 грн на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування процесуальних витрат на залучення експерта та шкоди, завданої майну відповідно, Верховний Суд вважає їх слушними.
Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 7 вересня 2016 року № 303/16, складеного на підставі адвокатського запиту, середня вартість автомобіля ВАЗ-2107 1.5 4dr (державний номерний знак НОМЕР_2 ), при його нормативному пробігу та нормальному середньостатистичному технічному, експлуатаційному та укомплектованому стані, з комплектністю близько базової, без оновлення, пошкоджень і суттєвих дефектів, згідно з ціною продажу на момент оцінки становить 34 366,03 грн (т. 1, а.п. 45-50).
Як видно з даних квитанції від 8 вересня 2016 року № 25 залучення потерпілим експерта для проведення автотоварознавчого дослідження ДП «Експерт-Сервіс Авто» в м. Хмельницькому коштує 400 грн (т. 1, а.п. 51).
Стягуючи зі страхової компанії на користь потерпілого кошти у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, суд залишив поза увагою, що згідно з указаним висновком огляд автомобіля ВАЗ-2107 (ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 G0201531), пошкодженого під час ДТП, не проводився. Водночас, на вирішення автоторознавчого дослідження поставлено питання про визначення середньої вартості пошкодженого автомобіля, що не є тотожним вартості пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу.
При цьому апеляційний суд належно не перевірив тверджень представника страхової компанії про те, що у згаданому висновку визначено вартість автомобіля станом на день звернення до експертної установи (7 вересня 2016 року), а не після ДТП (25 липня 2012 року)
Таким чином, суд належно не вмотивував, на яких підставах він виходив при задоволенні цивільного позову в частині стягнення на користь ОСОБА_9 з ОСОБА_7 суми відшкодування процесуальних витрат у розмірі 400 грн та з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» суми відшкодування шкоди, завданої майну, в розмірі 34 366,03 грн, порушуючи статті 370, 374 КПК, не навів жодного обґрунтування такого рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що в указаній частині вирок апеляційного суду було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тому в цій частині оспорюване рішення підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а провадження - призначенню на новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого слід ретельно перевірити доводи представника ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», викладені в касаційній скарзі щодо дотримання потерпілим строків звернення до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою скасування оскарженого вироку в іншій частині, під час касаційного розгляду не встановлено.
З огляду на викладене касаційні скарги засудженого та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.
Вирок Хмельницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7 , ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» скасувати і в цій частині призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3