Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 331/54/18
провадження № 51-4216 км 19
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року у кримінальному провадженні № 42017080000000548 від 12 жовтня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Відповідно до ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під вартою з 18 листопада 2017 року по 21 листопада 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на посаді водія ТОВ «Умвельт-Запоріжжя», при невстановлених органом досудового розслідування обставинах, незаконно, умисно придбав у невстановленої органом досудового розслідування особи наркотичні засоби - канабіс і метадон та психотропну речовину - метамфетамін.
Крім того, 18 листопада 2017 року приблизно об 11:45 ОСОБА_7 , діючи умисно, ввіз наркотичні засоби - канабіс загальною масою у перерахунку на суху речовину 285,8 г., метадон загальною масою у перерахунку на суху речовину 0,439 г. та психотропну речовину метамфетамін загальною масою у перерахунку на суху речовину 0,423г., на територію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» та незаконно збув їх ОСОБА_8 , який відбуває покарання у вказаній установі. Після цього отримані наркотичні засоби та психотропну речовину ОСОБА_8 добровільно видав працівникам правоохоронних органів.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість. При цьому зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, залишив поза увагою той факт, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання та звільняючи його від відбування покарання, не врахував тяжкість вчиненого злочину та особу засудженого.
Також прокурор посилається на те, що апеляційний суд в повній мірі не врахував доводи апеляційної скарги щодо необхідності призначення ОСОБА_7 більш тяжкого покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу в повному обсязі за виключенням необхідності призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду щодо доведеності винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.
Доводи прокурора щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість є безпідставними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, врахував обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, а саме щире каяття та сприяння розкриттю злочину, а також позитивну характеристику, наявність міцних соціальних зв'язків та відсутність обставин, які обтяжують покарання. На підставі викладеного суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 307 КК України. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, посилання прокурора на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, на переконання колегії суддів, є обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як випливає з вироку, суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 та звільняючи його від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК України, послався на ті самі обставини, які пом'якшують покарання, що були враховані при застосуванні положень ст. 69 КК України, що, на переконання колегії суддів, є неправильним.
Крім того, місцевим судом не враховано, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Так, застосовуючи положення ст. 75 КК України, суд повною мірою не врахував тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу засудженого, а також те, що ОСОБА_7 вчинив збут наркотичних засобів та психотропних речовин у місця позбавлення волі, що суттєво збільшує суспільну небезпеку вказаного злочину.
Водночас, апеляційний суд, погодившись із рішенням місцевого суду в частині звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання, належним чином обставини, зазначені у вироку, не перевірив, а також залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 75 КК України, а прийнятого рішення належним чином не мотивував.
Таким чином, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог пунктів 1-2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен ретельно, використовуючи усі процесуальні можливості та дотримуючись положень процесуального закону, перевірити доводи апеляційної скарги та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України за обставин, встановлених судом, слід вважати безпідставним.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3